Надання Україні Томосу: що не договорює глава Польської православної церкви Сава?
Позиція Польської автокефальної православної церкви (ПАПЦ) з приводу надання Україні Томосу Константинопольським патріархом Варфоломієм стала остаточно зрозумілою в перші дні січня: зараз вона не визнаватиме Православну церкву України. Принаймні, це навряд чи станеться за мирського життя 80-річного глави цієї церкви архієпископа Сави. Утім, польська церква залишила собі “хвіртку”, аби визнати автокефалію української церкви у майбутньому.
Варто розібратися, чому ПАПЦ й особисто архієпископ Сава зайняли таку позицію, і якими є відкриті й приховані мотиви такого рішення?
АРГУМЕНТИ АРХІЄПИСКОПА І ПОДВІЙНІ СТАНДАРТИ
Вранці 6 січня, коли на Фанарі в урочистій обстановці під час божественної літургії патріарх Варфоломій вручав предстоятелю Православної церкви України митрополиту Епіфанію Томос, в авторитетному польському виданні Polityka з’явилося досить відверте інтерв’ю з главою ПАПЦ архієпископом Савою. У ньому той, фактично, підтвердив, що польська церква дотримуватиметься постанов свого Синоду від 15 листопада. Ними, зокрема, передбачається, що клірикам цієї церкви “заборонено вступати в літургійно-молитовні контакти з так званим “Київським патріархатом” і так званою “Автокефальною церквою”, які своїми нинішніми діями спричинили багато зла”. Cинод ПАПЦ тоді також підкреслив, що “спокійно розв’язати питання поділеного православ'я на українській землі” можна лише шляхом зустрічі глав усіх православних церков і лише в рамках “дотримання догматично-канонічних норм церкви”.
Архієпископ Сава в інтерв’ю заявив, що польська церква не змінила свою позицію. Він підкреслив, що вона не визнаватиме новостворену українську церкву, назвавши митрополита Епіфанія “світською людиною”, оскільки той отримав духовний сан у неканонічній церкві. Аргументи, які наводив глава польського православ’я, не є новими. Й виглядають вони почасти непереконливо, часом нещиро, а подекуди – досить маніпулятивно. Крім того, за деякими твердженнями глави ПАПЦ чітко проглядаються “темники”, з якими працює Москва.
Запевнення архієпископа Сави, що польська церква – не проти автокефалії українського православ’я, є хорошою звісткою, яка має дати свої позитивні плоди в майбутньому. Однак, шлях досягнення цієї автокефалії глава польської церкви намалював нереально утопічним, який де-факто неможливо реалізувати. На його переконання, суспенду (покарання священнослужителів за порушення ними обітниць, які вони давали в момент свого висвячення, - ред.) з “розкольників” в українській церкві, згідно з церковними канонами, мав знімати не хто інший, як глава РПЦ патріарх Кирило. При цьому, архієпископ Сава висловив думку, що патріарх “схильний до діалогу” в питанні автокефалії української церкві.
Якщо це була б якась віддалена від нашого регіону православна церква, наприклад Антіохійська чи Александрійська, то таку позицію, назвавши дивною, усе ж можна було б списати на певну непоінформованість. Однак, складно погодитися з тим, що глава церкви сусідньої Польщі не знає усіх перипетій і складнощів нинішніх відносин України та Росії, історії взаємин церков обох країн. Архієпископ Сава добре знає, що РПЦ і жоден глава цієї церкви – будь це Кирило чи інший патріарх – добровільно ніколи не погодилися б на автокефалію української церкви.
Ще більш цинічною ця позиція виглядає, якщо взяти до уваги, що польська православна церква неповних 100 років тому пройшла до своєї незалежності від РПЦ ледь не ідентичний шлях, який сьогодні торує українська. Після Першої світової війни на згарищах кількох імперій, зокрема й Російської, утворилася незалежна Польща, якій ідеологічно було не по дорозі з молодою російською “країною рад”. Хоча Польща загалом є католицькою країною, тогочасна польська влада на чолі з Юзефом Пілсудським не могла погодитися на те, щоб управління польською православною церквою здійснювалося з комуністичної Росії.
Саме завдяки спільним зусиллям тогочасної влади Другої Речі Посполитої і польського православного кліру Константинопольський патріарх у листопаді 1924 року надав томос про автокефалію польській церкві. Як і очікувалося, тодішній глава РПЦ патріарх Тіхон не визнав автокефалії православної церкви Польщі. Російська церква зробила це лише в 1948 році, вже в зовсім інших геополітичних реаліях. Це рішення післявоєнна РПЦ, напевно, прийняла під тиском керівництва СРСР як свого роду подарунок польським православним, держава яких після Другої світової війни де-факто знову стала частиною російського геополітичного простору. Мовляв, яка різниця, хто кому підпорядковується, адже тепер ми усі свої й разом прямуємо до світлого комуністичного майбутнього.
Нібито забуваючи про історію власної церкви, архієпископ Сава ховається за канонами, і у вирішенні справи української церкви киває у бік Московської церкви, розраховуючи на її благочестивість і богоугодність. Однак, якби не Константинопольський патріарх, який, всупереч позиції РПЦ, у міжвоєнний період надав автокефалію польській церкві, вона може б і донині залишалася в лоні російської церкви, а сам архієпископ Сава не займав би високої посади глави незалежної церкви.
РУКА МОСКВИ
Але облишимо історію й перейдемо до сьогодення. Чи війна Росії проти України і те, що УПЦ (МП) в унісон з РПЦ мовчазно підтримала анексію Криму і закриває очі на війну на Сході країни, не є достатньою причиною для надання українській церкві незалежності? Архієпископ Сава ухилився від прямої відповіді на це – дуже обґрунтоване питання журналіста видання Polityka, підкресливши, що це “політичні справи” і він “цим не займається”. І знову – лукавство. У тому ж таки інтерв’ю ніщо не завадило главі ПАПЦ давати цілком політичні оцінки внутрішньому життю в Україні, зокрема, звинувачуючи першого президента України Леоніда Кравчука в тому, що той на початку 90-х років схилив тодішнього митрополита Філарета на “розкольництво”. Або ж зазначаючи, що в Україні не врегульовано систему відносин держава-церква, і українська влада “по-комуністичному” тримає церковну власність у своїх руках.
Українській владі архієпископ Сава не боїться давати поради: “Об’єднати країну, завершити війну – і лише тоді зайнятися справами церкви”. Так само легко давати поради, наприклад, – перестати розпалювати війни чи захоплювати території сусідніх країн, – він не готовий давати керівництву Росії. Цікаво чому: через близькість ПАПЦ і РПЦ чи може через своє досить неоднозначне минуле? Не є таємницею, що чинний глава польської православної церкви з середини 60-х до кінця 80-х років минулого століття був агентом служби безпеки Польщі під псевдонімом “Юрек”. Враховуючи тісну співпрацю КДБ зі спецслужбами соціалістичних країн, а також і їх активну роботу на території цих країн, можна не виключати, що “папка” на главу ПАПЦ є також і в архівах КДБ/ФСБ. Можливо, главі польської церкви дуже не хочеться, аби хтось розв’язував шнурок на цій папці у Москві, а тому краще не дразнити “російського ведмедя”.
Але це – вже зі сфери домислів і припущень. Однак, в архієпископа Сави з’явилися інші, цілком прагматичні причини не бажати появи незалежної української церкви. Розумні люди кажуть: “Якщо до кінця не зрозуміло про що йдеться, то значить йдеться про гроші”. У тому ж таки інтерв’ю виданню Polityka глава ПАПЦ не виключив, шо враховуючи велику кількість українських трудових мігрантів у Польщі, значну частку яких становлять православні віруючі, нова українська церква пробуватиме створити в РП свої парафії. За його інформацією, “Правий сектор” “уже вивчав можливості візиту до Польщі Епіфанія”. До гадалки можна не ходити: почерк любителів “візиток Яроша” відчувається відразу. Видно, що російські емісари добряче попрацювали з главою польської церкви та його оточенням, лякаючи їх перспективою відтоку українських трудових мігрантів чи українців-автохтонів з польських православних церков, де богослужіння, крім польської, правляться також і старослов’янською мовою. Донині польська церква радо відчиняла двері усім православним з України, не вникаючи – чи вірянин є прихожанином канонічної, чи неканонічної української церкви. Фейкові аргументи Москви про нібито появу парафій ПЦУ в Польщі, очевидно, було сприйнято дуже серйозно, як реальну загрозу для ПАПЦ. Можливо, саме через це позиція польської церкви зараз є такою, а не іншою.
Ситуацію довкола створення Православної церкви України архієпископ Сава назвав “справою сатани”, вихід з якої є “в руках Бога”. Залишається сподіватися, що в польській православній церкві усе ж зможуть правильно відрізнити, які дії є від Бога, а які від Сатани. Відтак, справа визнання ПЦУ польським православним кліром буде лише справою часу, причому – не далекого.
Юрій Банахевич, Варшава
Перше фото: EPA
