Контакти Путін-Байден-Зеленський: без рожевих окулярів, але й без чорних
Сталося рівно те, що багатьма аналітиками й прогнозувалося: ніякої вселенської зради після завершення переговорів Байдена-Путіна і Байдена-Зеленського не відбулося, втім, надто голосно кричати про перемогу також не доводиться. То які висновки можна зробити, що маємо в сухому залишку? Відповідь на це питання спробуємо дати трішки пізніше. А найперше – хочемо звернути увагу на дивну тенденцію…
Низка українських коментаторів почали активно розганяти в соцмережах «алармістські» дописи (які звучать як вже доконаний факт) про те, що, мовляв, Вашингтон «змушуватиме Київ виконувати «мінські домовленості» за сценарієм Москви», що «на Україну тиснутимуть в питанні надання автономії окупованим територіям Донбасу». Звідки така інформація – практично не говориться, бо й джерела, на які посилаються автори, критики не витримують. Коротше кажучи, США «злили» Україну, а тому – нам усім торба. Це, звісно, не так. Але звідки воно взялося?
Джерело, що «заслуговує на довіру»
Про те, що Сполучені Штати підтримують не українську трактовку «Мінських домовленостей», а саме російську – прямо ніде сказано не було: ні в офіційних прес-релізах, ні в заявах сторін. Хоча, «Мінськ» згадувався. Цитуємо фрагмент комюніке Білого дому за підсумками розмови Байдена із Зеленським: «Президент Байден підкреслив готовність США долучатися до заходів розбудови довіри задля просування реалізації Мінських домовленостей, на підтримку Нормандського формату».
Ба більш того, народний депутат від «Слуги народу» Єгор Чернєв, за підсумками зустрічі з представниками групи підтримки України в Сенаті США, повідомив: «США навіть не розглядають варіант виконання Україною «Мінських угод» у російській трактовці. У цьому, 9 грудня, в ході зустрічі у Вашингтоні, нас запевнили члени Сенату США від обох партій – Джин Шахін, Роб Портман, Кріс Мерфі та Дік Дурбін. Таким чином, ми можемо розраховувати на те, що наші американські союзники будуть підтримувати наші умови: спочатку припинення вогню, відведення російських військ з Донбасу та відновлення Україною контролю за кордоном, і лише потім – вибори».
Нарешті, на брифінгу речниці адміністрації президента США Джен Псакі один з репортерів поставив таке питання: «Є деякі повідомлення про те, що США тиснуть на Україну, щоб вона поступилася територією. Це правда?». Псакі відповіла: «Ні, це абсолютна неправда!».
Звідки ж тоді «ростуть вуха»?
Єдина версія така: напередодні агентство Associated Press, посилаючись на неназваних (анонімних) представників адміністрації Байдена, повідомило про те, що США нібито запропонують Україні погодитися на поступки, зокрема, у питанні надання «певного рівня» автономії окупованим територіям Донбасу. Ну, припустимо, що щось подібне могло обговорюватися в стінах Білого дому. Наприклад, після розмови з Путіним Байден запитав у своїх радників: «Колеги, що ми можемо запропонувати росіянам?» На що хтось із радників відповів: «Ну, Київ міг би й посунутися з якихось питань». Тим не менш…
Військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко має конкретні запитання до Associated Press: «Чому в черговий раз ми чуємо не конкретні імена та прізвища чиновника, а джерело, що «заслуговує на довіру», яке, однак, особисто в мене жодної довіри не викликає? Я вже неодноразово писав у своїх матеріалах, що цією фразою часто прикривають дешевий вкид або заказуху. За майже 8 років я фіксував десятки випадків, коли інформація від джерела, що «заслуговує на довіру» себе не виправдовувала і довіри не заслуговувала».
Експерт наголошує, що Associated Press подає цю інформацію не як доконаний факт, а використовує обережні та варіативні «можливо» та «швидше за все». Але це не все. На сторінках видання, згадує він, виходили, наприклад, статті про те, що в Україні нібито існують неонацистські табори, у яких за бюджетні кошти дітей «навчають убивати».
«Стаття AP під назвою «В українському таборі націоналістів дітей вчать вбивати», що стала в 2018 році дуже популярною серед російських ЗМІ, виявилася повністю брехливою. Але видання не тільки не вибачилося, але навіть не подумало видалити цей фейковий матеріал», – акцентує пан Коваленко.
До слова, згадана стаття до сих пір «висить» на їхньому сайті (детальніше – тут).
«А ще… Ви знали, що в Associated Press регулярно публікуються журналісти Мстислав Чернов та Юра Карманов, які дружать з такими російськими пропагандистами як Семен Пегов, Олександр Коц та іншими, і які брали активну участь восени 2020 року в поширенні наративів про «православний джехад» в Карабаху? – запитує Олександр Коваленко. І додає, що відносно того, як Associated Press маніпулює та жонглює фактами – він може продовжувати до нескінечності: «Причому, це жонглювання дивним чином часто підігрує російській пропаганді. І ось, у черговий раз, ми бачимо ахову, шокуючу інформацію, яка покликана деморалізувати Україну, створити видимість певної перемоги Путіна в переговорах з Байденом, але при цьому не має елементарного підтвердження фактами. Ну так, зовсім забув, це ж повідомило джерело, що «заслуговує на довіру».
Подібним чином висловився і координатор напрямку безпекової політики Центру політичних студій «Доктрина» Гліб Парфьонов. Заяви, які з’являються в американських ЗМІ, каже він, ми за звичкою сприймаємо як істину, хоча, насправді, вони можуть носити різний характер та різне завдання. «Інформація Associated Press від неназваних анонімних джерел, що США нібито тиснутимуть на Україну… не дає змогу казати про те, чи є це правдою, чи ні. Вже неодноразово було так, що поважні видання велись на російські інформаційні вкиди», – підкреслив експерт.
Після перемовин: що можемо сказати у підсумку?
«Результати всіх цих перемовин треба сприймати спокійно і стримано. Немає ні зрад, ні перемог, взагалі нема жодних конкретних результатів», – коментує Укрінформу керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.
За його словами, для нас дуже важливо, що США координують свою переговорну позицію і хід переговорів з Україною (про це свідчать телефонна розмова держсекретаря Блінкена з президентом Зеленським до перемовин Байдена з Путіним, і тривала розмова Байдена із Зеленським, – Ред.), і публічно підтверджують, що не може бути рішень по Україні без України.
«Активізація США в переговорному процесі по Донбасу – це також позитивна тенденція», – каже політолог.
Щодо пошуку «компромісу» по Донбасу…
«Це неминуче, якщо йдеться про політичне врегулювання цього конфлікту. І в обговоренні різних компромісних варіантів нема нічого страшного, – зауважив пан Фесенко. – Але ми чітко маємо дотримуватись червоних ліній, які вже давно визначені».
Зокрема, наголошує він, на першому місці має бути безпека, хоча б спільний контроль над кордоном. І тривале припинення вогню. Зрештою, ми не можемо визнавати так звані «республіки» і погоджуватись на надання їм «особливого статусу».
«Закріплення в Конституції України особливого статусу ОРДЛО взагалі політично неможливо. 300 голосів за це не було у Верховній Раді минулого скликання, немає зараз й, з високою вірогідністю, не буде й надалі, – стверджує Володимир Фесенко. – Скажу відверто, поки я великий скептик щодо можливості реально взаємоприйнятого компромісу по Донбасу. По-перше, навряд на це погодиться Путін. По-друге, серйозні обмеження по компромісах є з українського боку. І вони не влаштують росіян. Єдине про що можна домовитись (і то, якщо на це погодяться росіяни) – це тривале і повне припинення вогню».
«Результат перемовин буде наочний не одразу, а впродовж декількох наступних місяців. Лиш тоді ми зможемо побачити те, як США будуть нам допомагати – в яких розмірах та в якій якості. Те ж саме стосується формату можливих врегулювань відносно Донбасу», – каже Гліб Парфьонов.
Якщо ми згадаємо Женевську зустріч Байдена з Путіним, то, продовжує експерт, на початку також багато було «напрогнозовано»: «Але в результаті…. Фактично, ніяких домовленостей не було виконано. Що й призвело до тієї ескалації, яка змусила Вашингтон знов проводити зустріч з Кремлем».
Отже, існує велика вірогідність того, що результат буде такий самий і ескалація на кордонах лише посилюватиметься.
«Ну, бо іншого механізму впливу у Росії на разі немає», – підкреслив пан Парфьонов.
«Прогнози песимістів стосовно того, що відбудеться здача України – не збулися», – переконує політичний експерт, дипломат Вадим Трюхан.
Як і Володимир Фесенко, він звернув увагу на комюніке Білого дому: «Ніяких рішень чи обговорень про Україну без України».
«Це принципово важливо. Думаю, американська сторона хотіла підкреслити, що занепокоєння частини українського суспільства і частини політикуму, яке великою мірою провокується росіянами, немає під собою підґрунтя. Це перше», – каже дипломат.
Другий важливий момент: сподівання оптимістів на те, що дядько Сем вирішить усі проблеми України, що завтра настане щастя – теж нереалізовані.
«Зрештою, і не могли. Тому що вузол проблем, який зав’язався між Україною та колективним Заходом, зокрема, США, між Росією та Україною, між Росією та ЄС і НАТО, він наскільки тугий, що розв’язати його одним лише телефонним дзвінком, одними переговорами, одній якійсь державі – це абсолютно неможливо», – зауважив пан Трюхан.
Третій момент, на який звернув увагу експерт, це те, що Байден чи не вперше позиціонував себе не просто як президент однієї країни, а як лідер всього демократичного світу: «І в переговорах з Путіним, і в розмові з Зеленським він чітко акцентував увагу на тому, що США разом із союзниками і партнерами працюватимуть над недопущенням подальшої ескалації Росією ситуації в регіоні».
Четвертий – Байден провів консультації з ключовими європейськими партнерами як незадовго до відеоконференції з Путіним, так і після неї.
«Це також важливо. Крім того, Байден переговорив із так званою «Бухарестською дев'яткою» (Болгарія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Румунія, Чехія та Естонія. – Ред.), що теж є певним символічним кроком. Думаю, це змусить лідерів відомих нам східноєвропейських держав, які вряди-годи виявляють бажання до повернення business as usual із РФ, триматися купи і підтримувати ту позицію, яка генерується у Вашингтоні, а також інших ключових столицях «старої Європи» – підкреслив Вадим Трюхан.
Нарешті, той факт, що Байден переговорив із Зеленським не одразу, як він це, наприклад, зробив із британцями, французами, італійцями та німцями, а лише через два дні…
«Це свідчить про те, що американська сторона взяла паузу для того, щоб викристалізувати свою позицію. І, відповідно, вже говорити з президентом України, фактично, з холодною головою, а не по гарячим слідам, – певен дипломат. – Зрештою, той факт, що під час розмови Байдена з Зеленським пролунала фраза про «готовність США долучатися до заходів розбудови довіри задля просування реалізації Мінських домовленостей, на підтримку Нормандського формату» – це, на мою думку, свідчить про те, що у Вашингтоні вже визріло бачення, яким чином слід рухатися далі».
За словами дипломата, США ухвалили рішення активно долучитися до процесу мирного врегулювання ситуації в Україні. Як це відбуватиметься – залежатиме від багатьох обставин.
«Навряд чи йдеться про приєднання до Норманді. Думаю, це буде паралельний або окремий трек США-Україна-РФ, в якому перші виступатимуть модераторами виконання домовленостей – нехай не всеохоплюючих, а точкових, втім, які дозволять, як мінімум, уникнути подальшої ескалації конфлікту, а, можливо, поступово вирішать і питання, пов’язані зі звільненням полонених, з дотриманням сталого припинення вогню, і так далі», – резюмував Вадим Трюхан.
Мирослав Ліскович. Київ
