Шість подій світу. Боррель у Києві, «розминка» на Генасамблеї ООН та «інавгурація» похапцем
У Києві побував Високий представник ЄС з питань зовнішньої та оборонної політики Жозеп Боррель. Дебати у Генеральній Асамблеї ООН вперше пройшли у режимі відеозвернень. Україна разом з країнами НАТО дала асиметричну відповідь російським навчанням «Кавказ-2020». Офіційний Київ продемонстрував зацікавленість у розвитку відносин з центральноєвропейськими країнами. У Мінську пройшла «інавгурація», характер якої погано кореспондується з офіційними результатами президентських виборів. На Південному Кавказі з новою силою спалахнув конфлікт, який видавався замороженим.
Жозеп Боррель здійснив візит до Києва, який планувався ще навесні. Насичений графік перебування головного дипломата ЄС не завадив йому показово зустрітися з представниками антикорупційних організацій. Звісно, були зустрічі з президентом Зеленським, парламентаріями, міністрами оборони та закордонних справ. Боррель у матеріалі за підсумками візиту констатував, що з 2014 року ЄС є найпотужнішим партнером України, а перетворення потрібно продовжувати, не скидаючи темпу.
Ювілейна сесія Генеральної Асамблеї ООН пройшла через пандемію коронавірусу у форматі відеозвернень, які були часом цікавіші за виступи з трибуни ГА. Володимир Зеленський знову наважився назвати Росію агресором. Втім, думаю, це заслуга українських дипломатів, а не президентського офісу. Ініціатива українського президента про створення міжнародного центру протидії дезінформації та пропаганді виглядає дещо сирою. Дональд Трамп закликав покарати Китай за поширення коронавірусу, натомість Сі Цзіньпін запевнив, що КНР не прагне гегемонії. Путін рекламував російську вакцину від коронавірусу, а Еммануель Макрон продемонстрував, що тримає руку на глобальному пульсі подій.
Хоча світові лідери закликають до миру, військові навчання у світі ніхто не скасовує. Компонентом російських маневрів «Кавказ-2020» стала потужна атака фейків з акцентом на Україну, і це показовий приклад сучасних реалій. Російські пропагандисти намагалися використати у власних інтересах і катастрофу Ан-26 на Харківщині. Тому поява в українському повітряному просторі американських літальних апаратів та британських десантників на наших полігонах – далеко не вичерпний перелік проявів партнерства розширених можливостей між Україною та НАТО.
Якщо зустріч міністрів закордонних справ України та Угорщини більше нагадувала ритуальний захід (цього разу – на закарпатській землі), бо шансів на візит Віктора Орбана до Києва небагато, то інтерес, продемонстрований до Словаччини Володимиром Зеленським, є цілком логічним. Ця невелика країна продемонструвала зразок економічного дива, у Братиславі поділяють українське занепокоєння будівництвом NordStream2 та готові співпрацювати з Україною у різних сферах.
«Інавгурація» Олександра Лукашенка, яку той провів у умовах підвищеної секретності та похапцем, погано кореспондується з офіційними результатами президентських виборів, які оголошував білоруський Центрвиборчком. Її не визнали більше десятка країн, серед яких і Україна, цей перфоманс, до речі, позбавив сенсу прибуття до Мінська американського посла Джулі Фішер, адже вона не зможе вручити вірчі грамоти президенту, якого у Вашингтоні вважають нелегітимним. Масові протести так і не зуміли створити для Лукашенка серйозних проблем, ЄС виявився не в змозі оперативно запровадити санкції, з більшістю сусідів у офіційного Мінська напружені відносини.
Конфлікт на Південному Кавказі, який багато хто вважав надійно замороженим, спалахнув з новою силою. Баку і Єреван обмінюються не лише ракетними та артилерійськими, але і інформаційними ударами, сутички носять запеклий характер. Зупинити кровопролиття буде непросто, адже головні регіональні гравці – Туреччина та Росія – поки спостерігають за розвитком подій у Нагірному Карабасі, хоча їхні симпатії достатньо очевидні.
Євген Магда, Інститут світової політики
Перше фото: Офіс Президента
