Авторитарні режими не можуть диктувати свої умови демократіям

Історією з мирним закінченням всупереч нагнітанню та пророкуванню розв’язання нової війни. Відповідь Китаю на візит до Тайваню Пелосі, очевидно, все ж матиме певне продовження та буде довготривалою: застосування санкцій, демонстрація політичної сили, своєрідна гра м’язів, при чому з усіх сторін. російська пропаганда з цього візиту вже робить свою історію про те, як США зневажають Китай та створюють і спонукають до якихось провокативних відповідей, таким чином демонструючи своє бачення і свої наміри продовження конфлікту. І тут позиція кремля була теж цілком очевидною, бо путін та його оточення неабияк зацікавленні у формуванні нових джерел напруги на світовій мапі, що своєю чергою мало би відволікти стратегічних партнерів України і, відповідно, противників росії, від підтримки нашої країни у цьому військовому та політичному протистоянні. Про те, що росія готова допомагати Китаю, Сербії чи іншим країнам лиш би вони розпалили новий конфлікт, який відволіче світ від війни в Україні, зробити висновки теж не важко. Так, про намір допомагати зброєю Китаю вже поспішив заявити перший заступник голови комітету рф з міжнародних справ В. Джабаров. А трохи раніше він же переконував у готовності рф надати військову допомогу Сербії. Ну, і звісно ж, рф цілком очікувано поспішила засудити візит Пелосі на Тайвань, назвавши його відвертою провокацією. Хоча думкою росіян відверто ніхто вже давно не цікавиться та навіть ігнорує. Експерти зазначають, що все далеко не так, як того хочуть російські пропагандисти, а сили, що зацікавлені у збереженні архітектури світової безпеки значно сильніші за руйнівників цієї архітектури. І тут росії з її відвертими погрозами, агресивними намірами та шантажем немає рівних. Підтримка ж України, якби не розгорталися події в інших країнах світу, все одно буде потужною, а узгоджена раніше та оголошена допомогу від США надійде у повному обсязі.

Тож, кремль продовжує малювати свої «червоні лінії», відсуваючи їх все далі, одночасно вважаючи, що таким чином, об’єднавшись з Піднебесною протистоїть Заходу. Китай же, на відміну від росії, прагне не залякати і розрушити, а все ж стати частиною світової системи. Очевидно, що ні США, ні Китай поки не зацікавлені у переході кризи в реальний військовий конфлікт. Не варто забувати, що КНР переживає наразі досить серйозний період, адже вже цієї осені має відбутися черговий з’їзд Комуністичної партії Китаю, під час якого очікується продовження дії керівництва Сі Цзіньпіна ще на п’ять років, тож розпочинати військову операцію, не маючи впевненості у її переможному закінченні, особливо з огляду на війну, розв’язану путіним в Україні, КНР, звичайно, невигідно. Китай вчиться на досвіді російського агресора, досвіді, що доводить як руйнуються сподівання та плани країни-терориста захопити незалежну державу-сусідку «за три дні», досвіді, який, сподіваємося, матиме руйнівні наслідки для самого агресора. А вони неминучі і цілком логічні під тиском світової спільноти та міжнародних санкцій.

Пекін попри гнівні заяви та погрози, як бачимо, все ж утримався від військових дій. Причина тут цілком очевидна і лежить швидше в економічній, ніж політичній площині. У іншому випадку було б запущено процес масштабного відтоку інвесторів з китайської економіки, адже ні для кого не секрет, що саме економічна складова стала основою китайського впливу на міжнародній арені. На економіці базується і принцип побудови нового двополярного світу, де очевидними лідерами по обидва боки стають США та КНР, а не росія попри усі її намагання. Тож, серед основних факторів, що стримують та не дадуть розв’язати нову світову війну залишаються висока взаємопов’язаність та взаємопроникність американської та китайської економік. Як відомо, Китай для США є третім за обсягом торговим партнером, а для Китаю США безперечно на першому місці. Не варто забувати і про те, що Тайвань з економічної точки зору є потужним гравцем та одним із найбільших виробників мікрочипів та мікроелектроніки, яку, зокрема, використовують у військовій сфері. За статистикою, 65% світового ринку цього сегменту припадають на тайванських виробників. Тому легко спрогнозувати, що будь-яка криза навколо цієї острівної азійської країни може спричинити нестачу напівпровідникової продукції, яка незамінна у виробництві смартфонів, побутової техніки, високотехнологічному виробництві. Використовуються тайванські чипи і в оборонній промисловості, зокрема в американських ракетах також. Окрім того, Тайвань залишається досить багатим регіоном, перебуваючи на 19 місці у світі за ВВП, обігнавши за рівнем навіть заможну Швейцарію. Тому цілком логічним є бажання Китаю приєднати та контролювати цей регіон задля подальшого зміцнення та прискорення власного економічного розвитку.

Експерти сходяться до думки, що Китай не піде на збройний конфлікт зі США, бо має досить потужні економічні звʼязки та конкурує в економічному плані. Очевидно, що у Пекіні чітко проаналізували ситуацію, яка виникла у світовій економіці після повномасштабного вторгнення рф в Україну. Своєю чергою США також демонструють, що не готові йти на загострення. Офіційний Вашингтон хоч і висловлював побоювання щодо небезпеки візиту, але й не був проти. Це перший за останні 25 років візит спікера Палати представників Конгресу США на Тайвань. Нагадаємо, конфлікт між Тайванем і КНР тягнеться з моменту заснування останньої 1949 року. Тож, візит Пелосі – знакова подія, яка є початком формування нової геополітичної реальності, в якій не місце шантажеві та провокаціям і яке розпочалось з повномасштабною війною в Україні. Американський візит до Тайваню варто розглядати ще й як продовження ефективної стратегії балансування і управління кризовими ситуаціями зі сторони США. За заявою самої Пелосі, її візит жодним чином не суперечить давній політиці Сполучених Штатів, яка керується Законом про відносини з Тайванем 1979 року. За останні більш ніж 40 років навколо Тайваню сформувався статус-кво: Китайська Республіка не проголошує його незалежність і водночас не вживає радикальних воєнних засобів з метою захоплення острова, а США не порушують принципу «одного Китаю». Згадала Пелосі і про Україну, наголосивши, що США не стоятимуть осторонь, коли світ стикається з вибором між самодержавством та демократією, адже авторитарні режими не можуть диктувати щось демократіям.

Тож, як бачимо, візит Пелосі до Тайваню все ж відбувся, а США таким чином продемонстрували свою чітку позицію. І не лише для Китаю, а й для росії, яка, на жаль, розуміє лише мову сили. Тож, у кремлі, сподіваємося, відчули та зрозуміли сигнал, що абсолютно відкрито та логічно прослідковується та полягає в тому, що терорист та агресор має знати своє місце, а мова шантажу і погроз, якою користуються московські можновладці та пропагандисти, вже давно нікого не лякає та матиме цілком логічну відповідь.

Тарас Попович