Рада Європи на шляху до втрати довіри і сенсу існування
Комфортна поза європейських демократій на догоду Росії, а також намагання за очевидно неадекватними мотивами будь-якою ціною утримати міжнародного хулігана в РЄ – несе величезні репутаційні збитки та поглиблює кризу.
Останні події довкола підготовки літньої сесії Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) 24-28 червня засвідчують доволі неприємний, негативний і небезпечний тренд, ціна втілення у життя рішень навколо якого може вимірюватися не лише втратою довіри до РЄ, а й поглибленням інституційної і ціннісної кризи організації на тлі послаблення європейських демократій загалом.
Коротко, про що йдеться. У червні минає два роки, як Росія не сплачує до бюджету Ради Європи членські внески. Москва вдалася до такого фінансового шантажу, адже «образилася», що на її делегацію у 2014 році Парламентська асамблея почала накладати санкції, включаючи позбавлення права голосу, у відповідь на агресію проти України та окупацію Криму. На сьогодні йдеться про борг у близько 66 млн євро (по 33 на рік). Ураховуючи частку за 2019-й, можна вже говорити про суму невиконаних фінансових зобов’язань з боку Росії на суму до 100 млн євро.
Відтак, РФ, щоб уникати санкційного сорому, з 2015-го просто припинила заявляти свою делегацію для участі в роботі Асамблеї. При цьому слід акцентувати увагу: ніхто не виганяв російську делегацію з Ради Європи та статутного органу організації – ПАРЄ; участь або не участь у тій або іншій організації – це суверенне рішення і право держави, у даному випадку Кремля; РФ свідомо і навмисно вдалася до фінансового і політичного шантажу РЄ і деяких її країн-членів, вимагаючи безумовного забезпечення умов, які б унеможливили накладання санкцій на російську делегацію.
ЗДАТИ РАДУ ЄВРОПИ НА ДОГОДУ РОСІЇ
За статутом Ради Європи, якщо країна упродовж двох років не виконує свої статутні зобов'язання, не сплачуючи членські внески, тоді інший статутний орган – Комітет міністрів (КМРЄ) – може (не повинен, але може) накласти санкції шляхом обмеження репрезентативних прав, і навіть виключення порушника з організації.
Таке засідання КМРЄ на рівні міністрів закордонних справ відбулося 17 травня у Гельсінкі. Воно проходило за урочистої атмосфери відзначення 70-річчя Ради Європи. Але ця ювілейна дата, замість утвердження неухильності й рішучості організації у захисті демократії і прав людини на континенті, лише цинічно засвідчила готовність деяких європейських демократій здати інтереси РЄ на догоду Росії.
Глави МЗС не лише не вказали РФ на неприпустимість такої поведінки, на необхідність виконати зобов'язання перед організацією і міжнародними партнерами, Україною, зокрема, але й підтримали безумовне повернення російської делегації до ПАРЄ влітку – навіть, якщо це порушує статут Ради Європи.
І це вже майже стало приводом для Москви готуватися до «перемоги» та показати по внутрішньому телевізору своїм громадянами – мовляв, наша політика правильна, «Крим також наш», і ніхто в Європі та у світі жити без Росії не може. А відтак, це лише заохочує агресора продовжувати намагання послаблювати Європу, атакувати Україну, нехтувати міжнародними зобов'язаннями та вести бізнес із Німеччиною й Францією під взаємним виглядом, що нібито нічого не сталося.
ЗМІЦНИТИ УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ ЧИ ВІДСТУПИТИ ВІД РЕГЛАМЕНТУ?
На сьогодні основні засідання в ПАРЄ відносно підготовки проведення червневої сесії відбулися. На жаль, майже усі рішення, які хотіла пропхати в Асамблеї російська сторона і проросійське лобі, в ПАРЄ попередньо ухвалені. Насамперед, йдеться про проект порядку денного сесії, який затвердило бюро Асамблеї. Як видається, документ підготовлено чітко і навмисно – саме так, як замовив Кремль. У ньому, зокрема, заздалегідь передбачена послідовність процедур, що суперечить чинному регламенту Асамблеї, але може бути затверджена делегатами. Йдеться про те, що формально, за чинними правилами російська делегація взагалі не може, не має права подавати свою делегацію на засідання ПАРЄ упродовж усього цього року. Тому що російська сторона не заявилася на Асамблею на першу сесію у січні. Нагадаю, що тоді, у січні, навіть найбільш проросійський політик у Раді Європи – генеральний секретар організації Турбйорн Ягланд констатував: РФ немає у січні, тому російська делегація втрачена для ПАРЄ на весь 2019 рік.
Але нині у ПАРЄ пропонують відступити від регламенту. І саме на догоду Росії, безумовно і цинічно. Такі пропозиції затвердив цього тижня регламентний комітет Асамблеї. Йдеться про проект багатостраждальної резолюції від бельгійської сенаторки Петри Де Саттер про «зміцнення процесу ухвалення рішень Парламентської асамблеї відносно повноважень та голосування». Цей документ вже виносився на ПАРЄ восени минулого року, але був рішуче відкинутий делегатами. Росія тоді вкотре програла в Асамблеї. Але нині ситуація змінилася.
ЦИНІЧНА ШТУЧНІСТЬ ЛІТНЬОЇ АСАМБЛЕЇ
Про що ж ідеться. Проект резолюції містить три ключові моменти.
По-перше, пропонується майже взагалі ліквідувати механізм накладання санкцій на національні делегації. Як пояснюється, право члена Асамблеї голосувати, виступати та бути представленим не може бути ані позбавлене, ані призупинене. Отже, якщо проросійське лобі в ПАРЄ не може завадити накладанню санкцій на Росію, то найпростіше, просто ліквідувати таку можливість шляхом внесення змін до регламенту.
По-друге. Асамблеї пропонується, дослівно, «відступити від правил» та визнати, що Росія може представити свою делегацію на сесію ПАРЄ у червні. Це відносно ситуації, що Москва навмисно не подала своїх депутатів у січні, прекрасно розуміючи правила і наслідки, але може домогтися «відступів і поступок» в Асамблеї.
Цинічну штучність і явне пристосування регламенту ПАРЄ в інтересах саме РФ підтверджує також і проект порядку денного літньої сесії, про який згадувалося вище. За правилами, країни-члени повинні заявити про повноваження своїх національних делегацій ще напередодні першого дня сесії, що розпочинається у понеділок. Відтак, першим питанням Асамблея затверджує ці повноваження. Це робиться один раз на сесію – і крапка. Але для російської делегації зазначена процедура запланована окремо, на вівторок, чому передуватиме голосування ПАРЄ за резолюцію, де для Москви пропонуються безпрецедентні та незрозумілі поступки.
КОРУМПОВАНЕ СПІВІСНУВАННЯ З МІЖНАРОДНИМ ХУЛІГАНОМ
Українській делегації й друзям України у ПАРЄ упродовж попередніх років вдавалося неухильно і твердо відбивати спроби проросійського лобі в РЄ і Асамблеї забезпечити виконання забаганок Москви.
Прикро, але нині конфігурація політичної принциповості й рішучості у відсічі хулігану й агресору в форматі організації, сенсом існування якої є утвердження і захист демократії й прав людини, – неадекватно змінилася.
У форпості підтримки безумовних вимог російської сторони у РЄ стоять Німеччина і Франція. У дипломатичних колах Ради Європи відзначають, що у цьому питанні Берлін і Париж дуже побоюються публічності, щоб у ЗМІ не з'являлася відкрита критика цих столиць, що вони тут грають на полі Кремля.
Особисте неприховане лобі та симпатії до РФ має також генсек РЄ Ягланд, який дуже умотивований завершити у жовтні свою кар'єру на цьому посту та відсвяткувати у червні ювілей організації у колі російських депутатів.
При цьому проросійська змова у Раді Європи у якості аргументації на користь вимушених безумовних поступок Москві використовує абсолютно недолугу тезу відносно нібито турботи про самих російських громадян. Мовляв, якщо Росія вийде із РЄ, то 140 мільйонів росіян будуть позбавлені права захищати свої права у Європейському суді з прав людини. Навіть за тої ситуації, що самому Кремлю начхати на рішення цього суду, і ніхто в РФ їх виконувати не збирається. Це власне, зазначено у російському законодавстві, яке ігнорує примат міжнародного права.
Відносно самих росіян. Це їхнє суверенне право – обирати і мати таку владу, жити за такого режиму та в умовах таких рішень, на які вони заслуговують.
І аргументи України перед колегами у Раді Європи, зрештою – життя українців, яких щодня під час агресії вбиває Росія, що є значно вагомішим й дорожчим за російські забаганки в РЄ, в тому числі й за російські гроші, – на жаль, не знаходять переважного розуміння й підтримки у деяких впливових європейських столицях, включно з Берліном і Парижем.
Сталі західні демократії виявилися не готовими просто виконати свій обов'язок та вказати на місце найбільшій за територією країні Ради Європи. Подальше умиротворення агресора та відносний комфорт співіснування з міжнародним хуліганом у корумпованому середовищі лише поглиблюють кризу організації та зводять нанівець сенс і спроможність її існування в сучасних умовах.
Андрій Лавренюк, Страсбург
