Вибори до Європарламенту: протестний електорат та «політичні тварини»

23-26 травня в країнах ЄС відбудуться вибори нового Європейського Парламенту. Ці вибори можуть суттєво оновити європейський ландшафт, і вже зараз струшують «старий континент» до самих його основ.

Для українців важливо «бути в курсі» щодо європейських виборів із двох очевидних причин.

Перша – це рядки оновленої Конституції, яка визначає членство в ЄС і в НАТО стратегічною метою держави й кожного її громадянина.

Друга причина – українцям варто скористатися європейським досвідом, позитивним або негативним, – будь-яким, – щоб гідно провести вже власні парламентські вибори цієї осені. Зрозуміло, пам’ятаючи про рядки Конституції, які вже згадувалися, а також про зовнішні впливи, які часто спрямовані на те, щоб стерти ці рядки з історії.

Є багато свідчень того, що європейські вибори стали об’єктом маніпуляцій з боку Росії. Дійсно, такий вплив є, але не він є першопричиною зростання правого популізму та протестних настроїв у європейських країнах.

Безперечно, для України «російський фактор» є набагато більш відчутним. На цьому історичному етапі Росія – це ворог, який веде проти нас війну та захопив частину нашої території. Наміри «кремлівських мудреців» – прозорі, методи – підступні, тактика – двоходова, жорстокість – притаманна, цинізм – нечуваний, ресурси – не рахуються… Такий ворог примушує нас бути мудрими та сильними, й битися до кінця.

Але хай росіяни самі розбираються зі своїми диктаторами. Ми говоримо про Європу, європейські вибори, і про вибір, який робимо самі.

ЄВРОПЕЙСЬКІ ВИБОРИ: ДУХ І БУКВА

Варто розпочати з початку. Статус Європейського Парламенту, його склад та повноваження визначаються Угодою ЄС. Члени Європарламенту обираються щоп’ять років шляхом прямого голосування громадян. Громадяни голосують за політичні партії, які представляють суспільству власні погляди на вирішення соціально значущих проблем та на діяльність європейських інституцій у цьому сенсі. 

Головною дієвою особою виборчої кампанії є лідер такої політичної партії, який бере участь у дебатах та публічно викладає її політичну платформу. Тож, від того, наскільки переконливо він це робить, залежить кількість голосів, яку отримає партія під час голосування. Виборчі процедури можуть різнитися для різних країн ЄС, але, як правило, списки кандидатів кожна партія представляє лише за місяць до голосування, що надає можливість виборцю оцінити також персоналії.

Кожна країна, відповідно до законодавства ЄС, має фіксоване представництво в Європейському Парламенті, кількісні показники якого пропорційно відображають кількість населення, тобто, громадян, яких представлятимуть обрані політики. Наприклад, у чинному складі Європарламенту для Естонії ця кількість становить 6 депутатських місць, для Великої Британії – 71, Німеччину представляють 96 депутатів, Польщу – 51, Бельгію та  Угорщину – по 21-му депутату на кожну країну, і так далі – ця статистика є відкритою.

Варто зауважити, що Велика Британія, за спільним компромісним рішенням національної влади, Європейської Ради та Європарламенту, братиме участь у європейських виборах, з огляду на відтермінування Brexit. Якщо вихід цієї країни з ЄС стане реальністю, «британські» місця будуть пропорційно розділені між країнами, що залишаються в ЄС.

Як правило, партійні списки включають перелік політиків, достатній для заповнення всієї «національної квоти». Але те, скільки депутатів із цього списку потраплять до складу Європейського Парламенту, залежить від волевиявлення виборців, тобто – від того, яку кількість голосів отримає кожна з партій-учасниць під час голосування. Саме тому європейські партії, які беруть участь у виборах, намагаються представляти власні програми якомога більш переконливо й доступно.

Європейські вибори відбудуться в період з 23 по 26 травня 2019 року. У голосуванні братимуть участь громадяни країн ЄС віком з 18 років (з 16 років – в Австрії). Від 28 країн ЄС до складу Європарламенту буде обрано 751-го депутата, які представлятимуть інтереси 510 мільйонів європейців.

Роль Європарламенту в структурі ЄС є надзвичайно важливою. Саме Європарламент обирає президента Європейської Комісії, затверджує кандидатури єврокомісарів та, відповідно до повноважень, контролює їхню роботу. Європарламент ухвалює найважливіші європейські закони та директиви, які, як правило, інтегруються в національне законодавство країн-членів.

ВИБОРИ-2019: ХТОСЬ ВТРАЧАЄ, КОГОСЬ ПРИБУВАЄ

Нині до складу Європарламенту входять вісім «традиційних» політичних груп, які вбирають у себе родини національних політичних партій, близьких по духу та за проголошеними цілями. За останнім прогнозом, що був зроблений за підсумками соціологічних опитувань у країнах ЄС у квітні, головні та найбільш чисельні партії дещо втрачають у власному представництві за рахунок змін у симпатіях виборців та після приходу в політику «інших» на хвилі популізму або радикальних настроїв.

Тож парламент буде оновлений як організаційно, так і персонально. Нові обличчя є особливо помітними серед лідерів політичних груп.

Найбільшою та найпотужнішою групою Європарламенту, як очікується, залишиться група Європейської народної партії (European People’s Party – ЕРР), хоча її чисельність, за прогнозом, скоротиться до 180 депутатських місць (проти 217 у поточному складі). Лідером цієї політичної сили є німецький політик Манфред Вебер, який наприкінці квітня запам’ятався заявами про намір зупинити російський проект «Північного потоку». Він же є найбільш ймовірним кандидатом на посаду президента Єврокомісії.

Друга за потужністю політична група – Партія європейських соціалістів або група соціалістів і демократів (Party of European Socialists — PES, S&D group). Лідером цієї партії є чинний перший віце-президент Єврокомісії голландець Франс Тіммерманс. Ця партія, за прогнозом, матиме 149 депутатських місць, проти 186 у поточному складі Європарламенту.

Третя за чисельністю політична група – Альянс європейських реформістів і консерваторів (Alliance of Conservatives and Reformists in Europe ACRE – ACRE). Ця політична сила, так звана група Європейських консерваторів та реформістів (ECR group), за прогнозом, збільшить представництво в Європарламенті відразу на 10 місць – від нинішніх 66 депутатів до 76. Лідером партії є чеський політик Ян Захраділ.

Четверта за чисельністю, але не за потужністю політична група – Альянс лібералів і демократів для Європи (Alliance of Liberals and Democrats for Europe — ALDE). Вона також зможе збільшити власне представництво. За прогнозом, у новому складі Європарламенту ця сила матиме 76 депутатів проти 68 зараз. Лідер цієї партії – чинний єврокомісар з питань конкуренції, данський політик Маргрет Вестагер.

Як очікується, п’ять додаткових депутатських місць отримають Зелені — Європейський вільний альянс (Greens/European Free Alliance – Greens/EFA), які матимуть 57 представників у новому складі Європарламенту. У «зелених» відразу два визначених лідера – німецький політик Ска Келлер, яка була вперше обрана до ЄП ще у 2009 році, та політик із Нідерландів Бас Ейскхот.

Наступну сходинку, як очікується, посяде партія європейських лівих, так звана група Європейські об'єднані ліві/Ліво-зелені Півночі (European United Left/Nordic Green Left – GUE/NGL). Вони дещо зменшать своє представництво – з 52 до 46 депутатських місць. Лідери – франкомовний бельгієць та колишній профспілковий лідер Ніко Кюе та громадянка Словенії Віолетта Томич. 

Усі перераховані вище партії, переважно, є центристськими, незважаючи на розбіжності у лівих або правих пріоритетах.

Водночас, помітно збільшить свою присутність у Європарламенті група правого спрямування – Європа націй та свободи (Europe of Nations and Freedom – ENF), яка була створена у 2015 році. Очікується, що її представництво зросте до 62 депутатів (проти 43 – зараз).

Ще одна подібна політична сила – група “Європа свободи та прямої демократії” (Europe of Freedom and Direct Democracy – EFDD), яку очолює відомий британський євроскептик Найджел Фарадж. У новому складі ЄП цей політик виступатиме від імені партії Brexit (!). Щоправда, кількість його однодумців, за прогнозом, дещо зменшиться – від 45 депутатів зараз до 43 у новому складі Європарламенту.

Як можливо вирахувати шляхом простих арифметичних дій, партії центристського спрямування представлятимуть більшість, що забезпечить спадковість європейської політики. Водночас, спроби ультраправих сил і євроскептиків поєднати зусилля у протидії європейському проекту також не залишаться непоміченими. Остаточно щодо того, яким буде перелік політичних груп оновленого Європарламенту, буде можливо говорити вже після виборів, коли цей політичний пасьянс остаточно опиниться «на столі».

“ПОЛІТИЧНІ ТВАРИНИ”

Насправді, у цьому словосполученні немає нічого образливого. «Політичні тварини» – це філософська категорія. Сучасні дослідники пов’язують її з іменем Арістотеля, який сповідував концепцію природного походження держави і людини.

У цьому контексті Європарламент поповнять яскраві та помітні особистості.

Наприклад, швидше за все, власне політичне існування в стінах Європарламенту продовжить колишній прем’єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі, який посідає високе місце в партійному списку партії Forza Italia (належить до родини Європейської народної партії).

Він уже встиг оприлюднити в італійських ЗМІ відкритого листа із пропозицією «перемир’я» між ЕРР та новими популістськими силами, наприклад, із крайньою правою «Лігою півночі» під керівництвом міністра внутрішніх справ Маттео Сальвіні. Цього італійського урядовця італійські ж ЗМІ звинуватили у «неформальних» фінансових  зв’язках із Кремлем. Він відомий також тим, що оприлюднив свою фотографію на Красній площі у футболці із зображенням Путіна.

У той же час, сам Сальвіні примусив хвилюватися представників правої партії «Шведські демократи», лідер якої Джиммі Акессон, щирий євроскептик, також іде до Європарламенту, і хотів приєднатися до право-радикальної групи під керівництвом  Сальвіні. Шведського політика обурив той факт, що він не отримав від італійця запрошення приєднатися до групи. Це ставить його у делікатну позицію, адже, відповідно до переконань, Аккесон не може співпрацювати із групою «Друзі Росії із Франції» під головуванням Марі Ле Пен.

Сама Ле Пен, за повідомленнями європейських ЗМІ, активно шукає зближення із правими силами та «незалежними» депутатами у новому складі Європарламенту, і вже проштовхує ідею: мовляв, європейці просто не мають права віддати Росію на поталу Китаю (читай – треба негайно знімати санкції).

До складу Європарламенту, за повідомленнями тих же європейських ЗМІ, швидше за все, увійде Кайо Жуліо Сезаре Муссоліні, правнук фашистського диктатора, який нині очолює праворадикальну партію «Брати Італії».

Вам не подобається словосполучення «політична тварина»? Знайдіть інше. Суть від цього не змінюється.

ЦІ ВИБОРИ – НЕ ПРО МІГРАЦІЮ І НЕ ПРО УЛЬТРАПРАВИХ 

Насправді, всі перераховані вище персонажі навряд чи зможуть радикально змінити європейську політику. Тому що сам факт їх політичного існування ще не є свідченням схибленості європейців на правій ідеології. Швидше навпаки – такі настрої відображають лише невдоволення існуючим станом речей. У цьому сенсі, більшість людей в європейських країнах підтримують Європейський Союз із усіма його інституціями. Зростання кількості протестного електорату свідчить не про зростання популярності ультраправих ідей, а про бажання громадян бачити реальні зміни, бажано – зміни на краще.

Такі висновки можна винести із блискучого квітневого дослідження, проведеного під егідою Європейської ради із закордонних справ, яке присвячено саме питанням динаміки змін у настроях електорату напередодні виборів.

Дослідники зазначають, що європейські вибори 2019 року будуть радикально відрізнятися від «страшних казок», які ширяться європейськими ЗМІ.

«Найбільше розділення у настроях виборців полягає не у протиставленні «відкритої Європи» та «закритої національної держави», а між збереженням статус-кво та бажаними змінами. Нині рекордна кількість людей підтримують ЄС – і навіть партії євроскептичного спрямування вимушені рахуватися із цим фактом. При цьому виборці не мають домінуючої ідеї, ці вибори не стануть референдумом щодо міграції. Тому що людей більше хвилює еміграція, ніж імміграція, їх хвилюють ісламський радикалізм, зростання націоналістичних настроїв та економічні проблеми», – цей висновок із дослідження є гідним повного цитування.

Це ж дослідження свідчить, що лише близько 43 відсотків європейців, за станом на зараз,  вирішили взяти участь у голосуванні. Решта, 57 відсотків – ще вагаються. З тих, хто голосуватиме, близько 70 відсотків ще не визначилися із вибором партії. Це означає, що напередодні європейських виборів у Європі «гуляють» близько 100 мільйонів голосів, за які політичним партіям доведеться боротися протягом наступних кількох тижнів, що залишилися до початку голосування.

…Судячи із публічної риторики та домінуючих посилів європейських ЗМІ, вибори до Європарламенту дедалі більше захоплюють увагу громадян ЄС. Хтось дуже розумний із числа представників Європейської Ради колись сказав «класичну» фразу – Brexit став для багатьох європейців щепленням проти євроскептицизму. Хотілося б вірити в те, що громадяни ЄС винесли із Brexit ще один урок – в умовах демократії активна та пасіонарна меншість може вирішити подальшу долю пасивної та лояльної більшості. На десятиліття. А може – й назавжди.

Будемо дивитися, як голосуватимуть європейці. І робитимемо висновки. Адже попереду – парламентські вибори. У нас, в Україні.

Дмитро Шкурко, Брюссель