Нахабне повернення росіян у ПАРЄ: маємо відповісти комплексом конкретних дій
У мене є багато історій про ПАРЄ.
І про те, як мене плескали по плечу зі словами: «А скажи, класно ми придумали аргумент про 140 мільйонів росіян, заради яких ми маємо повернути російську делегацію до ПАРЄ? Це ви точно не переб'єте».
І про те, як дипломатично провести розмову, в якій тобі з посмішкою кажуть: «Не треба загострювати, тобі краще змиритися з російським поверненням і просто жити з цим». А ти з такою ж дружньою посмішкою відповідаєш: «Ні, дорогий мій, це тобі доведеться з цим жити».
І про те, як ми виписували тези, які Зеленський озвучив на нещодавніх зустрічах із Макроном та Меркель, хоча обидва лідери вже вирішили повертати росіян – і дали всі команди.
І про литовців, латвійців, естонців та грузинів, з якими ми пройшли цей шлях, попри спроби нас роз'єднати. Одного посла обробляли аргументом – навіщо ви підтримуєте українців, ми з ними все одно домовимося, вони нам не відмовлять.
І про те, як сибарити та гедоністи – депутати ПАРЄ вчора не розбрелися по ресторанах (як завжди), а вперше в історії ледь не всі сиділи до першої ночі в залі й слухняно тиснули на кнопки під час голосування – лише заради того, щоб зламати останні спроби наших депутатів (вони реально молодці), зламати їхній сценарій.
І про те, як вчора вночі в пустому коридорі ПАРЄ плакала помічниця одного члена ПАРЄ, який завзято топив за росіян, тому що їй було соромно за шефа.
І як інший член ПАРЄ, який теж завзято топив за росіян, сьогодні здивовано відзначив, що росіяни приїхали якісь нахабні й почали своє тріумфальне повернення з провокації – номінували одіозного Слуцького на віцепрезидента ПАРЄ.
Короче, історій багато. Але головне – майбутнє.
Моя особиста позиція така – ми маємо відповісти не лише словом, а й комплексом конкретних дій. Відповісти не емоційно і поспіхом, а зважено й цинічно.
Сьогодні міністр Павло Клімкін викликав мене на консультації до Києва, де ми якраз будемо фіналізувати план подальших дій. Виклик посла на консультації щодо майбутніх параметрів участі України в Раді Європи – таке ми робимо вперше з 1995 року, коли вступили до організації. І це чіткий сигнал.
Не можу достеменно сказати – що зрештою буде, але напевно знаю, що три ключових правила залишаються незмінними:
● Спираємося на реальність.
● Нас б'ють, ми б'ємо.
● Граємо до кінця.
А ви не журіться. Світ жорстокий. Це факт. Але іншого світу в нас немає. Треба просто бути сильним, мати здоровий глузд і вигризати у цьому світі своє. Особливо після того, як щось вигризають з тебе.
Дмитро Кулеба
FB
реклама