Білорусь-2020: Народження нації - з болем, страйками та піснями

Влада Білорусі до середи, після трьох ночей і днів жорстокого придушення, побиття протесту, вирішила, що загалом завдання виконано. Судячи з частоти вживання Олександром Григоровичем слів «майдан», «майдануті», уявлення про загрозу асоціюється у нього переважно з цим українським варіантом революції.

Відповідно, надзавданням стало припинення можливості організованого стаціонарного протесту, барикад. Друге за важливістю завдання - недопущення масових скупчень громадян, маршів, автоколон, перекриття вулиць, насамперед у нічний час. Плюс - карт-бланш силовикам на творчу ініціативу, «ексцеси», у разі яких зайва жорстокість не карається.

Таким чином, першу хвилю протесту влада збила, придушила. Але білоруські громадяни при цьому не були залякані настільки, щоб припинити опір. Протест почав видозмінюватися. І зараз, на п'ятий день протесту, під кінець першого поствиборчого тижня перейшов на стадію трансформації, саморозвитку.

РУВС, ІЗОЛЯТОРИ, КОЛОНІЇ. ПЕРШІ «ВИПУСКНИКИ»

За цих умов більшої ваги почала набувати правозахисна тема - пошуки затриманих, з'ясування місць та умов їх утримання. Тривожитися тут було від чого. У білоруських медіа поширювалися відео-, аудіозаписи, усні свідчення про жахливі катівні умови утримання. Яскравими прикладами стали відеозапис побиття затриманих у Жовтневому РУВС (неподалік від центру Мінська), дві з половиною хвилини аудіозапису, на яких чути крики побитих і якісь накази (стверджується, що запис зроблений вночі біля столичного ізолятора на вулиці Окрестіна), і восьмисекундний відеозапис цього ж ізолятора, на якому також чути крики болю.

Тим часом від початку тижня біля всіх білоруських ізоляторів почали збиратися родичі зниклих людей і просити (вимагати, благати) надати хоч якісь списки, за якими можна було б визначити, хто і де знаходиться, і, взагалі - чи живий. Зрозуміло, цього зроблено не було.

У середу почали відпускати затриманих. Представник білоруського Гельсінського Комітету Леонід Свєтік (Вітебськ) розповів, що 12 серпня відпустили заарештованих на 3 доби під час «адмінпорушень» 9 серпня. Своя інформація є у правозахисника Леоніда Судаленка з Гомеля: 3 серпня о 4 годині ранку деякі заарештовані на 10-15 діб підписали папери, що ознайомлені з «прокурорським попередженням» про неприпустимість порушень і вже вдень їх звільнили. На думку Судаленка, це пов'язано з нестачею місць в ізоляторах.

Затриманих також відпускали з резонансних місць «Окрестины», Жодінської колонії. У зв'язку з чим активісти у Telegram-каналах зверталися з проханням до волонтерів, щоб ті приїхали у відповідні місця – для запису та обліку людей, яких відпускають. Але варто зазначити, що не всі наважуються назвати своє ім'я.

Раніше деякі аналітики говорили, що вихід затриманих, їхні масові розповіді про катівні можуть стати додатковим джерелом напруги, «підігріву» протесту. Однак, поки що свідчення Теліженка, здається, залишаються найбільш докладними, жорсткими і відвертими. Але це зрозуміло - єкатеринбурзький журналіст вже далеко від місць подій. Втім, більш мозаїчні білоруські матеріали про це також варто почитати - «”Б’юць да страты прытомнасьці”. Што адбываецца пасьля затрыманьня ў міліцыі».

Важливе повідомлення надійшло в ніч на 13 серпня з околиць ВК-2 у Бобруйську. Там почалася акція протесту ув'язнених (в колонії, ймовірно, відбувають покарання кілька тисяч осіб). Білоруські ЗМІ повідомили, що в радіусі кількох сотень метрів навколо колонії були чутні крики ув'язнених «Уходи!», гавкіт собак і стукіт металу. Після цього до ВК - 2 були підтягнуті підрозділи внутрішніх військ для придушення «бунту». Свіжих новин звідти поки немає.

ДЕННІ ЖІНОЧІ «ЛАНЦУГІ САЛІДАРНАСЬЦІ»

В умовах, коли нічні акції придушувалися з підкресленою жорсткістю, у середу проявилася і стала масовою інша форма протесту – «ланцугі салідарнасьці». Часом вони переходять у ходи солідарності. Оскільки це відбувається вздовж вулиць, то супроводжується гудінням, сигналами машин, тобто, виглядає одночасно і як автомайдан. Суть і зовнішній вигляд акцій - підкреслено мирний, це в основному жінки, часто у білому одязі і з білими квітами в руках.

З багатьох причин це істотне явище. По-перше, воно підтримує лінію на жіночий протест диктатору, почасти навіть феміністський. А також нагадує про Тихановську, яка перебуває у Вільнюсі, і жіночу трійцю її «об'єднаного штабу». Крім того, це каналізація протесту в умовах, коли інші його прояви переважно придушено.

Тому «ланцугі салідарнасьці» не можна недооцінювати. Але і не можна переоцінювати, як це роблять деякі білоруські аналітики, які метушаться між відчаєм і надією. Для підтримки протестного настрою це справді важливо. Але треба розуміти, що це саме собою нічого не вирішить. Диктатор може перечекати, поки людям набридне гуляти вулицями з білими квітами в руках, і цей формат видихнеться. До того ж, Білорусь – 9,4-мільйонна країна (як і в Україні, деяка частина населення – за кордоном на заробітках). При цьому в активних протестах в різних його формах беруть участь десятки тисяч. Це багато, це дуже багато. Що важливо - це відбувається досить рівномірно по всій країні. І якихось пів року тому важко було уявити, що у Білорусі буде таке. Однак цього абсолютно недостатньо для того, щоб поставити тоталітарний режим перед ситуацією суспільного, загальногромадянського колапсу. Для цього потрібен протест сотень і сотень тисяч, причому у формах, які б паралізували функціонування державної системи. Чого поки немає.

ВІДХІД ВІД ВЛАДИ. СТРАЙКИ І БОРОТЬБА З НИМИ

Велике враження справляють відеосюжети, зняті державним ТБ Білорусі на нарадах у Лукашенка. Він каже про врегулювання якихось господарських справ і питань. А в цей час камера пробігається по обличчях учасників заходу. У них, в тому числі у людей з погонами, сумний вираз обличчя, згаслі, мертві очі. Зрозуміло, що вони відчувають, наскільки небезпечною стає ситуація для них і для їхній сімей. Диктатор стає все більш неадекватним (не секрет, що останнім часом Лукашенко хворіє; мабуть, лікарські засоби можуть додатково посилювати ситуацію). Коли і якщо режим почне сипатися, комусь доведеться відповідати за вже скоєне. І у цьому разі умовна цивілізована Гаага буде чудовою альтернативою непередбачуваному суду Лінча ... Однак і відкрито висловити свою незгоду люди у формі поки побоюються.

На нижньому рівні звільнення офіцерів з силових органів вже зафіксовані. Як прецеденти - це дуже важливо. Але поки це не стало масовим явищем, йдеться про десятки людей. Одного з перших, які наважилися на такий крок, капітана Єгора Ємельянова з Новополоцька (Вітебська область), намагалися судити за адміністративною статтею зі звинуваченням в організації масових заходів. Однак вранці 13 серпня суддя відпустив його. (Подробиці поки невідомі). Але і це теж хороший прецедент.

Вже є той, хто звільнився з Адміністрації президента Білорусі. А з тих, що пішли з білоруського держТБ, вже можна зібрати колектив для хорошої різножанрової телепрограми. Надходять все нові і нові повідомлення, що на підтримку білоруської опозиції висловлюються культурні діячі і знамениті спортсмени. Заявлена позиція ЛГДів (лідерів громадської думки), безумовно, теж є важливою. Однак і вона сама собою також не є вирішальною.

Вирішальним може стати загальнонаціональний страйк. І тут влада докладає великих зусиль, щоб гасити протести робітників прямо на підприємствах. На місця подій оперативно прибувають начальники цехів, директори. Після чого провладні медіа стверджують, що насправді відбувається «не страйк, а ділове спілкування працівників з керівництвом».

До цього процесу перешкоджання страйкам підключаються і силовики. Правозахисник з Гомеля, інспектор праці незалежних профспілок Леонід Судаленко розповів нам, що після того, як робітник великого підприємства «Гомсельмаш» уточнював, як можна організувати і провести страйк, його заарештували прямо вдома, у спортивному костюмі і капцях. А Держагентство БелТА тим часом оперативно підготувало матеріал. Але не про це, а на прямо протилежну тему: «Не нужно хаоса, мы должны сохранить страну для своих детей и внуков – токарь "Гомсельмаша"».

Уже згадуваний вітебський правозахисник Леонід Свєтік також розповів, що до нього зверталися (представники місцевого транспортного підприємства) з питаннями, як юридично оформляється страйк і які він може мати наслідки згідно із законом?..

Але тут принагідно треба зазначити, що білоруський закон вводить страйки в правове поле виключно у тих випадках, коли вони врегульовують конфлікт між наймачем і працівниками. Таким чином, політичні страйки у законі не прописані і у разі недостатньої їх масовості також можуть загрожувати переслідуваннями учасникам і організаторам.

З великих підприємств ті чи інші види страйку, акцій протесту вже фіксувалися на знаменитому Білоруському автомобільному заводі (БелАЗ) у Жодіно (робітники пройшли маршем територією підприємства, скандуючи “Уходи!"), Мінському електромеханічному заводі, Білоруському металургійному заводі (Жлобін), підприємствах «Керамин» (Мінськ), «Терразит» (Гродно), Белмедпрепарати, «Азот Гродно», і що особливо зворушливо, а також прекрасно естетично – у Белдержфілармонії.

Зараз, на наших очах, відбувається становлення білоруської політичної нації. Дорога дуже важка, але для кожного народу – неминуча. Допомагай їм, Господи. Як про це співається у неофіційному гімні «Магутны Божа», від виконання якого працівниками білоруської філармонії – мурашки по шкірі.

Олег Кудрін, Рига.