Допінговий скандал триває
Перед нинішнім чемпіонатом світу з біатлону в Поклюці (Словенія) було заявлено, що збірна Росії виступатиме без прапора і гімну через санкції Всесвітнього антидопінгового агентства (ВАДА).
І ще одна інформація із стрічки спортивних новин цих днів привернула увагу прихильників біатлону: колишнього президента Міжнародного союзу біатлоністів (IBU) Андерса Бессеберга і екс-генерального секретаря організації Ніколь Рьош в результаті розслідувань, проведених спеціально створеною комісією союзу, визнано винними через очевидний захист інтересів Росії, зокрема, в питаннях допінгу.
Біатлон ще називають змаганням стріляючих лижників. В офіційну програму зимових Олімпіад він був включений у 1960 році – на тогочасних Іграх в американському містечку Скво-Веллі. І починалося все дуже скромно: з розіграшу лише одного комплекту медалей.
А тепер порівняйте: на останній зимовій Олімпіаді у південнокорейському Пхьончхані в 2018 році було розіграно в цьому виді спорту одинадцять комплектів нагород. Іншими словами, біатлон став одним з найбільш медалемістких зимових спортивних змагань. І чи не найбільш видовищних: глядачів захоплює поєднання суперництва біатлоністів на дистанції з їхнім емоційними, напруженими протистояннями на вогневому рубежі. Тому й увага вболівальників і рекламодавців до цього спортивного виду підвищена. Тому й конкуренція в ньому цілого ряду країн надзвичайно гостра.
Чому в даному разі потрапила під санкції біатлонна збірна Росії? Для відповіді на це питання слід повернутися до подій семилітньої давності. Саме тоді, в такі ж, як нині, лютневі дні, у Сочі відбувалася зимова Олімпіада, в яку росіяни вбухали неймовірну, рекордну для всіх Олімпіад, навіть літніх, суму – понад п’ятдесят мільярдів доларів! І, звісна річ, чекали від цих Ігор віддачі. У першу чергу медальної. Росія має перемогти в загальнокомандному медальному заліку – таким було завдання. І на його виконання були мобілізовані максимальні сили, у тому числі й заборонені у світовому спорті прийоми, до яких належали стимулюючі препарати для російських олімпійців. Насамперед тих із них, хто претендував на медалі.
Ясна річ, біатлон з його одинадцятьма комплектами нагород не міг не бути у фокусі уваги господарів Ігор. За підсумками змагань російські спортсмени в цьому виді спорту здобули чотири медалі, у тому числі золото в чоловічій естафеті. Але після повторних перевірок, проведених Всесвітнім антидопінговим агентством, та після розслідування Міжнародного олімпійського комітету олімпійська збірна Росії втратила золоту і срібну нагороди, а срібло в жіночому спринті Ольги Вілухіної вдалося відстояти лише в жовтні 2020 року на Арбітражному суді в Лозанні.
Втім, під санкції через порушення допінгових правил і заборон потрапив не тільки російський біатлон. Як з’ясували експерти ВАДА, приховування позитивних проб і їх підміни торкнулися великої кількості російських спортсменів, у тому числі лідерів олімпійської збірної на Іграх 2014 року в Сочі. Можливо, світ так би й не дізнався про це, якби не зізнання для газети «New York Times» Григорія Родченкова, колишнього керівника Московської антидопінгової лабораторії, який під тиском обставин, передусім, через загрозу для свого життя, змушений був покинути Росію. Він розповів про те, що особисто створив допінговий коктейль – суміш з трьох препаратів: метанола, тренболона і оксандролона. Ця суміш дозволяла російським спортсменам після тренувальних навантажень демонструвати відмінну спортивну форму в ході змагань. Родченков показав газеті отриманий електронною поштою від Мінспорту Росії список спортсменів, які вживали допінг-препарати. На випадок, якщо хто-небудь з них вигравав олімпійську медаль, Родченков та його «суміжники» мали замінити зразки сечі спортсмена, передані для допінг-проб.
Далі історія з підміною набувала детективного характеру. Як стверджує Родченков, російські антидопінгові експерти і співробітники ФСБ підміняли допінг-проби російських спортсменів на чисті зразки, взяті за кілька місяців до Сочинської Олімпіади. Вони передавали ці зразки через замасковану дірку в стіні розміром з кулак. «Люди вітали успіх олімпійських чемпіонів, а ми сиділи як божевільні і міняли зразки сечі», – розповів газеті Родченков. За його словами, всього було замінено 100 допінг-тестів, які б дали позитивний результат, тобто виявили використання допінгу. Його вживали головні зірки олімпійської збірної Росії, у тому числі 14 лижників та два бобслеїсти, які у підсумку виграли золоті медалі.
Після Сочі детектив став трилером. У листопаді 2015 року Всесвітнє антидопінгове агентство представило доповідь, у якій стверджувалося, що в роботу очолюваного Родченковим Московського антидопінгового центру активно втручалися російські спецслужби, а Родченков перед перевіркою ВАДА дав вказівку знищити 1417 допінг-проб спортсменів. Після публікації доповіді російські владні органи змусили його піти у відставку. Боячись за своє життя, Родченков у січні 2016 року переїхав до Лос-Анджелеса. Побоювання були небезпідставними: два його колеги з антидопінгових служб раптово і майже в один і той же час померли. Емігрувавши до США, Родченков вирішив не мовчати і у вже згаданому інтерв΄ю для «New York Times» розповів про махінації з допінг-пробами, в яких йому була відведена провідна роль. Тодішній міністр спорту Росії Віталій Мутко назвав ці зізнання політичними спекуляціями, «інформаційною атакою на російський спорт». Мовляв, ніяких фактів, які б це підтвердили немає. Але у Всесвітньому антидопінговому агентстві, судячи з усього, думали інакше.
Продовженням цієї історії стало прийняте в листопаді 2015 року рішення Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій (ІААФ) за численні випадки вживання допінгу російськими атлетами відсторонити Всеросійську федерацію легкої атлетики (ВФЛА), а відповідно і атлетів, від міжнародних змагань, включаючи Олімпіаду в Ріо-де-Жанейро. У травні 2016 року президент Міжнародного олімпійського комітету Томас Бах навіть допустив варіант з усуненням від Ігор не тільки легкоатлетів, а й усіх олімпійців Росії.
Зрештою, до цього не дійшло. Росія включила всі свої важелі впливу на МОК, і на нараді його членів у Лозанні було прийняте «соломонове» рішення: МОК підтримав рішення ІААФ щодо відсторонення російських легкоатлетів від Олімпіади в Ріо, але водночас висловився за те, щоб допустити до участі в Іграх-2016 тих із них, яким Міжнародна федерація легкої атлетики надасть індивідуальні дозволи, тобто «чистим» спортсменам. Водночас було прийнято рішення щодо офіційних осіб і чиновників Росії. Ніхто із них не був допущений і не акредитований на Олімпійські ігри 2016 року, включаючи всіх співробітників Міністерства спорту Росії на чолі з міністром Віталієм Мутком.
* * *
Ця «допінгова епопея» розтяглася на сім років. Ось лише кілька її епізодів. Так, у грудні 2017 року російська олімпійська збірна через допінговий скандал була відсторонена від участі в зимовій Олімпіаді 2018 року в південнокорейському Пхьончхані; дозволено було виступати лише «чистим» спортсменам, але без використання державної символіки. У 2019 році Всесвітнє антидопінгове агентство повернулося до подій у Сочі, відкривши понад сотню справ щодо російських спортсменів, підозрюваних у порушенні антидопінгових правил.
Тоді ж Виконком ВАДА позбавив Росію на чотири роки права брати участь в Олімпіадах, чемпіонатах світу та інших великих міжнародних змаганнях. Це було викликано ще однією обставиною. Після часткового відновлення статусу Російської антидопінгової агенції (РУСАДА) вона мала передати ВАДА дані з пробами російських спортсменів. Така передача відбулася, але при цьому хтось несанкціоновано вніс серйозні зміни в неї. Хто? Доступ до цього процесу був лише у вищих російських спортивних посадовців.
Новим сюжетом у всій цій історії стало оскарження РУСАДА у Спортивному арбітражному суді – міжнародній судовій організації, створеній для вирішення шляхом арбітражу суперечок у світовому спорті. Лозанна (там знаходиться штаб-квартира САС) дещо скоротила термін дії санкцій Всесвітнього антидопінгового агентства – з чотирьох до двох років. Впродовж цього часу – до 16 грудня 2022 р. – російські спортсмени не зможуть використовувати назву своєї країни, прапор і гімн. Це в тому числі стосується літньої Олімпіади в Токіо та зимових Ігор-2022 в Пекіні. Зокрема, Антидопінгова панель Спортивного арбітражного суду визнала винним у порушенні антидопінгових правил російського біатлоніста Євгена Устюгова, позбавивши його трьох олімпійських нагород. Устюгов має повернути золоту і бронзову медалі Олімпіади 2010 року у Ванкувері і золоту нагороду Сочинських Ігор 2014 року за участь у біатлонній естафеті.
* * *
Небезпека допінгу для життя й здоров’я спортсменів і боротьба з ним – не нова тема для світового спорту. Перед описаними вище подіями був цілий ланцюг трагедій спортсменів-олімпійців, які вживали заборонені препарати. Перша з них сталася ще на Олімпіаді 1896 року в Афінах: тоді від вживання заборонених препаратів помер англійський велосипедист Девід Лінтон. У 1904 році на Олімпіаді в Сент-Луїсі (США) після фінішу в марафоні ледве вижив американський легкоатлет-марафонець Томас Хікс. На Іграх 1960 року в Римі помер на трасі змагань данський велосипедист Кнуд Йенсен. І подібних прикладів, на жаль, не бракує.
Ось чому МОК забив тривогу і розгорнув цілеспрямовану й нещадну боротьбу з цим «ворогом номер один» олімпійського і загалом спортивного руху. Офіційним її початком вважається прийнята в 1962 році сесією МОК резолюція, в якій прозвучав заклик до спортивних федерацій і національних олімпійських комітетів активно протидіяти допінгу в спорті.
Відтоді ця боротьба тривала «з перемінним успіхом»: виявлялися поодинокі, нерідко «гучні» випадки вживання стимуляторів, водночас фармакологи знаходили нові допінгові препарати в обхід заборон. Не дрімали й антидопінгові організації і, насамперед, ВАДА, яка створила по світу цілу мережу своїх лабораторій. Але навіть на цьому фоні всіх у спорті потрясла неймовірна історія з вживанням стимуляторів спортсменами Росії. Неймовірна тому, що була створена ціла система недозволеного використання допінгових препаратів, і її організаторами виступили державні спортивні органи РФ.
* * *
Але причому тут недавнє керівництво Міжнародного союзу біатлоністів (IBU)? Як могло воно вплутатися в цю непривабливу історію? Відповіді на ці запитання дає оприлюднена днями доповідь згаданої на початку нашої розповіді спеціальної комісії союзу, очолюваної британцем Джонатаном Тейлором. У цьому документі колишнє керівництво Міжнародного біатлонного союзу на чолі з норвежцем Андерсом Бессебергом визнане відповідальним за «систематичну корупційну і неетичну поведінку». У доповіді, зокрема, стверджується, що впродовж усього терміну перебування на чолі МСБ (2008-2018 рр.) Бессеберг покривав і захищав російських біатлоністів. Натомість у Росії йому виявляли «теплий» прийом, що включав виїзди на рибалку і полювання, обслуговування на найвищому рівні, інші знаки уваги, котрі підпадають під звинувачення в корупції і якими зацікавилися правоохоронні органи. За висновками комісії, ексгенеральний секретар Міжнародного біатлонного союзу Ніколь Рьош теж причетна до захисту інтересів російських біатлоністів. Нинішній президент Міжнародного союзу біатлоністів Олле Далін наголосив, що шокований цими неправомірними діями, а президент Всесвітнього антидопінгового агентства Вітольд Банка назвав звинувачення в доповіді комісії «огидними для всіх, хто турбується про спортивну доброчесність».
Багато фахівців зазначають, що всі ці факти й прояви вимагають не тільки рішучого осудження, а й конкретних рішень і дій. Оптимісти вважають, що врешті-решт у боротьбі з допінговим злом, яке руйнує світовий спорт, МОК і ВАДА опанують ситуацію. Але й скептиків не бракує. Як можна протидіяти цьому злу, стверджують вони, якщо йдеться не тільки про окремих непорядних спортсменів та їхніх тренерів, а й владні структури деяких країн. Втім, поживемо – побачимо.
Михайло Сорока
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама