Олександр IV Нездійснений, голова Київської та Білої Руси
В авторитарній країні, та ще в кризові моменти, як зараз у Білорусі, тема душевного стану диктатора, керівника, який одноосібно приймає рішення, дуже важлива. Щоб представляти, чого від нього можна очікувати в різних ситуаціях.
Тому так цікавлять два свіжих свідоцтва, що з'явилися в середу і четвер. Перше - розповідь екс-голови Євроради Дональда Туска про те, що навесні 2014 року Лукашенко пропонував Європі підтримати ідею об'єднання Білорусі й України під його чуйним керівництвом. По-друге, в четвер Лукашенко довірливо розповів російському прем'єру Мішустіну, який приїхав до Мінська, мовляв, у нього є перехоплена розмова Варшави з Берліном, яка нібито доводить, що отруєння в Росії опозиціонера Навального «Новачком» - фальсифікація.
Показовими і прекрасними є - кожне по-своєму - обидві заяви. Але для України інформація Туска має ще й прикладний характер. Корисно пригадати недавню історію, по-новому зважити старі виступи Лукашенка і таким чином подивитися на себе з боку
А ЛУКАШЕНКО Ж ПРЯМО ПРОПОНУВАВ СЕБЕ НАМ У ПРАВИТЕЛІ
Отже, що ж розповів виданню «Onet» політик, який навесні 2014 року був польським прем'єром:
«Раніше я не говорив про це, про таку подію, коли Мінськ був свого роду посередником між Євросоюзом, Росією і Україною в ті найспекотніші дні української кризи. Лукашенко подзвонив мені і прямо запропонував переконати ЄС, що він може бути гарантом мирного вирішення української проблеми, і підтримати його ідею особистого білорусько-українського союзу з ним як президентом двох держав».
А тепер пригадаємо, які у нас, українців, залишилися спогади про той час і Лукашенка в ньому. Щось на кшталт, що він «українців в біді не залишить» і підтримка української територіальної цілісності, декларовані, однак, так, аби не викликати занадто великого невдоволення Кремля.
Ну і погортаємо старі публікації. Лукашенко говорив, що позиція Мінська в українському конфлікті виходить з «національних інтересів країни» і при цьому на нього «ніхто не тисне, ніякі кремлі та інші на мене ніколи не тиснули». Також він дійсно заявляв про рішучу підтримку територіальної цілісності України, визнання нового українського уряду та продовження співпраці з Україною в різних сферах: «Ми постачали і постачаємо туди стільки енергоресурсів, скільки потрібно для України, продукти харчування та інші речі. Словом, ми відкриті для того, щоб підтримувати український народ у цю важку хвилину, в тому числі в гуманітарній складовій».
Але ось - увага! - підходимо до ключового: президент Білорусі порадив новій українській владі більше уваги приділяти вирішенню внутрішніх проблем, а не переговорам із західними партнерами. І...
«У сухому залишку - треба просто працювати, треба менше бігати по закордонах, а треба займатися власною країною і благополуччям власного народу... Як це зробити, якщо треба, ми підкажемо і допоможемо. Ви не напружуйтеся - просто потрібно працювати. А якщо ви не знаєте, що робити, довірте нам цю країну, і до кінця року ми забезпечимо там стабільність, єдність народу і цілісність держави».
О-так-о! Після зізнань Туска останнє речення зараз, заднім числом і розумом, заграло новими барвами. Ми-то були впевнені, що «підкажемо і допоможемо... довірте нам цю країну» - не більше, ніж полемічний прийом, а це, виявляється, було серйозно! Втричі дивними були подібні думки в березні 2014-го в пасіонарній Україні, яка ще не охолола від Революції Гідності та на тлі російської агресії, котра розгорталася.
ПЕРСОНАЛЬНА УНІЯ ЯК УКРУПНЕННЯ БРАТСЬКИХ КОЛГОСПІВ
Але що давало Олександру Лукашенку підстави думати, ніби такий варіант в принципі можливий? Залишимо осторонь юридично-процедурні, дипломатичні та історико-психологічні аспекти цього питання. Спробуємо уявити собі нутряний стиль мислення Лукашенка. Спроба реконструкції:
«Януковича скинули, тому що він зовсім знахабнів, гріб тільки під себе, а благополуччям народу не займався. Автошляхи так і залишаються не відремонтованими, розбитими, поїзди й електрички - брудними, вулиці - не освітленими. Раніше улюбленим іноземним політиком українців був Путін. Але він теж знахабнів, поліз буром, зараз його ненавидять, обзивають х...м. Тепер найпопулярніший президент в українців - Лукашенко. Чому б українцям не погодитися пожити за Лукашенка? Я їм все зроблю, як у себе, підправлю. Головне - домовитися із Заходом, Європою. Якщо вони піднатиснуть - українці на все погодяться».
Дійсно, важко уявити якісь принципово інші роздуми, крім таких. Ну не на окупацію ж і анексію розраховував Лукашенко? Ні. Навіщо, якщо ще з кінця 90-х років, часів стрімко старіючого Єльцина, у нього була мрія вийти за межі свого 9-мільйонного колгоспу, укрупнившись-об'єднавшись із сусіднім колгоспом, що на порядок більший. Але там і тоді не вийшло, так чого ж з Україною в інших обставинах не спробувати?..
Забавно, що Туск, людина вихована в західній, польської гуманітарній культурі визначає це, як думки про «białorusko-ukraińskiej unii personalnej». Персональна унія! За аналогією із середньовічною Європою. Але це для людини з хорошою освітою. А в голові Лукашенко, який був проти розпаду СРСР і проголошення незалежності Білорусі, все простіше. Що Білорусь, що Росія, що Україна - в його розумінні особливої різниці між ними немає, вона хіба що в розмірах країни, особливості кухонь і акцентів. Тому об'єднувати можна - всіх з усіма. Але за умови, щоб на чолі чогось об'єднаного встав Олександр Лукашенко.
Поява подібних думок показує повне нерозуміння Лукашенком історичних і соціальних процесів. І в цьому сенсі він виявився дуже схожим на Путіна, який, як гебіст, сподівався на поглинання половини України в результаті спецоперації. Лукашенко ж, колгоспний голова, думав спокусити всю Україну обіцянкою більшого інфраструктурного порядку.
КОМФОРТ ТА ПАТРІОТИЗМ НЕ ПОВИННІ ПРОТИСТАВЛЯТИСЯ
І ось тут, до речі, місце не тільки для сміху над наївним «бацькой», а й для самокритики. Україна, країна з угробленою за десятиліття інфраструктурою, «убитими» дорогами (освітлення вулиць після реформи самоврядування вже більш-менш налагодилося) не може і не повинна нескінченно розраховувати виключно на патріотизм своїх громадян. Скажімо, в Естонії, країні, в якій національна ідентичність теж значить дуже багато, на державному рівні завжди підкреслюється (і робиться): вибір естонської ідентичності потрібно підкріплювати, в тому числі, і зручністю, комфортом життя для естонців. Крім усього іншого, це вважають там і надійними ліками проти сепаратизму типу забутої вже «Нарвської республіки»...
(До речі, згадується новорічний виступ президента Зеленського. Раціональна, конструктивна, по суті, думка про важливість зручного життя була «упакована» в украй невдалий риторичний прийом «яка різниця», що викликав відторгнення у значної частини населення. Якби це було сформульовано за естонськом зразком, де комфортне життя не оголошується рівним ідеологічній всеїдності, то і реакція була б іншою).
Але якщо повернутися до особистості білоруського диктатора, то для нього, схоже, поняття національної ідентичності, білоруської/української самосвідомості в принципі не існує. Він щиро не розуміє, що віддаючи перевагу йому в списку іноземних лідерів, українці мали на увазі «умовного Лукашенка», тобто когось, схожого на нього, але свого, українського, місцевого. Також Лукашенко в принципі не розуміє, що у досить значної частини українців національна самосвідомість є однією з домінант в структурі особистості. І він просто не уявляє, як це - управляти країною з такою вагомою кількістю «непримиренних».
...Корисно також подивитися на кілька інших місць в інтерв'ю Туска, що залишилися в тіні самої скандальної інформації про «унію». Перш за все, це відповідь на питання, чи може Лукашенко почати - знову і у великих масштабах - стрілянину на вулицях.
«Боюся, можливий будь-який сценарій... Я не хочу тут ніяких пророчих видінь. Я не знаю. Який сценарій буде, напевно, ніхто не знає, в тому числі - і Лукашенко. Але я боюся, що він подумки здатен перейти наступну межу. Я б не виключав різкого розвитку подій, якщо ставка на втому протестуючих не принесе результату. Зі зрозумілих причин становище білорусів об'єктивно складніше, ніж становище українців кілька років тому».
Мудрі слова. Поки політики «старої Європи» говорять лише про категоричну небажаність в Білорусі «другої України», «нового майдану», східно-європейський політик зазначає, що потенційно ситуація в країні зараз небезпечніше, ніж була в Україні (незважаючи на загиблих Небесної сотні і розгортання зовнішньої агресії). На жаль... І більш того - інформація, що Німеччина, Франція, Італія, всупереч наполегливим умовлянням Балтії та Польщі, виступили проти введення санкцій стосовно Лукашенка, дає зрозуміти диктатору, що в такій Європі він може робити все, що вважатиме за потрібне, в тому числі, і стріляти.
Друга важлива, точна теза - коли Туск пояснює, чому не варто чекати швидкої і «дуже нервової реакції» Путіна на білоруські події: «У Путіна в цьому сенсі є час. У Лукашенка цього часу набагато менше. Крісло під Путіним ще не горить. У Лукашенка - горить. На закінчення: при необхідності Путін прийме і сценарій часткового контролю над Білоруссю без Лукашенка і з опозицією при владі».
ПРЕЗИДЕНТ ФЕЙКУ АБО ПРЕЗИДЕНТ ДЛЯ «ЗЛИВУ»?
Дуже цікавий і сюжет із заявою Лукашенка про перехоплену розмову між Варшавою і Берліном, з якої нібито випливає, що ніякого отруєння Навального не було. Повне розшифровування відео:
«Ми перехопили розмову. До виступу Меркель - вона заявила, що «йому хотіли затулити рота», тобто Навальному. Розмова... Варшава розмовляє з Берліном, два абоненти. Я вам дам почитати. Ми підготуємо і направимо ФСБ. Котра (розмова, - ред.) чітко говорить про те, що це фальсифікація. Ніякого отруєння Навального не було. Група фахівців, я так розумію, підготували для Меркель, для її адміністрації факти, а може бути, і заяву, яку вона зробила. Зробили вони це, щоб... ось цитата: «Щоб відбити охоту Путіну сунути носа у справи Білорусі». Я процитував цю розмову. Розумієте, наскільки єзуїтськи чинять ці люди».
Тут можливі кілька варіантів. Поки не буде опублікований відео- або аудіозапис гіпотетичної розмови Варшави з Берліном, першою версією має бути та, що це повна туфта. Репутація Лукашенка і його образ мислення такі (дивись три главки вище), що це цілком можливо. Коли під тобою горить крісло, ще й не таке утнеш. А тут - функціональний креатив, який вправно погоджує тему, болючу для Кремля, з темою, болючою для мінського режиму, і на виході дає повну винуватість Заходу, та ще й єзуїтську (мимохідь - привіт від Лукашенка білоруським католикам і архієпископу Кондрусевичу, не впущеного до країни).
Але не можна виключати і варіанта, що якийсь запис дійсно є. Тоді звідки? У Білорусі за останнє десятиліття сформувалася міцна IT-галузь. Правда, зараз режим активно розсварюється з комп'ютерними спеціалістами. Але цілком можливо, що фахівці, які співпрацюють з білоруським КДБ, перехопили якусь розмову в мережах, незахищених месенджерах. Однак в такому варіанті більш імовірна інша ситуація: щось записали російські спецслужби, а Лукашенко лише оприлюднив «злив». І так буває: в Україні для цього використовують нардепів, а в Білорусі президента, який досиджує, - чом ні? Але якщо так, то це свідчення подальшої втрати суверенітету. Якщо раніше президент Лукашенко відмовлявся розмовляти з канцлером Меркель, переадресовуючи її своєму сюзерену, то тепер - взагалі оприлюднює зливи, які її стосуються.
У випадку, якщо «перехоплена розмова» - не фейк, не вигадка, то варто звернути увагу на одну фразу Лукашенка, яка може виявитися, як простим наслідком його недорікуватості, так і важливою обмовкою: «Група фахівців підготували для Меркель, для її адміністрації факти». Розумієте, «підготували факти», а не «сфальсифікували щось». А вже як, коли, в який момент ці факти використовувати - це справа зовнішньої політики, дипломатії. І в цьому сенсі технологічна теза «Щоб відбити Путіну охоту сунути носа в справи Білорусі» зовсім не суперечить зібраним і підготовленим фактам про отруєння Навального «Новачком» в Сибіру...
Але з цим сюжетом, повторюся, поки що не все ясно на відміну від колишнього ймовірного голови укрупненого колгоспу Київської та Білої Руси.
Олег Кудрін, Рига
Карикатури Сергія Йолкіна
