Вони варті нашої згадки незлим, тихим словом

Коли мої батьки разом з моєю однорічною сестрою приїхали з Німеччини до Америки, вони були змушені на шість місяців зупинитися на острові Еллис біля Нью-Йорка, поки їх пустили на Мангаттан (Мангеттен). Ця затримка відбулась через гріх, тобто через приналежність мого батька Євгена Лозинського до Організації Українських Націоналістів. Оскільки мій батько не заявляв відкрито про свою приналежність до ОУН, бо ОУН була підпільною організацією, то підозрівання у нашій родині було, що хтось сипнув. А може й ні, бо батькова діяльність націоналіста була досить очевидною. Він мав три арешти за Польщі, один з довгим ув'язненням за німців. І так батько ніколи не дізнався повної правди про затримання його родини. Тільки пізніше вияснилось, що таки причиною затримки була його приналежність до ОУН.

І щойно, далеко пізніше, вже після батькового відходу у вічність, виявилось, що американська еміграційна служба користувалась примітивним, а то й агентурним списком організацій, які вважались ворожими для Америки. Для Америки закон про переміщених осіб 1950 року  виправив недоліки в законі 1948 року. Хоча переглянутий законопроєкт не виключав колишніх нацистів і колабораціоністів нацистів поіменно, він забороняв «будь-яку особу, яка виступала або допомагала в переслідуванні будь-якої особи через расу, релігію або національне походження». Щоб допомогти консулам США та їхнім слідчим забезпечити дотримання заборони, Комісія у справах переміщених осіб склала «Список небезпечних осіб» для кожної країни з-понад 275 організацій, які вона вважала злочинними. Будь-який заявник, який належав до будь-якої з цих організацій, не мав би права на отримання візи.

У цьому списку було сім українських організацій чи установ: Бюро українських справ у Німеччині, Спілка української молоді, Українська військова організація, Організація українських націоналістів, Український допомоговий комітет (Краків), Дивізія “Галичина”, агенти та члени українських розвідкових служб.   

Перегляд декількох документів специфічних осіб, яким Комісія відмовила у візі до США, вказує на поширення цього списку: за членство у партії  Бандери, за Українську повстанську армію, за членство у розвідці УПА, за членство у СУМ — організації терористичної групи Бандери, знов ОУН, знов СУМ, Бандера, Дивізія “Галичина”, Українська Головна Визвольна Рада. 

Документ з 1 грудня 1950 р. описує ОУН: “ОУН була оформлена у 1929 р. Коновальцем, для того щоби здобути українську незалежність. У 1940 р. вона розбилася на дві частини: одна  група Бандери, а друга з тих лояльних до Мельника. Обидві групи активно співпрацювали з німцями 1941-1942 рр. У червні 1942 р. Бандера намагався проголосити незалежність України у Львові, але цьому намаганню спротивились німці. Через німецький спротив їхнім планам, обидві групи стали підпільними терористичними організаціями. Група Бандери зокрема безславилась своїм надужиттям, що відбулося у Галичині. Наприклад, спалення польських сіл було ділом рук групи Бандери”.  

У такій блудній атмосфері на підставі радянського впливу та джерел тяжко взагалі пояснити, як родині Лозинських вдалось звільнитися з острова Елліс та приїхати на острів Мангаттан на сьому вулицю до свого спонсора. Мій батько підозрював,  що більш правдоподібно велике значення на вплив на остаточне рішення мало те, що батька американські війська звільнили з концентраційного табору в Аушвіці. Батько хіба не мав документацію, але напевне доказом світила  його ліва рука бо там було навіки вписане таборове число, що німецькі вартові виписували голкою та чорнилом на руці в'язнів. От це число стало паспортом для родини Лозинських в Америку.

Американська політика у той час взагалі була наївна, а то й надзвичайно глупа. Існує чимало розкритої документації, що насвітлює, як на той час ставився Держдепартамент США до українців та принципу без моралі “істотної російської єдності”, вважаючи українських націоналістів сепаратистами, а то й терористами. Велика приязнь між американським президентом  Франкліном Рузвельтом  та генсеком-вбивцею Йосифом Сталіним теж мала великий вплив. Також американська сторона була пересякла американськими комуністами, багато з яких служили СРСР як агенти. Тут також не допомогли євреї, які були найбільш потерпілими в часі війни з німцями, але також мали великий вплив у США.

Такі були часи, і взяло багато більше часу, щоби американці набрали трохи розуму чи навчились, що таке москалі – і то ще досі не зовсім  достатньо. Але є певний прогрес, що треба завдячувати українській політичній діаспорі, хоча і серед неї чимало пристосуванців, та передусім завдячувати непоборимій Україні, яка все ж таки показали світові дуже багато за тридцять років свого існування. На жаль, такі, як мій батько і чимало його покоління, не дожило до цього, одначе їх великі заслуги у цьому напрямі незаперечні. Мабуть, вони варті нашої згадки незлим, тихим словом. 

Аскольд Лозинський 

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства