Повернення кораблів: заява Цекова – це нуль, але проблема надважка…

Цьогоріч у травні Міжнародний трибунал ООН з морського права зобов’язав Росію негайно звільнити моряків і кораблі «Бердянськ», «Нікополь» та «Яни Капу». Моряків – звільнено, а кораблі...

Міністерство закордонних справ України надіслало в понеділок, 4 листопада, Росії ноту з проханням повідомити місце і час, коли українські військові можуть забрати захоплені у Керченській протоці українські бойові кораблі. У Раді Федерації РФ (голосом депутата, держзрадника з окупованого Криму Сергія Цекова) одразу «відгавкнули»: “Повернемо, коли визнаєте провину”. Коротше кажучи, в РФ хочуть, аби наш уряд визнав, що українські ВМС у листопаді 2018 року вчинили у Керченській протоці провокацію проти росіян.

Звісно, вважати сказане щось “пішаком” Цековим офіційною заявою навряд чи варто. Однак, якщо така умова з кремлівських веж зрештою “прилетить” до Києва, то – питання: по-перше, як ймовірно зреагує міжнародний суд ООН, враховуючи, що РФ не виконала відповідний припис, чого (якого рішення, подальших кроків) при таких розкладах Україна може добиватися від Міжнародного трибуналу з морського права, власне, по-друге, чи пам’ятає історія подібні випадки, коли одна зі сторін вперто ігнорувала судові рішення та як в результаті вирішувалися такі конфлікти?

Почнемо з останнього.

Схожих прецедентів у міжнародному праві достатньо, зокрема з порушницею РФ

Показовим прикладом є ситуація з криголамом Arctic Sunrise під прапором Нідерландів і його екіпажем. Судно було затримано Росією у вересні 2013 року під час акції протесту “Грінпіс” (саме ця організація була власником криголама і, до речі, серед ґрінпісівців був один українець – судновий кок Руслан Якушев. – Ред.) неподалік арктичної нафтової платформи “Газпрому”. Так от, Нідерланди, як і Україна, тоді звернулися до Міжнародного трибуналу ООН з морського права, який своїм рішенням від 2 листопада 2013 року зобов'язав Росію видати Нідерландам корабель і екіпаж.

Росія відпустила моряків достатньо швидко, через кілька місяців після затримання – 25 грудня 2013 року. Щоправда, зазначила, що робить це не виконуючи рішення Трибуналу, а надавши морякам амністію до 20-річчя Конституції РФ (в нашому випадку повернення моряків – цьогоріч у вересні – відбулося не через відповідну вимогу суду, а в результаті обміну 35 на 35. – Ред.). Щодо корабля, то він знаходився в Росії 11 місяців. Влітку 2017 року Міжнародний арбітражний суд прийняв рішення, що Росія повинна заплатити Нідерландам 5,4 мільйонів євро за шкоду, заподіяну під час затримання екологів Greenpeace з судна Arctic Sunrise та арешт 30 людей. Однак Москва не визнала юрисдикцію цього суду і відмовилась виплачувати компенсацію. І лише буквально півроку тому, шляхом тривалих політичних переговорів, обидві сторони домовилися про суму, яку РФ відшкодує Нідерландам - 2,7 млн євро.

Звісно, ситуація з нідерландським криголамом та нашими захопленими кораблями має дещо інших контекст. Хоча б тому, що офіційний Амстердам не знаходиться де-факто у стані війни з Москвою.

То чого чекати нам?

Реальний стан справ на сьогодні такий: Україна зверталася до Росії за захопленими кораблями вже сім разів з моменту нападу росіян у листопаді 2018 року. Звільнивши українських моряків, Москва не виконала повною мірою рішення Міжнародного трибуналу з морського права. Саме так висловилася заступниця міністра закордонних справ Олена Зеркаль, нагадавши, що перше звернення до РФ було на наступний день після нападу росіян – 26 листопада 2018 року. “Потім були неодноразові звернення з цього ж приводу до Росії. Вимога негайно звільнити кораблі є і в нашому позові по Конвенції ООН з морського права від 1 квітня 2019 року. Всього таких звернень з вимогою віддати кораблі було, принаймні, сім. Відповідей на жодне, включаючи і на останнє від 4 жовтня 2019 року, ми не отримали, – написала Зеркаль. – Але є вимога Морського трибуналу до Росії звільнити моряків і кораблі. Ключовим аспектом для міжнародного права є корабель – саме він має імунітет, оскільки є вираженням суверенітету держави-прапора”.

Тож нагадаємо іще раз наше перше питання: як ймовірно зреагує міжнародний суд ООН і чого при таких розкладах Україна може добиватися від Міжнародного трибуналу з морського права?

В коментарі Укрінформу юрист-міжнародник, науковий консультант адвокатського об'єднання “Barristers” Борис Бабін заявив, що наказ Міжнародного трибуналу з морського права не виконаний росіянами по суті.

“Бо озвучені відмовки про «поганий технічний стан» кораблів, який нібито не дозволяє зробити їх передачу, зважаючи на невеликі габарити катерів й реальну можливість їх перевезення автопоїздом або залізницею, було б бажання, загалом смішні, – каже юрист. – Також дуже надуманими є тези наших посадовців про те, що росіяни поспіхом «лагодять» пошкоджений під час обстрілу «Бердянськ», адже факт обстрілу, влучення, пошкоджень самою РФ ніяк не спростовується, зокрема й на рівні офіційних заяв, і такий «ремонт» сам по собі на подальші міжнародні процеси не вплине”.

Як би нам українські інтереси за азовську тюльку не продати

Пан Бабін вважає, що насправді РФ не віддає кораблі, бо не хоче надавати Україні політичні дивіденди та не бачить при цьому для себе великих ризиків від подальшого ухилення від виконання наказу Міжнародного трибуналу. “Адже жодних істотних санкцій за свавілля Росії на Азові цивілізованими країнами не запроваджено та й вочевидь не буде запроваджено, поки режим цієї водойми Україна намагається для себе визначати угодами з агресором 1993 р. (щодо спільного режиму рибальства) та 2003 р. (щодо режиму судноплавства та «історичних вод»). Якраз в ці дні клерки Держрибагенства України підписують з російською державною структурою угоду, що серед іншого відповідає за регулювання рибної ловлі в окупованому Криму, черговий щорічний протокол про квоти, тепер вже на 2020 рік. Ця договірна формалізація «партнерських відносин» з РФ не лише легітимує панування ворога на усій акваторії Азову та є де-факто елементом визнання спроби анексії Криму росіянами”, – наголошує Бабін.

За його словами, “договірна формалізація” також вкрай негативно впливає на розвиток “великої” морської справи проти РФ в арбітражі, програш якої у частині Азову насправді вкрай вигідний вітчизняним посадовцям із числа “рибного лобі”. “Бо на найвищому у світі рівні закріпить зручний для них та для ворога статус Азову як «внутрішніх вод». А «керченську», окрему справу в арбітражі росіяни будуть намагатися виграти, апелюючи до відсутності у арбітражу юрисдикції на військово-морські інциденти, і якщо так станеться, то наказ Міжнародного трибуналу залишиться суто історичним документом, – переконує експерт. – Через це росіяни можуть спокійно залишати у собі кораблі, гратися у «рибне братерство» із власними бізнес-партнерами в Києві та чекати на не дуже погані для себе результати міжнародних морських тяжб. Тому через «говорящие» голови вони й висловлюють або тези спрямовані на дискредитацію української влади (що довірили старому колабораціоністу Цекову), або пропозиції щодо обміну кораблів ВМС на затримані Україною з 2014 судна порушники”.

РФ не віддає кораблі, продовжує юрист-міжнародник, бо після того, як видача нею їх екіпажів була перетворена на обмін, вони розраховують на подібне й щодо техніки. “Їх розрахунок полягає у тому, що ми налаштовані, на їх думку, на «мир за будь-яку ціну» і тому нібито готові на все лише б продемонструвати покращання відносин з агресором.

Пан Бабін додає: “Історія ж мала б вчити нас про те, що кожна держава має керуватися національними інтересами. І в національні інтереси України аж ніяк не входить отримання захоплених кораблів ВМС будь-якою ціною. Звісно хтось з посадовців дуже хоче під таке повернення та відповідні «урочисті заходи» додаткову зірочку, квартирку чи посаду, але під час переговорів з РФ у цьому питанні (а переговори слід вести чи пропонувати ворогові обов’язково) вищою владою повинні бути проведеними червоні межі”.

Ми маємо довести світові, що пропонували для РФ прийнятні умови виконання наказу Міжнародного трибуналу, та отримали при цьому відмову. “А ще – ми маємо невідкладно констатувати припинення дії на Азові Договору 2003 р. через втрату його предмету після захоплення росіянами Криму, проголосити на Азовському морі та у Керченській протоці повну дію Конвенції ООН 1982 року про морське право, охороняти на ньому вихідні лінії, межу територіального моря та прилеглої зони силою зброї, припинити ганебний обмін суверенітету на азовську тюльку клерками Держрибагенства”, – наголошує і констатує Борис Бабін.

Гібридний тиск потребує гібридної відповіді

Кілька слів з цього приводу висловив ексзаступник міністра оборони України, військовий експерт Леонід Поляков. Припис суду не виконано, а отже, каже він, мають вступити в дію відповідні санкції. “Це парафія МЗС. А щодо Цекова, Жириновського та інших політичних клоунів, то вони є інструментом гібридного тиску. У цьому випадку наші кораблі, так само, як і наші заручники в РФ, вочевидь, будуть тримати як один із чинників тиску на Україну, щоби дотиснути чи то вигідний росіянам газовий контракт, чи формат прямих переговорів з ОРДЛО, чи ще щось... Бажано було б побачити саму ноту, яку Україна 4 листопада відправила РФ щодо кораблів”, – вважає Поляков.

Своєю чергою керівник Моніторингової групи “Інституту Чорноморських стратегічних досліджень”, “Майдану закордонних справ”, економіст Андрій Клименко наголошує, що будувати якісь гіпотези у цьому випадку не варто. “Не повернуть або будуть виставляти додаткові умови – отримають без сумніву нові санкції, “Азовський пакет” щодо портів РФ в Азовському та Чорному морях за постійний трафік до окупованого Криму. Звісно, там не всі порти, а наступні: Новоросійськ, Ростов-на-Дону, Азов, Темрюк, Порт Кавказ. По них порушень міжнародних санкцій, ну, дуже багато”, - стверджує Клименко.

Щодо ймовірної реакції Міжнародного трибуналу з морського права висловився також кандидат економічних наук, незалежний експерт Олександр Хмелевський, переконуючи, що згаданий суд не має механізму виконання своїх рішень. “Він розрахований на те, що сторони добровільно погоджуються на виконання рішень трибуналу. Тому на практиці не виконання сторонами рішень трибуналу дуже часті. Нагадаю, що Росія з самого початку не визнала юрисдикцію Міжнародного трибуналу щодо захоплення українських кораблів та моряків і відмовилася брати участь в його засіданнях. Відповідно, вона відмовляється виконувати його рішення. Моряків вона повернула в порядку обміну, а не на виконання рішення Трибуналу. Тому рішення Міжнародного трибуналу є радше підтвердженням української правової позиції, ніж має практичний результат. Рішення може бути використано в подальших судових позовах проти Росії”, – резюмував Хмелевський.

Мирослав Ліскович. Київ