Україна проти РФ: за Керченський інцидент Москва має заплатити

Меморандум у справі про захоплення моряків та кораблів у Чорному морі в листопаді 2018 року в присутності міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби підписав заступник міністра Євген Єнін, визначений представником (агентом) у суді.

«Сьогодні, як і передбачено процедурами Трибуналу, ми передаємо нашу розгорнуту правову позицію на розгляд Арбітражного трибуналу. Факти, зображення, докази і юридична позиція – усе тут системно і якісно викладено, – сказав Кулеба. – Ми не прагнемо помсти, ми прагнемо справедливості й ми цієї справедливості будемо добиватися усіма доступними для нас засобами… Росія має відповісти за порушення Конвенції ООН з морського права, за утримання протягом дев’яти місяців у російській тюрмі наших моряків і за утримання протягом одинадцяти місяців наших кораблів».

Єнін, у свою чергу, розповів, що меморандум містить правову позицію України, у якій докладно описано, які норми порушила російська сторона, а також наводяться факти для підтвердження правової позиції – покази свідків, експертів.

Заступник міністра зауважив, що меморандум є конфіденційним документом, тому не може назвати конкретну суму збитків.

Водночас Єнін розповів про структуру заподіяної шкоди, яка складається зі шкоди, завданої Військово-морським силам України за ремонт суден, а також неможливість їх використання протягом одного року, матеріальної та моральної шкоди, заподіяної морякам, яких незаконно утримували в російській в’язниці, а також шкоди державі Україна за порушення її прав.

У травні минулого року Міжнародний трибунал з морського права наказав негайно звільнити українських моряків та повернути Україні захоплені судна, які 25 листопада 2018 року були заблоковані, а згодом атаковані Росією в Керченській протоці. І хоча РФ, як завжди, заперечувала юрисдикцію суду, через пів року після рішення таки виконала його – звільнила українських моряків та повернула захоплені судна. Це була перша перемога України в цій справі. Наступний крок – змусити Росію понести відповідальність за порушення норм морського права та відшкодувати збитки.

22 травня 2020 року Україна подала меморандум до Постійної палати третейського суду в Гаазі – головний документ, який підтверджує порушення Росією міжнародного права. Докази агресії, зневаги до членів екіпажів, а також компенсації – усе це викладено в меморандумі.

ПОЧАТОК ДОВГОГО ШЛЯХУ

Суботнього дня, 25 травня 2019 року, рівно за пів року після «Керченського інциденту» Міжнародний трибунал з морського права в німецькому Гамбурзі ухвалив рішення щодо позову України проти Росії з вимогою звільнити три українські військові кораблі й 24 моряків. Рішення суду підтримали 19 суддів трибуналу, проти проголосував один, російський, суддя Колодкін.

Своє рішення цей незалежний судовий орган, який розглядає правові спори на основі положень Конвенції ООН з морського права, ухвалив через два тижні після слухань, на яких свою позицію представила українська сторона – заступник міністра закордонних справ з питань європейської інтеграції Олена Зеркаль (агент) і група міжнародних юристів: Джонатан Гімблет, Марні Чік, професори Фред Соунс і Жан-Марк Тювінен. Російська сторона засідання суду проігнорувала, заявивши, що не визнає його юрисдикції.

Це, однак, не завадило суддям оголосити вердикт: негайно звільнити українські військові судна «Бердянськ», «Нікополь» та «Яни Капу» й передати їх Україні; звільнити 24 затриманих українських військовослужбовців та дозволити їм повернутися в Україну.

Таке рішення навіть перевищило очікування української делегації. «Для нас це – чиста перемога, навіть чіткіше, ніж ми сподівалися», – заявила тоді Зеркаль.

Вона й потужні міжнародні юристи побудували свою лінію на аргументі щодо абсолютного імунітету військових кораблів. Якщо простіше, то за законом, військові кораблі та їхні екіпажі в принципі не можуть бути затримані правоохоронними органами іноземних держав і піддані юрисдикції іноземних судів. Отже, те, що сталося, було актом агресії, а моряки – військовополоненими. 

Російська сторона у своєму меморандумі (який було надіслано посольством РФ у ФРН напередодні засідання разом з повідомленням про неявку) аж ніяк не погоджувалася з таким визначенням, напираючи на «кримінальний складник» інциденту. Ще б пак, інакше їй довелося б визнати, що між Росією і Україною таки відбувається воєнний конфлікт, тобто визнавати факт агресії Росії проти України.

Водночас у тому самому російському документі, в іншому місці, згадується, що події 25 листопада 2018 року були «воєнною діяльністю» відповідно до ст. 298 Конвенції ООН з морського права, і тому не підпадають під юрисдикцію Гамбурзького суду, який тут, мовляв, узагалі ні до чого. Україна звернула на це увагу й попросила суд «зловити» Росію на такій очевидній суперечності, адже та постійно твердила про «поліцейську операцію з затримання порушників держкордону» і «кримінал».

Представники української сторони також указали, що російські кораблі невиправдано відкрили вогонь по українських у той момент, коли ті йшли у відкритому морі, отже, такі дії не були обумовлені захистом територіальних вод. Вони нагадали, що відповідно до принципів міжнародного права, навіть якщо іноземний військовий корабель порушує правила перебування в прибережних водах, військова сила може застосовуватися, тільки щоб примусити його піти, але не з метою затримання.

Українські представники зазначили, що РФ не може притягати до кримінальної відповідальності й утримувати під вартою військових моряків іншої країни за звинуваченням у порушенні кордону ще й тому, що міжнародне право не визнає Крим частиною Росії, а отже, і територіальні води в цьому регіоні не є внутрішніми водами РФ. Більш того, у момент початку обстрілу українські кораблі перебували в межах 12 миль від берегів півострова.

Моряків удалося повернути додому. Щоправда, «кримінальні справи» проти них у Росії не припинено. Отже, ця вимога залишається невиконаною.  

Трибунал у Гамбурзі також зобов’язав обидві сторони утриматися від будь-яких дій, що можуть загострити чи розширити спір, переданий на розгляд до Арбітражу згідно з Додатком VII до Конвенції ООН 1982 року з морського права. Потрощивши кораблі, російська сторона саме це й учинила – загострила спір.

Та за будь-яких умов розгляд справи по суті, що належить до юрисдикції Арбітражного трибуналу в Гаазі, триватиме кілька років.

ГААГА ЧЕКАЄ ВІДПОВІДЕЙ ВІД РФ

Суди в Гаазі дуже консервативні. Наприклад, до Міжнародного суду ООН було надіслано цілий автобус доказів російської агресії. У червні 2018 року Україна передала до суду меморандум, який складався з більш як 17 500 сторінок тексту та важив близько 90 кілограмів. Коронавірус не став на заваді, й юридична війна з Росією триває. 22 травня цього року до Постійної палати третейського суду Україна передала докази російської агресії і вимагає, зокрема, закриття кримінальних справ проти українських моряків, моральної та матеріальної компенсації.

«Відповідно до регламенту цього арбітражного процесу, ми подаємо наш меморандум в електронному вигляді, а також передаємо друковані матеріали для арбітрів та іншої сторони спору. Арбітраж по своїй суті – інструмент доволі гнучкий, тому й дозволяє, наприклад, подати меморандум електронною поштою. В умовах пандемії це, виявляється, особливо зручно», – сказав посол України в Нідерландах Всеволод Ченцов.

В українському меморандумі представлено позицію України та наведено юридичні аргументи на її підтримку.

«Цьому передувала копітка робота зі збору доказів, які ми також долучаємо до справи. Текст нашого меморандуму, як і контрмеморандум РФ, буде опубліковано, коли відбуватимуться слухання у справі. Це передбачено правилами процедури. На перших процедурних слуханнях у листопаді 2019 року Росія домагалася повної конфіденційності процесу, проте арбітри прислухалися до нашої позиції. Тому, стежте за подіями», – зазначив посол. Росія повинна подати свій контрмеморандум протягом шести місяців від дня подачі меморандуму Україною.

«Не здивуюся, якщо РФ намагатиметься затягнути процес і заявити попередні заперечення, як це відбувалося в інших наших справах. Ми ж готові захищати наші суверенні права, імунітет кораблів та військовослужбовців, та, зрештою, міжнародне морське право у будь-який час», – наголосив Ченцов.

За письмовою фазою процесу слідуватимуть слухання в Палаці миру в Гаазі. Для України ця справа дуже важлива, адже РФ має чітко усвідомлювати, що за порушення суверенних прав України, а тим більше порушення імунітету військових кораблів та членів їхніх екіпажів, доведеться відповідати.

«Росія нестиме відповідальність за такі дії, зокрема матеріальну. Жодна держава, навіть постійний член Ради Безпеки ООН, яким є Росія, не може нехтувати засадничими принципами міжнародного права», – підкреслив дипломат.

КРЕМЛІВСЬКА ПРОПАГАНДИСТСЬКА МАШИНА

У випадку з так званим «інцидентом» у Керченській протоці один з авторів цього матеріалу на власному досвіді пересвідчився, наскільки мобільно працює російська пропагандистська машина. 25 листопада 2018 року кореспондентові Укрінформу вдалося взяти коментар у тодішнього міністра закордонних справ Павла Клімкіна. Кореспондент тут же запостив новину в Фейсбуці. І настільки ж терміново її було заблоковано через нібито порушення правил цієї соцмережі (зрозуміло, після скоординованих скарг російських тролів).

Щодо офіційної російської позиції, то її оприлюднили наступного дня в заяві МЗС РФ, де інцидент був визначено як «ретельно продумана і спланована за місцем і формою провокація» (відтоді позиція РФ аніскільки не змінилася). При цьому характерно, що по гарячих слідах причиною цієї дії Росія назвала пошук приводу для нарощування санкцій проти РФ і лише потім – нібито внутрішньополітичні маніпуляції української влади заради запровадження воєнного стану.

Тодішні дії України з недопущення «повзучої анексії» Азовського моря Росією та підтримка, якою вони користувалися з боку «колективного Заходу», викликали неабияке роздратування Москви. У згаданій заяві МЗС та ще одній, зробленій напередодні (21 листопада), про це говорилося з такими формулюваннями: «курс Києва знаходить підтримку низки держав, включаючи країни-члени ЄС», «як це намагаються представити в Києві, Вашингтоні та Брюсселі», «усупереч заявам Києва і Брюсселя», «київський режим і його західні покровителі», «лінія, яка проводиться Києвом у координації зі США та ЄС».

Утім, тема «Керченського інциденту» перестала бути топовою в російській зовнішній політиці. Останній спалах активності з цього приводу спостерігався у серпні-вересні минулого року, напередодні та після «великого обміну». Тобто, схоже, кейс 24 українських моряків поки що відкладений на далеку полицю. Хоча певна пересторога з’явилася 19 травня після виклику до суду колишнього політв’язня Едема Бекірова, звільненого тоді ж, у вересні, разом з нашими моряками. Хтозна, може, це певний натяк, оскільки за тією ж схемою суд РФ будь-коли може «викликати» й моряків.

Традиційною є реакція Росії на дії міжнародних судів і трибуналів щодо керченської справи. Наприклад, 21 лютого 2020 року Арбітражний трибунал ООН з морського права ухвалив рішення про часткову прийнятність скарги України проти Росії з низки порушень Конвенції ООН. Що ж у відповідь? Тактика Росія проста – зволікання, затягування, замовчування рішень, ухвалених на користь України, а також випинання того, що можна трактувати на користь РФ (цього разу – підкреслення відстороненості морських судів від визначення належності анексованого Криму). Тепер російський меморандум у відповідь на це рішення має бути поданий в Арбітраж до 21 серпня 2021 року.

Отже, попри фактичне повернення кораблів та членів екіпажів для України принципово важливо довести порушення Росією норм морського права та отримати належне відшкодування збитків.

Як зазначив у коментарі Укрінформу експерт з міжнародного права, колишній постійний представник Президента України в АРК, екс-уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Борис Бабін, «подача меморандуму є абсолютно логічним процесуальним кроком, який має довершити обидва процеси до логічного кінця». «Адже сьогодні, – сказав він, – на розгляді арбітражу перебуває два позови – так званий Великий морський позов «Україна проти Росії» та Спеціальний морський позов, пов’язаний з «Керченським інцидентом». В обох позовах Україна має чітко висловити свою позицію, а також обійти підводні камені, яких багато в обох справах.

Ірина Драбок, Ольга Танасійчук, Олег Кудрін