Реінкарнація радника, або Навіщо Видрін написав книгу для Путіна
У Києві ніхто не знає – куди п'ять років тому зник «перший політолог України» Дмитро Видрін. Слава, як відомо, швидко минає, але Видріна український політичний бомонд пам'ятає і сьогодні, за його яскравими інтерв'ю, статтями, мельканнням на всіх українських телеканалах у минулому. Він і депутатом був, і промови президентам писав, і книжки видавав, інститутами командував, ЗМІ-холдинги очолював.
І раптом знайшовся! Як виявилося, Дмитро Гнатович у свої сімдесят з гаком років котить «камінь життя» знову в гору, коротше, біографічний ренесанс, де жавю. Він таємно перебрався до Криму, зник з інтернету, обірвав дроти телефонів своїх друзів. Живе на півострові вже п'ятий рік у статусі «колишнього радника у вигнанні». Такий дауншифтинг, життя для себе, став «дервішем», – так він себе називає. Про причини схими, втечі з України до окупованого Криму можна лише здогадуватися – ймовірно, «дістали» його особисто криваві політичні бурі у Києві в 2015 році і очікувана розплата за погані поради силовикам-міністрам кінця епохи непристойного Януковича.
І от нещодавно Видрін вийшов з політичного андеграунда і голосно легалізувався: написав книгу на триста сторінок з назвою «Золотая игла или восьмой дан Владимира Путина». Він називає президента Росії «своїм президентом», прийняв громадянство РФ. На презентації своєї книги Дмитро Видрін заявив, що досліджував особистість «дуже непересічної людини, від якого залежить доля не лише Росії». На його думку, «Путін блискуче використовує свої юридичні знання і зрозумів, яким колосальним ресурсом володіє слово!».
Любов до особистості Путіна у Видріна не випадкова. Навряд чи хтось в Україні може змагатися з Дмитром Гнатовичем у мистецтві надування PR-бульбашок, створення політичних симулякрів! Він завжди легко умовляв політиків добровільно і безоплатно віддавати йому гроші за дуже «потрібні і важливі політичні поради». Видрін у бурхливу «епоху змін жив вільно, жирно і смачно», як мудрий єврей на свято Пурим. Але, схоже, сьогодні, з акафістами та асанами Путіну, колишній перший політолог України – переборщив.
«Золота голка» і висмоктані з пальця «дани», за Видріним, це «унікальні здібності Путіна», – абсурдна і дурна книга. Наприклад, відкриття переваг Путіна починається з того, що «він може працювати з простором». Дмитро Гнатович з гордістю грасує, що він «навіть доручив своїй аспірантській групі порахувати, скільки кілометрів проїхав і пролетів Путін, і не важливо, на журавлях, літаку чи машині. Він став володарем цих просторів», – вважає колишній київський патріот-мислитель.
До речі, «імператор просторів» в Росії звичайно ж – мандрівник Федір Конюхов, а не Путін. Це він земну кулю на човні, на собаках, на повітряній кулі десять разів обійшов, облетів. Але Конюхов, напевно, «через непорозуміння», а Путін – «сакрально», накрив громадян Росії політичним омофором, як колись віруючих у Христа матір Богородиця. Інакше кажучи, (за Видріним) польоти Путіна на журавлях – це не дешевий політичний піар, а утвердження вертикалі влади на територіях країни.
Далі в книзі йде дешеве (зовсім на Видріна не схоже) підлабузництво. «Я думаю, – стверджує політолог та філософ у вигнанні, – що сьогодні за масштабністю особистості, неважливо з яким знаком до неї ставляться, Путіну не має рівних. У Путіна немає конкурентів в світі, є лише ті, хто підтягується». «Відкрийте Google, – подивіться 140 мільйонів «обобрямс» у Путіна щосекунди», – захоплюється Видрін. Напевно, у 1937 році ім'я Гітлера (умовно, інтернет був би, уявімо), «накрутило» не мільйони, а мільярди лайків. Тому, що Гітлер і Путін є для людей абсолютним злом, загрозою життю.
І хто ж ці видрінські вожді світу, «підтягнуті» Видріним до політичного генія Путіна? «Це китайський лідер, ще Трамп, Віктор Орбан, Ердоган». Далі - явний перебір. Путін у книзі Видріна – попереду навіть таких геніїв, як Магатма Ґанді, Конфуцій. Схоже, що мета пропутінських «акафістів і асан» Видріна – зовсім не в об'єктивному дослідженні президента РФ, просто у політолога закінчуються гроші, зароблені непосильною працею на політичному хаосі України. Сьогодні, у цей непростий час для України, Видріна витягли з політичного вигнання. Він почав надто часто в Росії роздавати одіозні інтерв'ю, правда, в провінційних ЗМІ.
Книгу Дмитро Гнатович написав для однієї людини, навіть якщо вона ніколи в руки її не візьме. Вірний собі Видрін не має можливості «радити» безпосередньо своєму кумиру. Тому посилає сигнал оточенню Путіна, сенс якого полягає в одіозному: я хочу, я можу бути корисним, візьміть мене!
Раболіпний прийом Дмитра Видріна можна проілюструвати популярною пісенькою російських школярів: «Если главный командир позовет в последний бой! Дядя Вова! Мы все с тобой!». До речі, домінанта сенсу приспіву – не в словах «дядя Вова, мы все с тобой», а в тому, що це буде останній для Путіна бій. Навіть юні піонери Криму переконані, що місце Путіна – у мавзолеї поруч з вождем світового пролетаріату.
Меседж Видріна Путіну на триста сторінок «з безглуздими картинками» відомих лише Видріну художників – під копірку повторює звернення Нікколо Макіавеллі (див.: «Державець») до його світлості Лоренцо Медічі. Читаємо разом: «Я не прикрашав своєї праці і не сповнював її ні розлогими міркуваннями, ні крикливими й пишними словесами, ні іншими принадами та оздобами, якими багато хто звичайно чепурить і присмачує свої твори, бо хотів, щоб уся робота або залишилася непоміченою, або привернула увагу єдине розмаїтістю змісту і важливістю предмета».
Але Макіавеллі і Видрін – у різних вагових категоріях. Втім, наш герой бажає відкрити Путіну (цитую), «сакральні принципи, закони, які не піддаються волі чи бажанню, навіть найбільш вольових і талановитих людей». Глибоко копає філософ! Але запозичена теза у Маркса. Це чистої води матеріалізм, Дмитре Гнатовичу. Це не ваша філософія, та й «сакральність» тут не до чого. На місце об'єктивних законів діалектичного матеріалізму ви поставили вигадані «сакральні». Господи! Які талановиті люди «валили» Україну усі попередні майже тридцять років. А може, Видрін був «ідеологічним резидентом Кремля під прикриттям, на зарплаті»? Не вийшло! Встояла країна, і сьогодні стоїть.
Дурневі зрозуміло, що всі, кому сьогодні за сімдесят, «виросли з однієї шинелі «Капіталу» Маркса. І Видрін цю шинель носив. У книзі, виданій у 1985 році видавництвом «Наукова думка», у статті на дванадцять сторінок Видрін 52 рази цитує Маркса, Енгельса і Леніна. Чи не це є критерієм колишньої відданості справі побудови комунізму «кримського дервіша?».
Можна з гумором, але ні, з гидливістю дізнаватися про зоряні години життя колишнього громадянина України. На кого розраховані усі ці нескінченні понти-спогади? Нічого не вигадаю, лише цитую «вигнанця».
23-річним студент Дмитро Видрін стояв біля витоків (правда, з легендарним академіком В. М. Глушковим) штучного інтелекту – це навіть не брехня, це нонсенс. «У нас була мета, проєкт, – повідомляє Видрін, – перевести особистість видатного вченого академіка Глушкова з біологічного в машинний стан!». Справді сміливий проєкт студента – з матеріалізації духу і роздачі слонів, під науковим керівництвом Остапа Бендера із «Золотого теляти».
Ще Видрін стояв біля інших джерел – політології і політтехнології. І це, скажімо так, не вся правда – перший підручник в Україні з політології вийшов у Львові, у 1991 році, автори Семків, Шпилюк, Пашук. Видрін всього лише на практиці довів, що політичні бульбашки – це такий же товар, що має споживчу вартість.
Видрін – учень філософа-логіка Зінов'єва. Багато людей читали Олександра Олександровича, але навряд чи вважають себе його учнями. «Радник у вигнанні» давав поради 23 президентам розвинених країн планети Земля.
«Я багато разів зустрічався з Ердоганом, він мене заворожував силою свого характеру і своєю вітальністю: він може вижити практично за будь-яких умов». Просимо, пане політолог, повідомити час і місце зустрічей, протоколи бесід! Будь ласка, на стіл, Дмитре Гнатовичу!
У письменника Видріна «було кілька зустрічей з героєм його книги Володимиром Путіним». Напевно, Путіну було б важче згадати ці зустрічі, особливо якщо це було не тет-а-тет, а пан Видрін був у натовпі запрошених під час офіційних візитів або якогось урочистого засідання.
Як зрозуміти цю локшину, пелену маніпуляцій Дмитра Видріна, лише Богу відомо. Якою є мета цих видрінських понтів? Навіщо це людині, яка і так володіє багатьма талантами? У стилі «а-ля Янукович», можна порадити згадати, як політолог тонув на «Титаніку», як консультував людожера Бакассу, як літав за спиною Юрія Гагаріна навколо землі, як знайшов Чашу Грааля, та як сидів тринадцятим апостолом на «Таємній вечері» біля Іуди Іскаріота. Фантазувати, мріяти дозволено усім, але навіщо шукати чорну кішку в темній кімнаті?
Улесливі інтерв'ю одіозному, брехливому, українофобському російському телеканалу "Царьград" говорять лише про одне: Дмитро Гнатович терміново потребує, у кращому разі, захисту нашої держави. Так, це сьогодні він небезпечний і підступний ворог України. Але, коли російські військові з Криму підуть, доведеться проситися в Україну. А ще, Дмитре Гнатовичу, ваш науковий політичний трактат про Путіна будуть вивчати на факультетах політології університетів. І ви чудово знаєте чому!
Іван Воротинський, Київ
Використано текст вступу із «Державця» Макіавеллі у перекладі Анатоля Перепадя
