Не можна робити податкову реформу на гроші бізнесу під час ухвалення рішень
Ви здивуєтеся, але одна з проблем низького рівня іноземних інвестицій в Україні до війни – зовсім не величина ставок податків, а, зокрема, нестабільність податкового законодавства, асиметричність застосування (коли одні платять, а інші – оптимізують), суб'єктивне трактування норм законодавства фіскальними органами та високий рівень транзакційних навантажень, «навішених» на бізнес (від сплати податків за співробітників до мобілізації).
Багато іноземних інвесторів кажуть: у вас нестабільна податкова система, щороку хтось вигадує новий проєкт податкового кодексу, і на кожні вибори ваші політики йдуть з обіцянкою провести «податкову реформу і все поміняти» .
А інвесторові потрібен горизонт планування на 5–10 років, податковий план є частиною загального бізнес-плану і бізнес-моделі, особливо під час розрахунку фінансових потоків, на розмір яких податки впливають безпосередньо, наприклад, відшкодування ПДВ з капітальних витрат або модель податку на прибуток.
Тема податкової реформи для наших експертів давно вже стала фалічним символом їхніх особистих амбіцій.
«Мірятися» податковими реформами давно вже є старою, доброю традицією для особистої політичної та професійної кар'єри.
Якщо в тебе немає в активі проєкту податкового кодексу, то в Україні ти начебто й не економіст.
Податковий кодекс було ухвалено в Україні 2010 року, і він вступив у дію 2011-го.
І відтоді вже буде 14 років, як в Україні безуспішно щороку намагаються проштовхнути ту чи ту альтернативу.
Про які інвестиції в таких умовах може йтися навіть без фактора війни?
Зрозумійте мене правильно: я вважаю, що податкова система у нас не досконала і її потрібно змінювати.
Але не можна її робити пам'ятником особистим амбіціям.
Особливо тому, що у нас люблять лише «гратися» ставками, але ніхто не хоче зняти з бізнесу транзакційне навантаження (податкова революція, про яку я писав), виключити асиметричність у застосуванні податків тощо.
Потрібна політична воля для того, щоб створити скоординовані зусилля для ухвалення нового податкового кодексу, а потім років на десять заборонити навіть згадувати про «податкову реформу» .
Потрібно дати інвесторам гарантії незмінності податкового законодавства на період окупності інвестицій у складні проєкти, а це – від п'яти до десяти років.
Ще одне питання, хоча багато хто буде незгодний зі мною.
Не можна робити податкову реформу на гроші бізнесу і за домінування бізнесу під час ухвалення рішень.
Тому що вся реформа потоне в лобізмі: паливники і тютюнники будуть проти акцизу, нафтовики, газовики і металурги – проти ренти тощо.
Бізнес ніколи не підтримає скасування відшкодування ПДВ під час експорту сировини і введення мит на експорт сировини.
Бізнес буде проти екологічних податків і зборів.
Бізнес не проголосує за диференційовану ставку ПДВ, коли для соціальних товарів і послуг запроваджуються знижені ставки: для комунальних послуг, соціальних товарів, книжок, ліків, дитячого харчування.
Тому що рівень лобізму такого бізнесу значно нижчий, ніж у великих торговельних мереж.
Ба більше, усі найскладніші реформи у світі модерувалися не бізнесом.
У Чилі – генерал Піночет і його «чиказькі хлопчики» з їхнім проєктом реформ з назвою «цеглина» (зважаючи на товщину тому).
У Південній Кореї – полковник Пак Чон Хі.
У Польщі – Бальцерович, учений економетрик.
У Сінгапурі – Лі Куан Ю, юрист і економіст.
Теоретичну модель рейганоміки створив не Рейган і бізнес. Податкову частину – вчений Артур Лаффер, модельну – також науковець Майкл Портер, який створив теорію кластерної економіки.
І цей список можна продовжувати.
Але Україна, як завжди, обирає свій шлях до успіху.
Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама