27 грудня. Пам’ятні дати
Як відомо, с початком 30-х років Україну чекали найстрашніші часи: розкуркулювання, масова колективізація, Голодомор та війна проти селянства. Про цю добу Роберт Конквест у своїй книжці «Жнива скорботи» писав: «Це один із найзначніших і разом з тим найжахливіших періодів сучасної світової історії».
Курс на колективізацію був проголошений більшовиками ще у 1927 році XV з’їздом ВКП(б). Проте, на початок 1929 року в Україні було колективізовано менше 8,6% селян. Тому у листопаді того ж року на черговому пленумі ЦК ВКП(б) було вирішено «пришвидшити темпи колективізації». Для цього до України відрядили близько шести з половиною тисяч робітників з «активних більшовиків і червоноармійців», переважно етнічних росіян, які мали очолити колгоспи, сільради, МТС, партійні осередки та виконкоми різних рівнів. Вони були фанатиками комуністичної ідеї, а ще люто ненавиділи українське селянство.
Так закінчився відносний спокій на селі, що був у часи НЕПу - звідусюди почали надходити повідомлення про випадки опору владі та напади на партійних активістів. Кількість зареєстрованих терактів проти більшовицьких активістів зросла вчетверо. За даними статистики, у 1929 році їх було вбито близько 1,5 тис.
27 грудня 1929 року на Всесоюзній конференції аграрників-марксистів Сталін оголосив про згортання політики НЕПу і перехід до другого комуністичного штурму, який передбачав усуспільнення приватної власності селян та земельних ділянок і організацію життя у формі комун. Законодавчу базу для такого рішення – постанови «Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» та «Про заходи по зміцненню соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і по боротьбі з куркульством», політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило на початку 1930.
«Успіхи» не забарилися: станом на кінець 1930 року в Україні було розкуркулено 70 407 господарств, 31 593 сім'ї були вислані за межі України - у північні райони СРСР та у Сибір.
Такими ж темпами зростала і соціальна напруга на селі. У різних частинах України спалахують стихійні чи організовані виступи і повстання. Загалом впродовж 1930-го року ОДПУ зафіксувало понад 4 тис. масових виступів, в яких прийняло участь майже 1,2 млн. осіб.
Протягом 1931 року розкуркулення набрало ще більших масштабів. Однак Москві цього було замало, і вона продовжувала цей процес: податковий тягар на індивідуальні господарства збільшили у 2-3 рази, селянам заборонили реалізовувати на ринках вирощену продукцію, зобов’язавши здавати її державі за вкрай низькими цінами. До того ж найбільш упертих і непокірних могли оголосити куркулями чи підкуркульниками і вивезти з села. І як наслідок, багатьом селянам не лишалось нічого іншого, як вступати до колгоспів.
Але й колгоспникам велося не краще: хлібозаготівельні плани різко і невмотивовано зростали, майже весь урожай забирала держава.
Хлібозаготівельна кампанія 1931 року спричинила в Україні голод. До весни 1932 голодною смертю померло понад 100 тис. українців. Ця ситуація ще більш загострила антикомуністичні настрої в суспільстві. Україною знову котяться протести. Цей селянський рух опору показав владі що, попри увесь тиск і терор, українське село не змирилося.
Саме тоді Сталін в одному з листів до Кагановича написав свою відому фразу: «...Якщо не візьмемося просто зараз за виправлення становища на Україні, Україну можемо втратити». Тож комуністичний режим взявся до «остаточного вирішення» українського питання. І таким «вирішенням» став Голодомор 1932-1933 років.
Події дня:
27 грудня 537 року у Константинополі, столиці Візантійської імперії, освячено, відбудований після пожежі 532 року, Собор святої Софії. Перший храм на честь святої Софії був побудований на тому місці ще у 326 році при імператорі Костянтині. Протягом наступних століть храм неодноразово руйнувався і відновлювався, поки пожежа 532 року повністю його не знищила. Новозбудований Собор став справжньою прикрасою столиці Візантії та протягом майже тисячоліття був головним храмом православного світу. З Собором святої Софії пов’язано чимало знаменних подій. Так 16 липня 1054 року в стінах Софійського собору посланець Папи римського Льва IX кардинал Гумберт піддав анафемі візантійського патріарха Михаїла Керуларія, що стало однією з причин розколу християнства на Західну (Римську) та Східну (Константинопольську) церкви. Разом з тим, за переказами, саме в Соборі святої Софії посли князя Володимира познайомилися з православною вірою. До розграбування хрестоносцями Константинополя в 1204 році у соборі також зберігалася Туринська плащаниця. У 1453 році султан Мехмед II завоював Константинополь, і перетворив Собор святої Софії на мечеть Айя-Софія. Турки добудували чотири мінарети, всередині храму замазали вапном святі візантійські мозаїки, а на стінах повісили щити з верблюжої шкіри з сурами. У 1935 році президент Турецької Республіки Ататюрк заснував в Айя-Софія музей, і мозаїки були розчищені. У 1985 році храм занесений до Списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО.
Цього дня у 1945 році створено Міжнародний валютний фонд (МВФ) – спеціалізовану установу ООН. Фонд заснований для регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу. МВФ сприяє міжнародній фінансовій стабільності і співробітництву у валютно-фінансовій сфері. Він також прагне сприяти міжнародній торгівлі, високій зайнятості та сталому економічному зростанню, а також скороченню бідності в усьому світі. Нині членами МВФ є 188 країн. Україна приєдналась до МВФ 3 вересня 1992 року.
Ювілеї дня:
196 років від дня народження Луї Пастера (1822-1895), французького мікробіолога і хіміка, основоположника сучасної мікробіології та імунології. Роботи Пастера з оптичної асиметрії молекул лягли в основу стереохімії. Відкрив природу бродіння. Спростував теорію самозародження мікроорганізмів. Вивчив етіологію багатьох інфекційних захворювань. Розробив метод профілактичної вакцинації проти сибірки, сказу, бешихи свиней. Запропонував метод стерилізації. У 1888 році очолив Науково-дослідний інститут мікробіології (Інститут Пастера). Помер видатний вчений від уремії. Коли зробили розтин тіла, виявилося, що більша частина мозку була зруйнована. У 1868 році (46 років) у Пастера стався крововилив у мозок. Він залишився інвалідом: ліва рука не рухалася, ліва нога тяглася по землі. Він ледве не загинув, але попри все, дивним чином одужав. Більше того – саме після страшної хвороби він здійснив свої найбільші відкриття: створив вакцину проти сибірки й щеплення проти сказу.
117 років від дня народження Марлен Дітріх (1901-1992), легендарної американської та німецької кіноактриси і естрадної співачки, зірки світового кінематографа ХХ ст. Знялась у фільмах: «Блакитний ангел», «Марокко», «Свідок звинувачення», «Процес у Нюрнберзі» та ін. У 1999 році Американський інститут кіномистецтва в «Серії 100 найвеличніших зірок кіно за 100 років» відвів Дітріх дев’яте місце. Вона створила одні з найдовершеніших і найнезабутніших жіночих образів у кінематографі. Та й сама була тією, кого нині прийнято називати секс-символом, або іконою стилю. Вона справила яскравий, незабутній вплив на моду, кіно, стиль і взагалі – на жіночу свідомість. Вона була втіленням шокуючого типу прекрасної чарівної жінки, водночас порочної і невинної, виклично сексуальної та неприступно холодної. Її «жагуча фатальна жінка зі сталевим хребтом» відрізнялася як від «загадкової жінки» Грети Гарбо, так і від дивовижної простоти і природності, втіленої в жіночих образах Інгрід Бергман. Кінематографічна доля Дітріх була багато в чому визначена Джозефом фон Штернбергом. Саме йому приписують заслуги зі створення того незабутнього образу Дітріх, що протягом десятиліть не втрачає своєї магічної притягальної сили. Дітріх залишилася в історії мистецтва ХХ століття не лише як актриса, але й як популярна співачка – співачка доволі оригінальна. Її жорсткувате контральто з виразним тембром привертало увагу шанувальників і за життя актриси, і після її смерті. Попри те, що Дітріх не була суперталановитою актрисою, співачкою чи танцівницею, її популярність була надзвичайно високою. Незвична доля актриси, пов’язана з мистецтвом, політикою і сексом, з самотністю наприкінці життя, викликає інтерес і суперечки й нині. «Марлен Дітріх… Спочатку це ім’я звучить так м’яко-вуркочуче, як ласка, а потім – чується свист батога» (Жан Кокто).
Роковини смерті:
942 роки з дня смерті Святослава II Ярославича (1027–1076), князя володимиро-волинського (до 1054 року), чернігівського (1054-1073), київського (22 березня 1073 – 27 грудня 1076), третього сина Ярослава Мудрого та Інгегерди Шведської. Засновник чернігівської князівської династії. Фундатор будівництва Печерської церкви в Києві. В 1027 році почав княжити у Володимирі на Волині. У віці 16 років одружився на дочці німецького графа Штанденського. Після смерті батька 1054 року отримав Чернігів, а також деякі дрібніші волості: Муром, Білоозерське князівство й Тмутаракань. Разом з братами Ізяславом I (на той час Великий князь Київський) та Всеволодом (на той час князь Переяславський) утворив триумвірат, який зберігався до 1073 року. Спільно з ними взяв участь у битві з половцями на Альті 1068 року. Битва була програна, після чого Святослав втік до Чернігова, де почав збирати дружину. У битві на річці Снов 1 листопада 1068 року зумів розбити половецькі загони біля Сновська, у Повісті Минулих Літ описано: «Святослав, побачивши множества їх, сказав дружині: «Ударимо, дружино! Уже ніяк нам куди дітися!» Відчайдушно пішла в атаку кіннота і чернігівці перемогли. Багато половців порубали і потопили в Снові, а їхнього хана захопили в полон. Святослав не став його вбивати, а склавши мир відпустив на волю». За допомогою Всеволода усунув Ізяслава з великокняжого стола і зайняв Київ 22 березня 1073 року. Літописець пише: «А Святосав сів у Києві, прогнави брата свого і переступивши заповідь отчу». Святослав ІІ помер на 50 році життя від невдало зробленої грецькими лікарями операції (йому різали пухлину). Попри те, що він помер у Києві, похоронили його в Чернігові.
