Не ведіться на «діалоги» з Путіним

Не ведіться на «діалоги» з Путіним

Укрінформ
Відповідати Путіну – це леґітимізація діалогу жертви з убивцею. Перша ж пролита Росією кров у 2014-у – це був їхній вихід з будь-якого діалогу

Мені неприємно це повторювати, але простіше буде написати тут, ніж наново пояснювати кожному з журналістів зосібна, чому не варто відповідати Путіну на жодні його, хоч які провокативні, опуси. А неприємно тому, що сім років тому я вже це була пояснила – як тоді думала, раз і на все вичерпно, – Франкові Вальтеру Штайнмайєру, ex cathedra, 8 травня 2014 р., в Берліні, на Форумі європейських письменників: що будь-який простір для дискусій з Україною Росія закрила з моменту, коли її офіцери прийшли розрізати українським громадянам животи за українську мову і прапор (якраз незадовго перед тим витягли з річки тіла Володимира Рибака і Юрка Поправки).

Всякий розбій, казала я, всміхаючись Штайнмаєрові з трибуни до болю в щелепах, – це якраз і є ВИХІД З ДІАЛОГУ, і продовжувати тепер з Путіним диспути на теми української мови й історії – значить підписуватись на ток-шоу "5 хвилин Гітлеру – 5 хвилин єврею": thanks, but no. (У цьому місці в залі, пам'ятаю, зааплодувала одна людина – литовець Леонідас Донскіс, а перелякана модераторка кинулась мене перебивати, бо Путіна з Гітлером у Європі тоді ще публічно ніхто не порівнював, – трохи згодом, у кінці червня-2014, це зробила Даля Грибаускайте, і її вже передрукували всі ЗМІ, хоча ще й з коментарями: так поступово мінявся європейський щодо нас дискурс, ну а вже після розстрілу MH17, вічна пам'ять його пасажирам, навіть британські газети припинили називати Гіркіна і Бородая "Ukrainian rebels", як було доти, – російська версія "конфлікту в Україні" остаточно перестала бути європейським мейнстрімом).

Про все це я потім говорила й писала в Україні багато разів. Зокрема в "І знов я влізаю в танк..." – книжці, яка вже й тричі перевидавалася, і Шевченківську премію отримала, і, судячи з численних відгуків (ось хоч би й тут), – таки була прочитана достатньо уважно, щоб нікому не спало на думку запрошувати мене "відповідати Путіну" (а проте ж запрошують, от у чім штука!..). Але я й взагалі нікому з українців не радила б йому відповідати: ця леґітимізація ДІАЛОГУ ЖЕРТВИ З УБИВЦЕЮ, "мов нічого не сталось", – це якраз і є спроба "повернути" нас у той довоєнний формат, де діалог іще був можливий, бо ще "нічого не сталось": спроба "обнулити" рашистські злочини, по-орвеллівськи узневажнити всю, 7 літ ведену в Україні "гарячу" війну, вернутись у її відповідний пункт і "почати спочатку".

Thanks, but no: пізно сперечатися з постулатами "Майн Кампф", коли печі Аушвіцу вже працюють, – крім очевидної безглуздости заняття, це ще й самодеструкція: неповага до мертвих.

Хіба що ви хочете приписати путінське "окончательное решение украинского вопроса" до майбутнього пакету звинувачувальних документів на суді над рашизмом. Так би мовити – долучити до справи.

В усіх же інших випадках, вступаючи в діалог, запропонований Путіним, ви погоджуєтесь на роль лоха в кабінеті слідчого КГБ. Не ведіться – ми не в них на зоні. Ми в своїй країні, яку вони хрін нам уже одберуть (або, як хтось гарно написав у соцмережах, "ми вас охрестили – ми вас і відспіваємо" (с)).

Carthago delenda est.

Оксана Забужко
FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-