Вірші-пророцтва українських поетів

Вірші-пророцтва українських поетів

Укрінформ
Зібрали вірші українських класиків та сучасних авторів, які пророчо застерігали щодо росії і її споконвіку злих намірів.

«Сто років, як сконала Січ» Василь Стус (1963 рік)

Фото: @tava_yokko_reads

Сто років, як сконала Січ.

Сибір. І соловецькі келії,

і глупа облягає ніч

пекельний край і крик пекельний.

Сто років мучених надій,

і сподівань, і вір, і крові

синів, що за любов тавровані,

сто серць, як сто палахкотінь.

Та виростають з личаків,

із шаровар, з курної хати

раби зростають до синів

своєї України-матері.

Ти вже не згинеш, ти двожилава,

земля, рабована віками,

і не скарать тебе душителям

сибірами і соловками.

Ти ще виболюєшся болем,

ти ще роздерта на шматки,

та вже, крута і непокірна,

ти випросталася для волі,

ти гнівом виросла. Тепер

не матимеш од нього спокою,

йому ж рости й рости, допоки

не упадуть тюремні двері.

І радісним буремним громом

спадають з неба блискавиці,

Тарасові провісні птиці —

слова шугають над Дніпром.

Читайте також: Віршована пауза: Василь Стус – поезія совісті

«Пам'ятай» Олександр Олесь (1931 рік)

Коли Україна за право життя

З катами боролась, жила і вмирала,

І ждала, хотіла лише співчуття,

Європа мовчала.

Коли Україна в нерівній борьбі

Вся сходила кров'ю і слізьми стікала

І дружної помочі ждала собі,

Європа мовчала.

Коли Україна в залізнім ярмі

Робила на пана і в ранах орала,

Коли ворушились і скелі німі,

Європа мовчала.

Коли Україна криваві жнива

Зібравши для ката, сама умирала

І з голоду навіть згубила слова,

Європа мовчала.

Коли Україна життя прокляла

І ціла могилою стала,

Як сльози котились і в демона зла,

Європа мовчала.

«І Архімед і Галілей...» Тарас Шевченко (1860 рік)

Малюнок  Mykhailo Diachenko / www.behance.net

І Архімед, і Галілей

Вина й не бачили. Єлей

Потік у черево чернече!

А ви, святиє предотечі,

По всьому світу розійшлись

І крихту хліба понесли

Царям убогим. Буде бите

Царями сіянеє жито!

А люде виростуть. Умруть

Ще незачатиє царята...

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Читайте також: Віршована пауза: Тарас Шевченко, "Кобзар"

«Багно гнилеє між країв Європи…» Іван Франко (1889 рік)

Малюнок Назар Дубів 

Багно гнилеє між країв Європи,

Покрите цвіллю, зеленню густою!

Розсаднице недумства і застою,

Росіє! Де лиш ти поставиш стопи,

Повзе облуда, здирство, плач народу,

Цвіте бездушність, наче плісень з муру.

Ти тиснеш і кричиш: «Даю свободу!»

Дреш шкуру й мовиш: «Двигаю культуру!»

Ти не січеш, не б’єш, в Сибір не шлеш,

Лиш, мов упир, із серця соки ссеш,

Багно твоє лиш серце й душу дусить.

Лиш гадь і слизь росте й міцніє в тобі,

Свобідний дух або тікати мусить,

Або живцем вмирає в твоїм гробі.

«Скрізь плач, і стогін, і ридання...» Леся Українка (1890 рік)

Малюнок: Postmen

Скрізь плач, і стогін, і ридання,

Несмілі поклики, слабі,

На долю марні нарікання

І чола, схилені в журбі.

Над давнім лихом України

Жалкуєм-тужим в кожний час,

З плачем ждемо тії години,

Коли спадуть кайдани з нас.

Ті сльози розтроюдять рани,

Загоїтись їм не дадуть.

Заржавіють від сліз кайдани,

Самі ж ніколи не спадуть!

Нащо даремнії скорботи?

Назад нема нам вороття!

Берімось краще до роботи,

Змагаймось за нове життя!

Читайте також: Віршована пауза: Леся Українка

«І жах, і кров, і смерть, і відчай...» Ліна Костенко (2015 рік)

Фото із соцмереж

І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми, а завтра — ви.

«Можливо, знову загримлять гармати…» Василь Симоненко (1955 рік)

Фото: @tava_yokko_reads

Можливо, знову загримлять гармати,

І танк зімне пшеницю на лану,

І буде плакать і журитись мати,

Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,

І хтось сльозу непрохану змахне,

А може, дехто втратить віру й силу,

Своє життя рятуючи одне.

Але не я… Я квизнути не стану,

Хоч як не буде боляче мені, —

За нашу землю, дорогу й кохану,

Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,

За матерів, змарнілих у труді,

За рідні наші верби довгополі,

За наші дні, прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,

І тут не треба страху і ниття —

Живе лиш той, хто не живе для себе,

Хто для других виборює життя.

Читайте також: Віршована пауза: Василь Стус – поезія совісті

«Пророцтво» Дмитро Павличко (1991)

Фото: @azojve

Коли  надійдуть  танки  й  бетеери, 

І  вдарить  по  знаменах  кулемет,  –

Ті  вмруть,  а  ті  сховаються  в  печери.

Та  на  майдані  лишиться  поет.

Він  буде  сам  під  кулями  стояти

Без  наляку  й  жалю,  як  Прометей,

І  кров  стече…  Рабів  народить  мати,

Та  він  оберне  знову  їх  в  людей!

Він  знов  оберне  в  Дух  скорботне  тління,

Знов  нагадає  хто  ми,  звідкіля.

І  знов  на  площах  закричить  каміння,

І  вбивці  рушать  знов  з  –  під  стін  Кремля.

Знов  буде  бій!  Будуть  підступні  чвари,

Знов  честь  укрита  буде  наяву,

І  знову  нас  клястимуть  яничари,

Навколішки  вітаючи  Москву.

І  знов  розтануть  людських  душ  мерзлоти,

І  знов  імперію  ошкірить  сказ,

І  буде  так  продовжуватись  доти,

Допоки  правда  не  прийде  до  нас.

В  століттях  буде  так!  І  жодна  зміна

Не  станеться  в  перебігу  епох,

Допоки  не  воскресне  Україна,

Бо  Він  так  хоче  –  наш  безсмертний  Бог!

«І змінюється значення зими...» Сергій Жадан (2021 рік)

Фото: The Art of wine

І змінюється значення зими.

І сніг, який так вміло оминали,

вже майже тут - ці світлі мінерали

терпіння й спокою, яких боялись ми,

лягають на зупинки і вокзали.

Але ще осінь, ще ведуть бої

за місто, до останнього набою.

Я все ще розминаюсь із тобою,

я далі вірю в помилки твої.

Ще вірності означено краї

нічною музикою - злою, хоровою.

Ти ще борониш цю ходу легку,

цей вітер жовтня, цей підшкірний спротив,

цю заданість силабіки, цей протяг

у диханні, цю збивку у рядку -

те головне, що лишиться на потім.

Ще нам, навік поєднаним нічим,

долати сніг, немов долати відчай.

Це наше українське потойбіччя,

запалений лівобережний чин,

затаєні у сутінках обличчя.

Ще нам торкатись цих нічних осердь.

Ще нам на ранок боронити Трою.

Ти завжди будеш більше, ніж сестрою.

Ти завжди будеш ближчою, ніж смерть.

Призначеність, що починалась грою.

За те, що ти лишалася й була,

за вперту віру у твою удачу,

я все ще відіграю і означу -

відлуння сміху, пам'ять ремесла,

застуду біографії гарячу.

І зловлений вогонь ще так пече.

І я скандую, вчора і сьогодні,

твої слова - нечувані, господні,

неточні для означення речей.

Нічні дощі торкаються плечей.

Нічні дощі, обставини погодні.

І прийде смерть до одного зі ста,

і цей один підійметься і вийде.

Хай буде з нами те, чого не видно.

Хай будуть з нами втримані міста.

Ще пізня осінь. Ще тривають війни.

Ще музика тривала і проста.

Читайте також: Стус, Іздрик, Костенко: аудіодобірка віршів українських поетів

«Діва-Обида» Євген Маланюк (1926 рік)

... Невже ж калюжою Росії

Завмре твоя широчина?

...А над степами вітер віє!

А в небі гуркотить весна!

А степ, гарматами пооран,

Тремтить від крові і кісток,

Та про бої віщує ворон,

Червлен тримаючи шматок.

Повстань, як древлє! Панцир з міді

Замінить лати й ганчірки, —

І знов дівоча стать Обиди

Звитяжно гляне у віки.!..

 «Натомість Заповіту» Василь Сагайдак (1990 рік)

Ніколи не пускай на поріг варвара, сину, —

чи ітиме війною, чи з міхом облеслих клятв,

він забере твій дім, ложе візьме і дружину

і на майдані спалить згортки давніх коляд.

Змертвіє у словниках і на цвинтарях тепла мова,

бо все, що у тебе, нащадку, сьогодні є,

він перелицює до нитки, перепише до слова,

перемурує до каменя й видаватиме за своє.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-