Сирія на трьох – і ніяких США

Сирія на трьох – і ніяких США

Укрінформ
Про що в Анкарі домовилися Туреччина, Іран та РФ

Країни-гаранти перемир'я в Сирії, як називають себе учасники «астанинського формату» – Туреччина, Іран та Росія, провели зустріч в Анкарі на рівні президентів трьох країн. Кожна з делегацій приїхала до турецької столиці зі своїм кейсом питань та очікуваних відповідей, частина з яких були подібні та дозволяли досягати попередніх домовленостей, а деякі, навпаки – містили суперечності підходів та позицій. За результатами зустрічі випустили спільну заяву, в якій спробували сформулювати та задекларувати і перші, й другі.

ЄДИНИЙ ШЛЯХ ДО МИРУ – ПОЛІТИЧНИЙ

Нинішня зустріч в Анкарі стала 14-м раундом переговорів «астанинського формату» та п’ятою за рахунком зустріччю на найвищому рівні. Тристоронній зустрічі передували перемовини двостороннього формату: Туреччина–Іран, Туреччина–Росія та Іран–Росія. Про що йшлося на цих зустрічах – залишилося за закритими для преси дверима, так само як і самі перемовини у тристоронньому форматі. Журналісти були присутні на вступних заявах та на підсумковій пресконференції.

Майже все задеклароване лягло в основу тексту спільної заяви. В ній сторони висловилися за суверенітет, єдність і територіальну цілісність Сирії та своє бачення політичного шляху як єдиного можливого та ефективного для досягнення миру в регіоні. Принагідно лідери трьох країн засудили окупацію Ізраїлем Голанських висот, які були сирійською територією до 1967 року, та зажадали скасування Ізраїлем рішення про окупацію територій.

Щодо ситуації в Ідлібі, сторони задекларували необхідність впровадження всіх елементів угод по Ідлібу, зокрема меморандуму від 17 вересня 2018 року. Цей меморандум, підписаний Туреччиною та Росією рівно рік тому, передбачав порозуміння зі стабілізації у зоні деескалації у провінції Ідліб, зокрема припинення вогню. Але, як відомо, з плином року, пункти цього меморандуму виконані не були.

Сторони анкаринських перемовин також наголосили та внесли до фінального документу пункт про необхідність залучення самих сирійців до процесів, спрямованих на стабілізацію ситуації в країні, та підкреслили необхідність посилення гуманітарної допомоги.

Стосовно гуманітарної ситуації в країні, яка найбільше з цього політичного «тріо» хвилює, звичайно, Анкару, – сторони «висловили занепокоєння щодо ризику подальшого погіршення гуманітарної ситуації» та «погодилися вжити конкретних заходів для зменшення порушень». Що мається на увазі під «конкретними заходами», наразі не відомо, але у своєму виступі президент Туреччини не пропустив нагоди згадати, що саме його країна тримає основний удар у міграційній кризі, витративши 40 млрд доларів США на її вирішення, приймаючи на свої території 3,6 млн сирійців. І вихід, який Анкара наразі вбачає найдієвішим, територіально розміщений біля південного кордону, на 20 миль вглиб сирійської території.

ЗОНА БЕЗПЕКИ: ТУРЕЧЧИНА ГОТОВА СТВОРЮВАТИ САМОТУЖКИ, А РОСІЯ ТА ІРАН – ПРОТИ УЧАСТІ США

Створення 20-мильної зони безпеки в Сирії біля сирійсько-турецького кордону – це тема, яка домінує останнім часом в інформаційному просторі Туреччини. І не безпідставно. Сирійські біженці стали тягарем для турецької економіки, яка й без того має нині свої складнощі. Сирійське питання також не додає популярності як правлячій партії, так і її лідеру. Із невдоволенням населення та падінням рейтингів – кроки державного керівництва все більш рішучі. І хоч до наступних виборів є час – президентські та парламентські вибори в Туреччині мають відбутися в 2023 році – вирішення проблеми з мігрантами не є справою одного дня й у разі відсутності покращення ситуації в Сирії та повернення сирійських мігрантів додому – навряд чи вирішиться. В Анкарі це розуміють і пропонують проміжний варіант: створити зону безпеки, набудувати там будинків із присадибними ділянками та дати сирійцям змогу поїхати хай не у власні домівки, але хазяйнувати на своїй землі. Мова йде про мільйон сирійських біженців.

Створення зони безпеки вигідне Анкарі ще й тим, що біля кордону Туреччини буде створено такий собі «пояс» безпеки, який не дозволить перекидання із Сирії неурядових збройних формувань і зброї на територію самої Туреччини. Це зрозуміло й логічно, але це на практиці з «астанинської трійки» турбує лише Туреччину – в Росії та Ірану сухопутних кордонів із Сирією немає.

Тим не менше, створення зони безпеки на порядку денному зустрічі було. У цьому питанні відчувалася відсутність єдиної позиції.

Іранський та російський лідери дорікали США й безпосередньо президенту Дональду Трампу в невиконанні його обіцянок. Мовляв, заявляв про виведення своїх військ, але не вивів. Туреччина від таких випадів на адресу Вашингтона поки що утримувалася, адже на сході країни спільно з американцями створено Центр спільних операцій, а на час проведення тристоронньої зустрічі в Анкарі – відбувалося п’яте за рахунком спільне патрулювання турецьких та американських військових на півночі Сирії. Тегеран та Москва стояли на своєму – вимагали виведення американських військ, звинувачуючи США у тому, що вони нібито перешкоджають врегулюванню ситуації в країні.

В Анкарі поки що без різкої критики, але свої інтереси захищають: обіцяють, якщо до кінця вересня зону безпеки спільно зі США сформовано не буде, Туреччина візьметься за справу самостійно.

ПРИХОВАНА РЕКЛАМА ЧИ ВІДКРИТА ПРОПОЗИЦІЯ: ПУТІН ПРОПОНУЄ ЕР-РІЯДУ С-400

Вчорашній зустрічі в Анкарі передувала новина про напад на два об’єкти державної нафтопереробної компанії Saudi Aramco у Саудівській Аравії. І поки у світі з’ясовують, хто саме організував цю атаку, Москва вже заявила, що готова протягнути руку допомоги, зокрема почати постачання в країну російських ЗРК С-300 чи С-400. Про це, відповідаючи на питання журналістів, зауважив Володимир Путін, чим викликав посмішки в залі. Він запропонував Ер-Ріяду взяти приклад з Ірану, який володіє С-300, чи з Туреччини, яка закупила С-400, та посилити протиповітряну оборону. До слова сказати, за день до зустрічі в Міноборони Туреччини заявили про завершення постачання компонентів другої батареї ЗРК С-400 з Росії. Цікаво, що почато другий етап постачання було в день зустрічі президентів Ердогана та Путіна в Москві 27 серпня. Такий собі політичний символізм.

Очевидно, у Москві нині полюбляють образність та символізм, чим можна пояснити, зокрема, цитування господарем Кремля Корана у відповіді на питання про готовність Москви допомагати Ер-Ріяду у справі захисту «свого роду, своєї країни» після атак безпілотників.

Іранський лідер російському «підіграв», уточнивши, які ж саме системи ЗРК – С-300 чи С-400 повинен купувати Ріяд. «Хай вибирають», – відповів Путін.

На фоні звинувачень Вашингтона на адресу Тегерана в організації цих атак (в Ірані ці звинувачення відкидають) виходить досить заплутана комбінація.

“ПОДАРУНКИ” АСАДА ДО ТА ПІСЛЯ АНКАРИНСЬКОЇ ЗУСТРІЧІ

До зустрічі в Анкарі готувалися не лише її безпосередні учасники. Напередодні саміту в «астанинському форматі» російська делегація зустрілася з Башаром Асадом. Як повідомили російські ЗМІ, мова йшла про порядок денний та незмінність позиції Москви у захисті Дамаска. Звірили годинники чи ж отримали команди… Буквально до чи одразу після зустрічі жорстокий сирійський диктатор проявив неабиякий гуманізм: підписав указ про загальну амністію в країні за злочини, вчинені до 14 вересня цього року. Зокрема, смертну кару замінили на довічні каторжні роботи, їх у свою чергу, скоротили до 20 років, так само як і засудження до довічного ув’язнення. На тлі заяв Москви про закінчення війни в Сирії – чим не крок до деескалації напруження та «примирення» вчорашніх ворогів.

Башар Асад

А вже після зустрічі в Анкарі стало відомо, що Асад відправив листа генеральному секретарю ООН, в якому назвав «сепаратистською терористичною організацією» Сирійські курдські сили (YPG) – сирійську гілку Робітничої партії Курдистану (PKK), яку в Туреччині, США та ЄС визнано терористичною організацією, а в Сирії такою раніше не вважали. Нюанс – у тому, що війська Асада із самого початку конфлікту в Сирії не воювали, а навіть співпрацювали з YPG у деяких сферах, навіть підтримували ідею курдської автономії. А тут пожалілися на те, що YPG продовжує порушувати права сирійського народу, діє спільно із західними країнами. Останнє – в унісон Туреччині, яка не раз звинувачувала США у підтримці YPG/PKK.

Напевно, такі кроки можуть свідчити про домовленості, які наразі лишаються поза об’єктивами камер. Очевидним є й те, що чим далі – тим більш заплутаними здаються сирійські «комбінації» в умовах війни. Не були вони простими й за часів миру, й навряд чи будуть у майбутньому. Сирія, яка свого часу виникла на «уламках» Османської імперії, об’єднала в своїх кордонах сунітів, шиїтів, алавітів, курдів та інші народності, нині є наочним прикладом зіткнення інтересів як на місцевому, так і на геополітичному рівнях.

Розібратися – хто за кого і проти кого воює – з кожним роком стає все важче – занадто тісно переплелися інтереси. У країні, яка перетворилася на полігон протистояння могутніх держав між собою, поки вони не досягнуть згоди – спокій та мир можуть лиш снитися.

Ольга Будник, Анкара

Фото: internethaber.com та t24.com.tr

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-