Інколи навіть американські конгресмени не знають, що підписують

Лист 57-х американських законодавців до Державного департаменту США, в якому містяться звинувачення Польщі та України в антисемітизмі, викликав в Україні і здивування, і обурення. Бо ці звинувачення вочевидь є неправдивими, навіть абсурдними, і це зрозуміло кожному, хто хоч трохи обізнаний з українською історією і українським сьогоденням. Приміром, ось таке: Степан Бандера – нацистський злочинець. Справді!? Або: полк Національної гвардії “Азов” – неонацисти. Чи: вшанування герої УПА – прояв антисемітизму.

Очевидно, що маємо справу з черговою, далеко не першою, інформаційно-пропагандистською провокацією проти України. Але й стерпіти, промовчати не можна. Україні надважливо тримати тісні стосунки зі США, наймогутнішим нашим союзником у війні проти Росії. І тому нам вкрай важливо, щоб американські сенатори не мали уявлень про Україну з чужого і ворожого нам голосу.

Отже, запитання: Як повинна Україна відповісти на звинувачення конгресменів США в антисемітизмі?

Укрінформу відповідають:

Богдан Яременко, голова правління громадської організації “Майдан Закордонних Справ”:

“Спосіб реагування має бути дуже комплексним і продуманим. Традиційними заявами посольства не обійдешся”

Перш за все, це хороша історія про те, як члени парламенту можуть законно впливати на реалізацію політики своєї держави. Саме так, адже нікуди правди діти – цей лист – це по суті лобістська спроба і тиск на Державний департамент заповнити вакансію Спеціального уповноваженого Державного департаменту США з питань моніторингу та протидії антисемітизму. При цьому, на думку конгресменів, хоч посада залишається вакантною, фінансування цього напрямку діяльності має бути належним.

Увесь лист з купою різних звинувачень чи спостережень і коментарів на адресу України і Польщі є лише преамбулою до цієї пропозиції конгресменів.

Залишимо це питання для американців. Сподіваємось, що спецпредставник таки буде скоро призначений, і це буде людина, яка спроможеться пояснити конгресменам реальну ситуацію з "антисемітизмом в Україні".

Хоч я і назвав решту листа "преамбулою", але зовсім не схильний применшувати її значення.

Найбільш неприємними частинами листа є:

- звинувачення української влади і особисто міністра внутрішніх справ Авакова у сприянні росту чогось, що автори листа вважають "тісними зв’язками полку Нацгвардії "Азов" з неонацистами". Цікаво, що конгресменам вклали в текст навіть таку фразу "замість того, щоб розпустити полк...";

- визначення державної структури України Інституту національної пам’яті як такої, що провадить політику уславлення/глорифікації нацистських злочинців, а відтак – антисемітизму;

- вшанування героїв ОУН-УПА в Україні парламентом та іншими державними інституціями теж називається проявами антисемітизму;

Тобто, в листі міститься спроба зобразити ситуацію так, що антисемітизм є частиною державної політики України.

Про об’єктивність цих звинувачень говорити не буду. Політика зображення українців, як колаборантів Третього рейху і антисемітів після Другої світової війни була окремим напрямком роботи КГБ СССР, спрямованої на компрометацію українських організацій діаспори, які, природно, були непримиренними опонентами колишнього Союзу. Зерна посіяні і дають сходи аж понині.

Не драматизуючи ситуацію, бо переважна більшість конгресменів, не маю найменшого сумніву, знають про цей лист лише те, що вони засудили антисемітизм і попросили Держдеп "зайнятися цим питанням", все ж таки мушу сказати, що вона підкреслює і нагадує, наскільки серйозні виклики стоять перед Україною на міжнародній арені в плані формування свого іміджу.

Залишати це без реакції з боку Української Держави було б вершиною необачності. Спосіб реагування має бути дуже комплексним і продуманим. Традиційними заявами посольства у Вашингтоні чи Інституту пам’яті не обійдешся. Насамперед, треба зрозуміти, в чому нас звинувачують, де в цих звинуваченнях раціональні речі, а де – відверта брехня. Після цього підготувати власний кейс, тобто, знайти інші факти і викласти їх у сприятливий для України спосіб. Так, для цього потрібен час, але це якраз той випадок, коли результат потребує якісно проробленої роботи. Далі, окрім донесення власної позиції Сполученим Штатам, треба шукати й інші шляхи. Приміром, донести інформацію про реальний стан речей з антисемітизмом в Україні тим же єврейським організаціям тощо. Повірте, способів як це зробити є чимало”.

Йосиф Зіcельс, голова Асоціації єврейських громад та організацій України:

“Конгресмени, про яке зростання антисемітизму в Україні ви говорите, коли його нема?”

“У зверненні американських конгресменів до Держдепартаменту США є чимало спірних моментів. Перше – це “фінансування державою” антисемітизму. Ну, це взагалі не лізе ні в які ворота. Що вони мають на увазі – ніхто не знає. Наскільки мені відомо, наш посол у Вашингтоні вже провів зустріч з конгресменами, пояснивши їм позицію України з цих питань. Друге – це зростання антисемітизму. Що ж, подібними казками нас годують вже чотири роки, і якщо вірити цьому, то рівень антисемітизму мав би вже ого-го як вирости. В реальності все з точністю до навпаки. За рівнем антисемітизму Україна займає одне з найнижчих місць у Європі. Приміром, минулого року в нас не було жодного такого випадку. А що там в Європі? А там якраз таких випадків десятки. Третє – це історична пам’ять. Американські конгресмени, більшість з яких навіть не знає, де на карті знаходиться Україна, розмірковують над тим, хто і що є культовим в нашій історичній пам’яті, розмірковують над Шухевичем і Бандерою? Ви реально в це вірите? Що тут скажеш... Доволі очевидно, кому і навіщо потрібна така дискредитація України в Сполучених Штатах. Наскільки мені відомо, при Конгресі акредитовано декілька компаній, які за гроші можуть просунути будь-що. Тобто зібрати необхідну кількість підписів для них не проблематично. Інколи конгресмени навіть жодного уявлення не мають, що вони підписують. Думаю, нам також потрібно розвивати таку лобістську практику”.

Наталія Лігачова, голова правління ГО "Детектор медіа":

“Україна повинна донести до Сполучених Штатів, що, справді, прояви антисемітизму в нас є, але вони поодинокі і не системні”

“Безумовно, реагувати потрібно. Але при цьому нам потрібно бути максимально чесними. Тобто визнати, що, так, поодинокі прояви антисемітизму в Україні простежуються, але подібне явище, по-перше, не системне в нашій країні, а по-друге, воно поширене у всьому світі. Більше того, варто підкреслити і наголосити, що рівень антисемітизму в Україні найнижчий серед країн Центральної та Східної Європи. Думаю, саме таку позицію мають донести Сполученим Штатам в українському МЗС. Але це не все. Слід розуміти, що тема антисемітизму вже не вперше активно розганяється у ЗМІ. Думати і фантазувати, кому ж це насправді вигідно, не треба. Все доволі очевидно. Проросійські медіа в Україні з відвертою проросійською позицією постійно діють у фарватері Росагітпропу. З цим треба щось робити, не зважаючи на те, як певні міжнародні структури закривають очі на те, що в Україні вже п’ятий рік іде війна, і на цій війні гинуть люди”.

Мирослав Ліскович. Київ