Nord Stream 2: «Змова» США й Німеччини та наслідки для України

Nord Stream 2: «Змова» США й Німеччини та наслідки для України

Укрінформ
Для Байдена взаємодія з Берліном важливіша в глобальному контексті, але в Білому домі також прагнуть гарантувати безпеку для України

Адміністрація Джо Байдена та уряд Ангели Меркель у середу оголосили про досягнення угоди щодо російського газопроводу в обхід України – Nord Stream 2. Дві країни домовились, що США не заважатимуть добудові проєкту, натомість Німеччина обіцяє гарантувати енергобезпеку для Європи й насамперед – для України. Домовленість, яку вже назвали «перемогою Путіна», викликала шквал критики по обидва боки Атлантики. Однак в Україні заявили, що не складатимуть рук та працюватимуть над тим, аби зупинити проєкт геополітичного впливу Кремля. 

Фото: White House Photo by Adam Schultz
Фото: White House/Adam Schultz

ВИГОДИ ТА ОБІЦЯНКИ МЕРКЕЛЬ

Німеччина, зрештою, змогла відстояти трубу, яку захищала настільки відчайдушно, що була готова до конфронтації з партнерами по Євросоюзу й головним заокеанським другом – США. Лобістами проєкту виступали особисто Ангела Меркель та її ключові міністри. Чиновники більшого та меншого калібру останніми тижнями змінювали у Вашингтоні одне одного, щоби крок за кроком наблизитися до угоди. Минулого тижня Меркель особисто зустрілася з Байденом у Білому домі, де питання Nord Stream 2 було одним із головних у переговорах, принаймні, для Берліна.

Іноді здавалося, що німцям потрібний не стільки газ, скільки сам факт завершення будівництва та уникнення екстериторіальних санкцій США, які, мовляв, б’ють по суверенітету Європи.

Отже, домовленості досягнуто: труба буде добудована. І це стало важливою перемогою уряду ФРН. У Меркель підтвердили, що Німеччина – це надійний бізнес-партнер, який не зраджує інвесторів. До того ж, німецькі страхові компанії можуть видихнути спокійно й не чекати – принаймні ближчим часом – судових позовів та мільйонних, якщо не мільярдних, відшкодувань за невиконані угоди.

У обмін на добудову газопроводу уряд Меркель, який завершує свою каденцію після виборів у вересні, запропонував цілий список обіцянок.

Напевно, найбільш вирішальним в очах адміністрації Байдена стало зобов’язання Німеччини, що вона сама ініціюватиме санкції Євросоюзу проти Росії в разі її агресивних дій проти України або використання енергоресурсів як зброї. Принаймні, заступниця держсекретаря США Вікторія Нуланд у середу назвала в Сенаті цей пункт «особливо важливим».

З урахуванням геополітичних інтересів Кремля, така урочиста обіцянка німецького уряду виглядає як мінімум наївно. Тим більше, Ангелі Меркель не доведеться її виконувати, тому її політична відповідальність за це перетвориться лише на моральну, як тільки в Німеччині буде обраний новий уряд. Єдине, на що можна сподіватися – німці більше поважають та дотримуються свого слова, ніж їхні «надійні бізнес-партнери» з Росії.

Тим часом мова двосторонньої декларації має розмиті визначення, які в Берліні, Вашингтоні й у Києві можуть розуміти по-різному. Наприклад, як сприймати таке поняття як «агресивні дії»? Адже не раз провокації Росії, які в Україні вважали посяганням на суверенітет, у Конгресі США засуджували в усній формі, а в головах німців вони навіть не викликали тривоги. 

Фото: euroua.com
Фото: euroua.com

ЧИ ЗМОЖЕ БЕРЛІН ПРИМУСИТИ РОСІЮ?

Це є одним із головних запитань, які виникають, якщо вчитатися у зміст Спільної декларації. Туманними, принаймні, виглядають перспективи примушення Росії продовжувати транзит газу через Україну після 2024 року. У декларації сказано, що Німеччина «зобов’язується застосувати всі доступні засоби впливу» із цією метою. Але це зовсім не означає гарантій, що такий транзит де-факто буде забезпечений.

Німецькі політики досі пишаються тим, що за їх посередництва, а також за участі Єврокомісії – після виснажливих перемовин у 2019 році Україні таки вдалося підписати угоду з Росією про транзит газу через українську ГТС. Але тоді договір вдалося укласти не на десять років, як розраховували в Києві, а лише на п’ять. Спільна декларація визначає за мету продовження дії цієї угоди до десяти років, і для цього в Берліні навіть обіцяють призначити спецпредставника, щоби розпочати переговори якомога швидше, до 1 вересня. США, зі свого боку, висловлюють повну підтримку цим зусиллям, тільки через океан.

Але виникає запитання: якщо Москва відмовиться продовжувати контракт на новий термін – коли добудова Nord Stream 2 стала, фактично, вирішеним питанням – чи можна буде вважати це проявом агресивного чи руйнівного впливу РФ у Європі?

Символічною у цьому зв’язку стала телефонна розмова Меркель із Путіним в середу, коли в Берліні й Вашингтоні оприлюднили спільну декларацію. Ситуація схожа на те, що німецька канцлерка зробила це, щоби привітати кремлівського лідера з перемогою над адміністрацією Байдена.

Тим часом у спільній декларації Берлін паралельно зобов’язався реалізувати ще кілька ініціатив для України. Зокрема, німецька сторона пообіцяла створити Зелений фонд для підтримки енергетичного переходу України. Для цього в Берліні готові зробити початковий внесок у розмірі $175 мільйонів доларів. Цифра, відверто, не вражає на тлі того, що Україна втрачатиме кілька мільярдів щороку після пуску Nord Stream 2. Не переконує навіть заявлений $1 мільярд, який Німеччина та США «намагатимуться» акумулювати, та ще й не самі, а із залученням приватних інвесторів.

Крім того, Німеччина продовжить підтримувати двосторонні енергетичні проєкти з Україною, особливо в галузі відновлюваних джерел енергії та енергоефективності, а також з метою переходу від вугілля, на що виділяється $70 мільйонів. 

ЯК ВІДРЕАГУВАЛИ У США 

Політична реакція у Вашингтоні на угоду Байдена й Меркель по Nord Stream 2 з’явилася одразу, як тільки ЗМІ почали друкувати перші звістки про її готовність. Так, співголова Українського кокусу в Конгресі США конгресвумен Марсі Каптур, фактично, порівняла цю домовленість із пактом Молотова-Ріббентропа.

«В угоді мало що може відвадити Росію від примушення наших союзників. Конгрес розуміє ключові уроки історії: коли Німеччина й Росія вступають у змову, народи Центральної та Східної Європи сплачують за це свою ціну», – заявила конгресвумен, яка представляє Демократичну партію, як і президент Байден.

Міжнародний економіст шведського походження Андерс Аслунд, який зараз працює у Вашингтоні, назвав ситуацію шоком. «Мене непросто вразити, але я насправді шокований рішенням Байдена поступитися корумпованій і геополітичній російсько-німецькій змові щодо Nord Stream 2», – наголосив Аслунд.

Він зазначив, що Путін «переміг США й Німеччину» та назвав це рішення «вкрай помилковим», закликавши адміністрацію Байдена зупинити проєкт російського газопроводу.

Показовими також стали заяви сенатора-республіканця Теда Круза під час слухань у середу, адресовані Вікторії Нуланд, яка обіймає третю за рангом посаду в Держдепартаменті США. «Два законодавчих акти із санкціями (проти Nord Stream 2 – ред.) були прийняті обома палатами Конгресу з переважною – близькою до одностайної – підтримкою», – нагадав сенатор, який брав особисту активну участь у розробці цих норм. Він заявив, що Державний департамент знехтував цим інструментом, і назвав угоду між США й Німеччиною по Nord Stream 2 «повною капітуляцією» президента Байдена перед Кремлем.

«Він (Байден – ред.) дав Путіну все, що той хотів, він здався в питанні газопроводу – того газопроводу, який ми (республіканська адміністрація – ред.) успішно зупинили», – наголосив Круз.

Законодавець підкреслив, що «цю помилку» Байдена відчуватимуть майбутні покоління: «Впродовж наступних десятиліть майбутні російські диктатори розкрадатимуть мільярди доларів щороку через прорахунок Джо Байдена та використовуватимуть цей газопровід для економічного шантажу Європи».

Круз поставив пряме запитання Вікторії Нуланд: «Чи погодилися наші українські союзники з цією угодою?» На що вона так і не дала прямої відповіді, плавно змінивши акценти в інший бік. 

ТОЖ, ЧИ ПОГОДИЛАСЬ УКРАЇНА? 

Відповідь на це запитання дали без вагань у спільній заяві міністри закордонних справ України й Польщі. Саме ці дві країни опиняються під першим ударом від трансатлантичної «змови», як назвав її Аслунд. Вони підкреслили, що відмова США зупинити проєкт газопроводу створила «додаткові політичні, військові та енергетичні загрози для України й Центральної Європи в цілому». Крім того, таке рішення збільшило можливості Росії для впливу на ситуацію безпеки в Європі, а також поглибило розбіжності між державами-членами НАТО та ЄС.

Чи задовольняють Київ гарантії, висловлені в угоді Байдена-Меркель? Звісно, ні.

«Україна й Польща працюватимуть разом зі своїми союзниками й партнерами над протидією запуску Nord Stream 2, допоки не будуть розроблені рішення для подолання безпекової кризи, підтримки країн в їхніх прагненнях стати членами західних демократичних інституцій, мінімізації загроз миру та енергетичній безпеці», – наголосили Дмитро Кулеба й Збігнєв Рау.

Водночас, глава МЗС України заявив, що Київ ініціював один із додаткових інструментів – консультації з Єврокомісією і ФРН щодо Nord Stream 2. «МЗС уже надіслало відповідні ноти до Брюсселя й Берліна», – зазначив міністр.

Крім того, зараз у Вашингтоні перебуває з візитом голова правління НАК «Нафтогаз України» Юрій Вітренко. Як підтвердили Укрінформу в Посольстві України в США, він зустрічається, в тому числі, з членами американського Конгресу й акцентує увагу на загрозах російського газопроводу.

У публічних коментарях Вітренко підкреслює: третя сторона – США або Німеччина – ніяк не може гарантувати транзит газу через територію України. А ціна гарантій Росії відома, хоча би на прикладі Будапештського меморандуму. Вітренко заявляє, що й демократи, й республіканці в Конгресі США підтримують боротьбу України проти Nord Stream 2 та розуміють, що це геополітичний проєкт, який ніколи не повинен запрацювати.

Остання хронологія подій навколо Nord Stream 2 певним чином пояснює, чому американська сторона так довго не погоджувала візит президента Зеленського до Вашингтона. Зрозуміло також, чому до оголошення дати цього візиту відбулися дві зустрічі Меркель–Зеленський і Меркель–Байден, результатом яких стала «змова» США й Німеччини про добудову російського газопроводу в обхід України. Але це не означає, що відносини між Києвом і Вашингтоном мають погіршуватися через таку позицію. Цього явно хотіли би в Кремлі.

Очевидно, що для адміністрації Байдена взаємодія з Берліном є набагато важливішою в глобальному контексті. Натомість у Білому домі також не полишають прагнень забезпечити гарантії безпеки для України. Хоча тут у Байдена явно недооцінюють прагнення Путіна. Наприклад, Росія вже зараз почала стягувати свої війська до Білорусі для навчань Захід-2021, які мають пройти аж 10-16 вересня – за півтора місяці! А це може стати проявом нової агресії, коли до 80-тисячного російського війська на кордонах з Україною додається ще кілька десятків тисяч.

Для України в цьому зв’язку виправданою залишається потужна дипломатія, інтенсивний діалог із союзниками й партнерами – у тому числі серед країн Європи та в Конгресі США, а також тверда політична позиція. Ще існують можливості для того, щоби запобігти запуску російської труби. Від цього зараз залежить не лише національна безпека України, а й стабільність у більшій частині Європи. А це мають чітко усвідомлювати по обидва боки Атлантики.

Ольга Танасійчук, Ярослав Довгопол. Берлін–Вашингтон

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-