Допомога Україні від США. Як і що може вирішитися нині?
Напередодні – упродовж однієї доби – вийшли дві прямо протилежні новини, які суперечать одна одній. На перший погляд.
Отже, цього тижня сенатори розглядають документ за підсумками двопартійної угоди, що буде передбачати як зміни до законодавства щодо кордону США та нелегальних мігрантів, так і пакет допомоги для України, Ізраїлю й Тайваню, який запросив президент Дж. Байден ще восени минулого року. Одночасно з цим спікер Палати представників Майк Джонсон обіцяє цього ж тижня внести проєкт допомоги виключно для Ізраїлю. Без будь-яких рішень щодо України.
То що це значить? Насправді, поки що нічого. Боротьба у американській політиці триває, і щоб трохи збагнути, що ж там відбувається, треба усвідомити, що логіка, яку переслідують учасники процесу, – це не логіка ухвалення політичних рішень, а логіка передвиборчих технологій.
Менше ніж через рік у США буде низка виборів. Там будуть обирати не лише президента, але і нижню палату Конгресу, а також частину сенату. За підсумками такого перезавантаження можна одержати вагомий політичний результат. Тому ставки досить серйозні.
Коли Байден вносив свій проєкт щодо допомоги для України, то у Білому Домі прекрасно розуміли виклики з боку республіканської більшості у Палаті представників, а тому поєднали допомогу для України з допомогою для Ізраїлю й Тайванем, а також з фінансуванням заходів безпеки на кордоні з Мексикою. Це повинно було стати аргументом для республіканців, які традиційно підтримують Ізраїль.
Однак все виявилося не так просто. У республіканців є такий собі "Кокус свободи", що має невелику кількість конгресменів. Невелику, але спроможну впливати на кінцеві рішення. Ще коли вперше після виборів до конгресу обирали спікера, "Кокус" домігся спрощеної процедури відставки для нього. І зрештою, восени спікер Маккарті був відправлений у відставку силами демократів та частини республіканців саме за ініціативи "Кокусу". Його спадкоємець Джонсон перебуває під постійною загрозою власної відставки. "Кокус" рішуче налаштований проти будь-якої допомоги для України. Одна з його лідерів у Конгресі Марджорі Тейлор Грін відома своєю антиукраїнською позицією. Вона постійно повторює всі тези російської пропаганди. Включно з "біолабораторіями" та іншим трешем. І вона нещодавно публічно погрожувала Джонсону, що якщо той поставить на голосування допомогу для України у будь-якому вигляді, то вона ініціює відставку спікера.
Якщо така ініціатива відбудеться, то у Джонсона буде два поганих варіанти. Або його відправлять у відставку голосами "Кокусу" та демократів. Або за відставку не проголосують демократи, але тоді він стане "зрадником" для однопартійців.
Відповідно, з осені минулого року спікер тільки тим і займається, що клеїть дурня і тягне час з питанням допомоги Україні. Спочатку він виступив з "геніальною" ініціативою: висунути в якості вимоги внесення допомоги для України голосування у пакеті за зміни у законодавстві щодо "закриття" мексиканського кордону.
Розрахунок тут був простий. Джонсон і республіканці думали, що демократи просто відкинуть ці вимоги, і можна буде займатися перекиданням взаємних обвинувачень. Мовляв, демократи думають більше про далеку Україну, а не про близькі проблеми з нелегалами. Але на диво демократи пішли на переговори і почали узгоджувати компромісне рішення. Узгодження його почалося на рівні Сенату, де більшість є у демократів, однак без республіканців таке рішення проголосоване бути не може. І станом на зараз компромісне рішення є і готове до голосування на рівні Сенату. Сенатори-республіканці теж підтримували цей компроміс, мотивуючи це тим, що це найкращий компроміс з можливих.
Але тут включився фактор Трампа. Екс-президент, очевидно, планував будувати кампанію довкола неспроможності Байдена зупинити нелегалів. Будь-яке рішення проблем у цьому напрямку йому не вигідне, про що він і повідомив сенаторів-республіканців. Останні потрапили у скрутне становище, адже відмова від рішення для них особисто може бути неприємним політичним ударом і не сподобатися їхнім виборцям. Але і виступати уже проти фактичного кандидата у президенти від власної партії теж для них варіант "не дуже".
Але все ж на початок тижня залишалася ймовірність, що підсумкове рішення може бути проголосоване у Сенаті. (Разом з тим, вже на ранок середи зі ЗМІ стало відомо, що республіканці в Сенаті не підтримали законопроєкт з реформами на кордоні та допомогою Україні. – Ред.).
Однак щоб воно стало законом, його ж мають проголосувати й у Палаті представників. Тій, де спікер Джонсон, і де засідає Марджорі Тейлор Грін. І Джонсон вже сказав, що це рішення – "мертве". І щоб остаточно засвідчити це – вніс на голосування допомогу лише для Ізраїлю. Зрозуміло, що навіть якщо ця допомога буде проголосована, Байден уже дав зрозуміти, що без допомоги для України та Тайваню він його не підпише. Тому це просто черговий акт перекидання "гарячою картоплею", аби не ухвалювати жодних рішень. Схоже, що цього разу все теж завершиться взаємними обвинуваченнями – і все.
Мабуть, треба згадати про фактор Трампа. Екс-президент уже, очевидно, є фактичним кандидатом від республіканців на виборах, і, як свідчить соціологія, має усі шанси на цих виборах перемогти. Я би не поспішав з висновками щодо гіпотетичної "української політики" Трампа. Фактом є те, що поки що він, якщо і не явно блокує пакет допомоги для України, то точно нічого не робить для його розблокування. Хоча ясно, що якби Трамп цю допомогу підтримав, то жодна Марджорі Тейлор Грін або Джонсон не наважилися би виступити проти. Але Трамп цього не робить, і, очевидно, робити не збирається. Чому? Мабуть, просто не хоче надавати жодної підтримки будь-яким ініціативам, які виходять від Байдена. Схоже, що він просто вважає, що будь-яка допомога для України зараз буде вигідною для його політичних опонентів. Якщо послухати його риторику, то зараз він максимально обережний і уникає будь-якої конкретики. Схоже, що він просто не хоче, аби "українське питання" якось впливало на його електорат. Тому робить максимально-абстрактні заяви. Наприклад, що якби він був президентом, то війни б в Україні не було. І що він "завершить" війну за 24 години. З подібних заяв кожен може придумати собі таку політичну лінію, яку забажає. Хтось буде думати, що Трамп просто "домовиться" з путіним. Звісно, за рахунок України. Хтось буде думати, що це про якусь "нечувану допомогу" для України. Для Трампа зараз це не важливо, йому треба виграти вибори. І він цілком може вірити, що потім він якось все просто і швидко вирішить. Але це буде потім. А що зараз?
А зараз ми бачимо, як у найповажнішій демократії світу вагомі геополітичні питання стали заручниками передвиборчого процесу. І не факт, що щось суттєво зміниться, якщо восени ролі зміняться, і Трампу зможе опонувати "демократичний Конгрес".
Підозрюю, що конгресмени поводили б себе по-іншому, якби вважали, що все справді серйозно. Але вони, очевидно, так не вважають. Україна "занадто" ефективно стримує агресора. Нещодавно прочитав у американських ЗМІ одного конгресмена-республіканця, який казав журналістам, що, мовляв, всі ці історії про загрози від росії для Європи – це "міф", бо росіяни особливо і в Україні не просунулися за рік. Те, чого це коштувало Україні, його, очевидно, не хвилює. Він бачить карти, не бачить для себе загроз, і займається нормальною виборчою кампанією.
Але якщо хтось думає, що у випадку, якщо росія все ж надумає напасти на Європу, США будуть поводити себе іншим чином, мабуть, сильно помиляються.
Нещодавно зловив себе на думці, що у сучасних Штатах відсутня антиросійська пропаганда як така. За часів "Холодної війни" усі дивилися різноманітні "Червоні світанки" та "Рембо-2", а тому ні в кого не було запитань, чому з "совітами" треба воювати скрізь і за будь-якої нагоди, і яке діло США є до Афганістану. Зараз цього немає. Жодної проблеми у росії суспільство не бачить. Конгресмени, які мають подобатися суспільству, не бачать проблем у тому, аби не ухвалювати важливі рішення, бо думають, що це на них ніяк не вплине. Війни "десь далеко". Лінії фронту там "особливо не рухаються", а там у них "важливі вибори".
Звісно, не можна виключати, що найближчим часом вони зберуться і почнуть ухвалювати рішення, але поки що це не виглядає фактом.
Петро Олещук, політолог, доктор політичних наук
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама