Головним джерелом коштів на відновлення будь-якої країни після будь-якої війни є приватні інвестиції
Мене не полишає думка, що всі численні конференції, форуми, дописи, статті, телеефіри про відновлення України залишають поза увагою одну найважливішу істину.
Головним джерелом коштів на відновлення будь-якої країни після будь-якої війни є ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ.
Внутрішні та іноземні.
А не гранти, не кредити, не технічна допомога, не "план Маршалла".
"План Маршалла" мені нагадує бізнес-янголів у стартап-індустрії. Ці люди дають вам невеликі гроші на самому початку, коли вам найбільше треба, а ще нічого нема. Ці гроші дозволять вам подолати "долину смерті". А ще це дає вам "знак якості", визнання, що достойні люди у вас повірили, що ви варті уваги. Але надовго цього не вистачить. І лише згодом прийдуть справжні гроші – від інвесторів.
Слово "інвестиції" відсутнє в лексиконі наших політиків та громадських активістів, коли йдеться про відновлення України. А це 90% з гаком всіх коштів.
І це не про інвестнянь. Бо інвестняні – це про спеціальний режим. А інвестиції люблять відсутність спеціальних режимів та однакові прозорі правила для всіх.
Інвестиції люблять не вільні економічні зони, а коли вільною економічною зоною є вся країна.
Оскільки в лексиконі нема слова "інвестиції", то випадає величезний смисловий пласт. Внаслідок цього в лексиконі бракує також наступного: верховенство права, захист власності, передбачуваність державної політики, економічна свобода, вільні ринки, простота і прозорість податкової системи, невтручання держави в підприємницьку діяльність, доступне кредитування, інновації...
Помилка на першому кроці швидко заводить на глухі стежини. Потім будемо звинувачувати уряди союзників та міжнародні організації, що дали мало грошей.
Поки слова ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ не будуть написані великими літерами вгорі кожного слайду урядових планів і презентацій, ми будемо там же, де й нині.
Про економічну ж свободу, зокрема, мені спало на думку таке.
Економічна свобода є досить комплексним поняттям і включає в себе захист прав власності, доступність правосуддя, відсутність корупції, низьке й прозоре податкове навантаження, низькі урядові витрати, стабільність валюти, свободу ведення бізнесу, торгівлі, інвестицій, ринку праці, фінансового ринку тощо.
По всіх цих показниках ми будемо конкурувати за інвестиції з десятками інших країн. Наш довоєнний показник (130 місце за світовим рейтингом) не залишає нам шансів.
Так от що я подумав.
Наша можливість покращувати частину з цих показників в післявоєнних умовах є дуже є обмеженою.
Отже, для компенсації доведеться встановити по інших показниках «регулятор свободи на максимум».
Інакше просто без шансів.
Досить очевидно, в яких показниках ми будемо обмежені.
Але ніхто й ніщо не обмежує нас в показниках прозорості, підзвітності, рівності правил гри, передбачуваності урядової політики, мінімізації обмежень – це точно в наших руках. Ці показники ми маємо «викрутити на максимум».
Ніякий ЄС чи МВФ тут не стане на заваді – навпаки, вони всі щиро вітатимуть наш прогрес у цих сферах.
Інакше просто шансів нема.
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама