Жіноче питання під час війни

Чи варто проводити Жіночий конгрес під час війни? Цим питанням задавалася не лише я; це було першим, що я почула від ведучої панелі “Лідерство українських жінок під час війни” Олени Фроляк на VI Жіночому Конгресі. Сумніви зникли одразу ж. Для жінок-політиків цей захід є можливістю засвідчити становище більшості українок, виокремити найбільш гострі проблеми, які існують зараз і з якими ми стикнемося після Перемоги. А для простих жінок - це можливість зрозуміти, що увесь біль, всі негаразди, всі надзавдання зафіксовані і знаходяться у фокусі уваги представниць політичного Олімпу. Хоча здається, що під час війни цей Олімп зараз дуже близький до свого підніжжя...

Я відвідую Жіночий конгрес щонайменше три-чотири роки поспіль. Цього разу була надзвичайно щемлива атмосфера, створена насамперед відеозверненням Першої леді Олени Зеленської, в якому вона зазначила, що українські жінки стали сенсацією у світі:

- Там, де звучить "треба", українка вже знає - "як". Вона навчилася миттєво доставляти гуманітарну допомогу та евакуювати найскладнішими маршрутами, розбиратися у зброї та турнікетах, тактичній медицині, облаштуванні бомбосховищ, а тепер ще й в електрогенераторах. Кожна зараз в одній особі рятувальниця, психологиня, антикризова менеджерка, кожна - мультизадачна.

Традиційно присутніх на заході у відеоформаті вітали найвідоміші політикині Європи. Але цього разу у привітаннях з’явилося і щось нове: захоплення, солідарність та неодмінна підтримка. У багатьох зверненнях звучало, що жінки у цей складний час мають бути максимально залученими у політику, мають обіймати важливі посади та брати активну участь у відбудові України. 

А ще віддаю належне головному організатору, віцеспікерці парламенту Олені Кондратюк: вона зробила все, щоб на Конгресі виступили і найавторитетніші жінки українського суспільства, і ті, кого суспільство ще не знає, але які мають неймовірну стійкість та здатність надихати своїм прикладом.

Власне, такі виступали на першій панелі Конгресу. Головними спікерками панелі були Яна Зінкевич, засновниця Госпітальєрів, та Юлія Паєвська (Тайра).

Яна розповіла, як маленька група "Госпітальєрів" з шести осіб, створена 2014 року, перетворилися на потужну структуру, батальон, в якому пів тисячі людей та 250 реанімобілів. До речі, дитина Яни з її мамою перебувають за кордоном, а чоловік та вітчим служать поруч із нею. Сьогодні для нас є звичною історія дівчини на візку, яка 2014 року стала одним із перших парамедиків, а 2022-й зустріла керівником потужного медичного підрозділу. Я познайомилася з Яною, коли вона 2016-го їздила до Риму для отримання премії Ковча, і скажу, що в українському соборі на церемонії вручення її зустрічали мало не як Джекі Кеннеді.

По інший бік від ведучої сиділа Тайра (Юлія Паєвська), ще один парамедик. Тайра ще до полону була зразком системності в організації медичної допомоги. А після полону, тотального очікування звільнення, обличчя Юлії стало одним із найвпізнаваніших та улюблених для українських громадян.

- У полоні мені допомогло те, що уявляла, якою буде країна, коли ми переможемо… Мені допомагало усвідомлення, що я маю Місію. Мені допомогли йога, прес, віджимання, дихальні вправи, - розповідала вона.

Але зрештою, її думки були про побратимів та посестер.

- Чи можемо ми зробити звернення до Червоного хреста? - звернулася вона до Конгресу, констатуючи, що той не виконує своїх обов‘язків щодо контролю умов утримання військовополонених.

Вона запропонувала звернутися до міжнародних організацій, зокрема ООН, ОБСЄ, Європейського парламенту, щоб створити місію, яка могла би потрапити до місць утримання українських полонених, бо в російських катівнях порушуються всі положення Женевських конвенцій, і отримала ствердну відповідь від Олени Кондратюк прямо з залу.

Загалом, перша частина Конгресу була присвячена жінкам, які евакуювалися. Причому їхня роль аніскільки не применшувалася, тому що вивезти та вберегти дітей - величезна місія. Така сама, як зберегти бізнес та дати імпульс економіці.

Найбільш емоційною спікеркою наступної панелі стала мама чотирьох дітей, мешканка Бучі й підприємиця Інна Скаржинська, яка створила та розвивала сімейний бізнес рослинної косметики "Весна". Вона готувалася до війни і перед вторгненням частково перевезла обладнання до Львова (відкрила франшизу), тож вона уникла жахіть російської окупації, і долучилася до волонтерського руху в Чехії. А через сорок два дні повернулася до Бучі, побачила розгромлене виробництво і вирішила все відродити у Львові. Вона розповіла, що розгрібати завали у Бучі їй допоміг тато загиблого захисника цього містечка, бо останніми словами його сина було: "Допомагай людям!". Як шукала по Львову бджолиний віск, щоб робити загоювальний крем для захисників Вітчизни, і тепер вони пишуть листи "з нуля". Як після окупації до косметики з Бучі виник інтерес у Європі і вона надзусиллями майже вийшла на довоєнний рівень, а кожну вільну копійку віддає на ЗСУ. 

Але варто сказати, що поряд із демонстрацією безлічі історій сили духу українських жінок-воїтельок, на Конгресі одразу виходили на формулювання питань для політичного порядку денного, а присутність проактивних міністерок і депутаток дала підстави вірити, що все задумане реалізується.

СЕРВІСИ ДЛЯ ІНВАЛІДІВ МАЮТЬ СТВОРЮВАТИСЯ ВЖЕ ЗАРАЗ

Міністерка соціальної політики Оксана Жолнович:

- Одним із пріоритетів діяльності влади на сьогодні є розвиток соціальних послуг для людей з інвалідністю, а також розвиток економічної незалежності таких громадян. 5 мільйонів українських мам з дітьми перебувають зараз за кордоном. І дуже часто вони побачили і отримали послугу, якої в Україні ніколи не було. Особливо, якщо у них діти з інвалідністю. І як би серце мами не боліло за рідним домом, якщо вона розуміє, що сервіси за кордоном для дитини будуть кращими, вона обере місце, де буде краще її дитині. Тому ми вже сьогодні думаємо про відновлення соціальних сервісів, розвиток соціальних послуг, які прийняті у світі, щоб кожній мамі запропонувати вільно повернутися, показати, що така ж послуга є і вдома. Українське суспільство після війни зіткнеться з великою кількістю інвалідів, і це реальність, яку ми повинні вже зараз прораховувати і маємо мати довіру. Ми маємо дати можливість підприємствам стати соціальними, щоб вони могли вкласти в це кошти і отримати частину прибутку, а громадяни з інвалідністю змогли бути частково зайнятими. В комплексі підходу до реабілітації, відновлення функціонування людини з інвалідністю найважливішим є її економічна незалежність. Я впевнена, що наші люди не хочуть отримувати допомоги, ми повинні дати їм змогу бути економічно активними.

ЖИТЛО БУДЕ ПОВЕРТАТИСЯ ЗА РИНКОВОЮ ЦІНОЮ

Олена Шуляк, народний депутат України:

- Для українців є дві важливі речі - дах над головою та працевлаштування. Процес репарацій буде нешвидким, але Міністерство цифрової інформації запустило можливість через "Дію" заявляти про те, що житло зруйноване. Понад 300 тисяч осіб скористалися такою можливістю. росія за 9 місяців знищила 21 мільйон квадратних метрів (житла - ред.), і це не остаточна цифра. В парламенті готується законопроєкт про компенсацію зруйнованого та знищеного житла. За задумом, люди, у яких знищено житло, зможуть отримати житловий сертифікат, цільові кошти, які можна буде використовувати для обміну на квадратні метри. Тисячі підприємств були релоковані, люди хочуть жити там, де працюють. І суми цих компенсацій мають бути справедливі, ринкові. І ми точно створимо парламентський контроль, коли Кабмін ухвалюватиме шкалу компенсацій, щоб вона була справедливою. Нам дорікають, що ми довго приймали цей закон. Але ми боялися виносити його на друге читання, не розуміючи джерел коштів на таку компенсацію. Переконана, що коли наші міжнародні партнери побачать, що у нас створений прозорий механізм через Реєстр пошкодженого житла та цифровий облік і що органи місцевого самоврядування долучені до цього, вони візьмуть участь у цьому.

БУДЕ ЗАПРОВАДЖЕНА СИСТЕМА ПЕРЕХОДУ ВІД ВІЙСЬКОВОЇ СПРАВИ ДО ЦИВІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Юлія Лапутіна, міністерка у справах ветеранів, запевнила, що жодна людина не буде забута після війни, тим більше, що Мінветеранів створило Реєстр ветеранів (він не є публічним через війну):

- В Україні буде запроваджена система переходу від військової справи до цивільного життя – як для чоловіків, так і для жінок. За всі роки Незалежності ніхто не розглядав політику щодо військовослужбовців, які демобілізуються, як управління людськими ресурсами. Куди йдуть ці люди? Як вони адаптуються? Якого вони віку? Тому ми запровадили відповідну реформу, систему переходу від військової справи до цивільного життя. Адже людиноцентричний підхід має бути запроваджений в системі безпеки і оборони як до чоловіків, так і до жінок. Адже, коли людина служить і немає війни, вона розуміє, що її підтримують соціально, що вона зможе придбати житло, чи вона перед демобілізацією зможе поцікавитись, як жити потім. Ми запропонуємо інструменти набуття цивільної спеціальності. Але тут чоловіки матимуть одні спеціальності, жінки – інші. Але має бути підхід рівних можливостей. Людина ще перед мобілізацією знатиме і буде готовою до того, чим вона займатиметься у цивільному житті.

ПЕРЕД ВЕЛИКОЮ НАВАЛОЮ В УЧБОВИХ ЦЕНТРАХ УЖЕ ВСЮДИ ПРАЦЮВАЛИ ДІВЧАТА-ІНСТРУКТОРИ

Міністр оборони Олексій Резніков запевнив, що сьогодні українські жінки можуть добре реалізувати себе у ЗСУ.

- Перехід нинішньої війни у війну технологій створює більше можливостей для жінок щодо реалізації у війську. Традиційними жіночими сферами у війську були медицина, зв'язок, діловодство, фінанси, адміністрування. Але ще перед великою навалою в учбових центрах уже всюди працювали дівчата-інструктори. Сьогодні війна – це логістика, БпЛА, засоби зв’язку, тактична розвідка тощо. І в цій сфері українські жінки і дівчата можуть бути дуже добре реалізовані. Сучасна війна переходить з конвенційної у війну технологій. І фізичні відмінності нівелюються технічними рішеннями. Вже сьогодні оператор БпЛА може сидіти у Києві і в Бахмуті забезпечити виконання бойового завдання від розвідки з координації артилерії і нанесення уражень. У ЗСУ 59 тисяч 786 жінок, з яких 41 тисяча - це військовослужбовці, і майже 19 тисяч - це цивільні працівниці, які так само несуть службу. У бойових діях бере участь близько 5 тисяч жінок, з яких приблизно 10% долучились до сил ТРО. З лютого загинула 101 жінка, зникли безвісти – 50, поранені – понад 100. Понад 350 жінок були відзначені державними нагородами, дві з них – посмертно.

Постскриптум

Капелан Андрій Зелінський, який був спеціальним гостем Конгресу, сказав: "І українській жінці, і всім нам важливо на цьому шляху - чи то на фронті, чи то за кордоном - не згаснути в своїй праці та бажанні перемогти". І завдяки Конгресу я зрозуміла, що ми на це здатні: не згасати і працювати стільки, скільки треба. Адже у всіх виступах іноземних учасниць та вітчизняних політикинь підкреслювалося, що жінки здатні надихати та змінювати жіночі рухи в світі, жінки будуть прекрасною силою Творення. І так само, як польські жінки сьогодні кажуть, що без них не було б Незалежності, так само колись скажуть українки: "Без жінок Україна і не перемогла б, і не відродилася б".

Лана Самохвалова, Київ   

Фото: Володимир Тарасов