Владика УГКЦ Дзюрах представив ситуацію з українськими біженцями у Західній Європі

Як передає Укрінформ, про це у Фейсбуці повідомив інформресурс Української греко-католицької церкви.

Під час обговорення головної теми Синоду Єпископів УГКЦ «Душпастирський супровід постраждалих від війни», який відбувається у столиці Італії з 3–13 вересня 2023 року, Богдан Дзюрах представив синодальним отцям ситуацію, у якій перебувають українські біженці в Західній Європі, їхні потреби й очікування, а також можливу відповідь Церкви.

Передовсім владика Богдан повідомив, що за даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR) на 15 серпня 2023 року у країнах Центральної і Західної Європи перебуває 5 901 000 зареєстрованих біженців з України. Ще 367 000 знайшли прихисток поза Європою. Описуючи їхній духовно-психологічний стан, промовець виокремив такі аспекти: поділені та неповні сім’ї, конфесійна належність, біль розлуки із близькими, втрата майна, жалоба за загиблими, почуття провини через перебування у безпеці та поза Україною, труднощі з інтеграцією в західні суспільства, брак доступу до душпастирів власної конфесії.

«Вже влітку 2022 року я припускав, що принаймні 30 %, якщо не 50 %, залишатимуться у країнах Західної Європи довший час (при цьому поняття «довший» обумовлюється передовсім тривалістю гарячої фази війни). На користь такого твердження наводив три аргументи: трудова міграція, знищення чи втрата помешкань в Україні та великий відсоток неповнолітніх біженців, які відразу інтегруються у шкільну систему тієї чи тієї країни», — мовив доповідач та навів актуальні соціологічні дані, які це підтверджують.

Підсумовуючи актуальний стан біженців у Західній Європі, апостольський екзарх вказав на покликання Церкви щодо них.

«Ми покликані, бути поруч із нашими людьми, духовно супроводжувати їх там, де вони є, допомагати їм зберегти віру, жити вірою і так осягати мету свого життя — єднання з Богом тут, на землі, і у вічності. У цьому полягає наше покликання і завдання. Так виражатиметься материнське обличчя та материнська природа Церкви як тієї, що народжує дітей у Святому Дусі й перебуває разом із ними всюди і завжди: «Твоя Церква завжди з тобою! » – мовив він і додав, що це породжує необхідність планування душпастирської опіки над новоприбулими не на коротку перспективу, а довготерміново.

У другій частині доповіді владика Богдан Дзюрах вказав на поточні потреби українських біженців. Серед них на першому місці перебувають екзистенційні, які виникають одразу після прибуття в чужу країну: дах над головою, оформлення документів на побут, страхування, оформлення дітей до дитячого садочку чи в школу, навчання мови, пошуки власної праці. Відповідаючи на цей виклик, за словами промовця, парафіяльні осередки ставали кризовими центрами.

Сьогодні ж прибулі біженці часто перебувають на стадії стабілізації як в інтеграційних процесах, так і в духовно-релігійній сфері. Однак, наголошує владика, нікуди не зникає потреба якісного глибинного соціологічного дослідження.

«Щоб одержати відповідь на це запитання, треба запитувати не самих себе, а наших людей, тих, до кого Господь нас посилає і кому ми хочемо послужити. Тут мусимо визнати, що дотепер ще не проводили ґрунтовні дослідження середовища вимушених мігрантів щодо їхніх духовних запитів і потреб», – зазначив він.

Третя частина доповіді була присвячена душпастирській відповіді Церкви на поселеннях на виклики, пов’язані з російською війною проти України.

«Тут хочу пригадати пораду американських фахівців з Вашингтона, куди на початку війни 2014 року їздили кілька наших отців, щоб підготовлятися до супроводу осіб, постраждалих від війни. Тоді їм було сказано, що для того, щоб реально допомогти таким людям, їм треба запевнити супровід, підтримку й поміч на трьох рівнях: духовному, психологічному і соціальному; якщо на якомусь із цих напрямів людині не допомогти, вона надалі страждатиме і наслідки можуть бути болючими, а інколи навіть трагічними для неї і її оточчя», – розпочав цю частину владика Богдан Дзюрах.

За його словами, це вимагає співпраці Церкви з іншими компетентними й відповідальними інституціями: державою, громадськими організаціями, волонтерами, соціальними та благодійними установами й іншими Церквами та конфесіями.

У соціально-харитативному служінні йдеться про захист прав і свобод українців за кордоном, промоція та плекання української освіти й культури, вивчення мови країни та допомога в полагодженні адміністративно-побутових справ. Друга, не менш важлива, сфера допомоги біженцям – психологічно-терапевтичний супровід. Третя – це «наша природна царина і наше основне покликання, а отже, і наше найголовніше завдання». Йдеться про душпастирський супровід біженців та емігрантів. Тут найважливіші завдання, які перелічив владика, такі:

творити спільноту віруючих людей через плекання автентичних стосунків людей із Богом і між собою;

• інклюзивне душпастирство, уникаючи прозелітизм;
• парафіяльне душпастирство у євангелізаційному ключі;
• терапевтичний вимір душпастирства;
• місійне душпастирство;
• співпраця з місцевими католицькими і православними спільнотами.

«Сподіваємося, що наші вірні, перебуваючи у країнах нового поселення, не тільки самі знаходитимуть захист і спасіння, а й складуть гарне свідчення віри та громадянських чеснот, якими сьогодні захоплюється весь цивілізований світ», – висловив на закінчення доповіді сподівання апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії владика Богдан Дзюрах.

Нагадаємо, директор представництва Світового конгресу українців в Україні Сергій Касянчук зустрівся із Главою української греко-католицької Церкви – Блаженнішим Святославом.

Фото: ugcc.ua