Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Крапка в суперечці двох шляхів. ПЦУ йде Вселенським шляхом…

Крапка в суперечці двох шляхів. ПЦУ йде Вселенським шляхом…

Блоги
Укрінформ
За образним висловом ЗМІ, скандал із Філаретом – передсмертний крик радянської моделі управління церквою

«Православна церква України є частиною Єдиної, Святої, Соборної та Апостольської церкви… Є автокефальною згідно з наданим їй кенотично (через самопожертву) цим статусом від мученицького священного канонічного тіла Константинопольської Матері-Церкви та керується Святим Письмом, Священним Переданням, божественними та священними канонами, освяченими практиками церкви, керується відповідно до Патріаршого та Синодального Томосу, яким було надано їй автокефалію, а також в деталях Статутом, що відповідає їм, при цьому у випадках розбіжностей першість належить Томосу»…

Це перші слова Статуту Православної церкви (фактично малої конституції Церкви), затвердженого на об’єднавчому соборі 15 грудня 2018 року, слідування якому сьогодні засвідчили всі члени Синоду Православної церкви України, а декадою раніше – практично всі ієрархи (весь генералітет) Православної церкви України, коли, підтримуючи молодого предстоятеля, часом навіть зі щемом, відмовилися приїхати на «огляд сил», в що планував перетворити патріарх Філарет день священномученика Макарія.

Про Передання. За вже людським останнім переданням, після цього собору 15 грудня, у Константинополі, Вселенський патріарх перед врученням Томосу зустрів митрополита Епіфанія у своїх покоях і після спільної молитви сказав:

- Я зробив усе, що міг для України. І доки живий, буду працювати на її утвердження. Але ти маєш бути добрим пастирем, бо якщо ти впадеш, це буде страшний удар по всій Матері-Церкві. Усвідом це.

Митрополит усвідомив. Перший місяць він намагався поговорити з усіма ієрархами Православної церкви. Скільки ж питань у них накопичилося: чому ми не патріархат, чи багато ще церков варять миро самі, а хто варить разом в Константинополі, чому ми не взяли наш старий статут, чи будемо ми допрацьовувати його і чи будемо ми самостійні?

Довгі відверті розмови, де новий митрополит не тиснув (як полюбляв попередник), а просто переказував, ділився, розмовляв, учив зрештою. Вони напевно вперше знайомилися із новим стилем управління церкви – розмова та переконання.

«Це були важкі дні, важкі розмови, завершуючи які, ми просто дякували Богу, що день минув», – розповів один із соратників нового митрополита.

Я не думаю, що єпископа легко переконати – у колишньому Київському патріархаті (який став основою ПЦУ) люди досить сміливі, але ці розмови мали успіх. Так протягом кількох днів архієреї нової церкви пізнавали не лише тонкощі взаємодії помісних церков зі Вселенським троном, а й новий стиль спілкування церковного керівництва.

- Чим поганий принцип ротації Синоду? Ви всі будете членами Синоду? – ну що може на це запитання відповісти вдумливий єпископ.

… Так минали перші тижні нового митрополита. Й не лише його. За цей час священики ПЦУ побували на Афоні, їм відчиняли двері келій, Царські врата та братні обійми: «Ми молимося за братів з України». Що там і казати, навіть монах Єфрем, який так раптово «захворів» перед інтронізацією Епіфанія, радо вітав та співслужив з українськими священиками. Вселенський патріарх виконав свою обіцянку. Навіть проросійськи налаштовані монахи (а, як нам розповіли, існує така практика «купівлі» певного місця для келій російських монахів) не відмовлялися співслужити із нашими священиками.

Але не все було просто. З перших днів Томосу патріарх Філарет почав висувати вимоги, несумісні з Томосом та Статутом. Нове священноначаліє робило все, щоб пом’якшити його претензії.

Ви пам’ятаєте, чому перший Синод пройшов за круглим столом? Щоб уникнути інтриги – хто сидітиме на його чолі. За усталеними практиками, новий предстоятель не міг поступитися цим місцем на Синоді. Він також не міг поступитися місцем при богослужінні, він мав служити першим, а патріарх стояти праворуч. Саме через це спільні богослужіння не відбувалися. 

Почесний предстоятель продовжував розсилати розпорядження на бланках Київського патріархату. Він знову одягнув білий патріарший головний убір. Вимагав поминати себе на службах. Нова команда, як могла, пом’якшувала оці витівки свого батька та фундатора. Можливо, так можна було б протягнути досить тривалий час. Але у старших людей бажання влади лише підсилюється, а за зручних умов – ну просто вибухає.

Такими зручними умовами стали для патріарха Філарета вибори Президента. Почувши з вуст тоді майбутнього президента Володимира Зеленського фразу, що Томос отримано завдяки йому, а від Ігоря Коломойського фразу, що його ображають, почесний предстоятель перейшов у наступ.

Про його заяви, що він хоче відновити ліквідований Київський патріархат і що його обманули, Укрінформ писав раніше.

Про «обман» Порошенка я б хотіла розповісти більше.

Ми не знаємо, чи було обіцяно патріарху Філарету Порошенком більше, ніж він отримав. Чи міг Порошенко у передчутті собору, коли патріарх притиснув його ще однією вимогою, щоб «я був де-факто керівником церкви», пообіцяти більше, ніж мав право?

Давайте уявимо цю ситуацію. Прокрутимо назад цей історичний день, який я пам’ятаю в деталях. 15 грудня 2018 року. Надворі мінус п’ятнадцять. На площі біля Софії стоїть народ, діти від 15 років, які приїхали сюди всупереч протестам мам та бабусь, бо вони з дитинства в храмі й вони бояться пропустити цей момент.

Стоять молоді люди та бабусі під 80. В Софії – сто духовних градусів по цельсію, ієрархи моляться в маленькому храмі з плачем, щоб собор відбувся. І Порошенко з Парубієм умовляють одного з кандидатів, щоб він відмовився від балотування, бо тоді патріарх усе зірве. І ось, коли наче все залагоджене, патріарх Філарет запитує, мовляв, «я хочу мати обіцянку, що головним буду я»...

Скажіть, пройшовши цей шлях, що ви зробили б на місці Порошенка? Чесно скажіть самим собі. 

А також згадаємо ще один епізод. 1992 рік. Патріарх Філарет, тоді митрополит Київський, стоїть на соборі РПЦ і там вимагають, щоб, повернувшись до Києва, він пішов з посади Київського митрополита. Він обіцяє піти.

Він мав пообіцяти, щоб йому дали повернутися до Києва. Він тоді увів в оману РПЦ. Ми всі зрозуміли цей його обман. Але ми ніколи не могли зрозуміти іншого: він дав цю обіцянку, присягнувши на хресті та Євангелії.

Ми розуміємо, що можна було обманути московських попів заради української церкви, але ми до кінця ніколи не зрозуміємо, що це можна було зробити, поклавши руку на Євангеліє.

І я не знаю, чи має право патріарх Філарет обвинувачувати Порошенка. Який якщо й пішов на це, то без присяги, але заради нас із вами, дітей та бабусь, прародичів, розстріляних на Луб’янці.

Після скандальної прес-конференції патріарха, священноначаліє шукало шляхи порозуміння із предстоятелем. Церква не хоче скандалу, вона хоче миру. І на якийсь час патріарх замовк (якщо не рахувати дешевої заказушки його оточення). Він лагідно зустрів делегації Вселенської церкви, де подякував святішому Варфоломію.

А наступного дня продовжив публічну лінію незгоди. Тут уже він сказав, що якби знав зміст Томоса, то не підписав би його, тепер він уже стурбувався тим, що миро (спеціальну олію для богослужінь) ми будемо варити не самі.

Миро – символічна форма зв’язку, окрім нас разом із Константинополем її варить Грецька церква, Албанська, Польська. І свої українські парафії за кордоном, мовляв, мусимо віддати Константинополю. (Парафії за кордоном – окрема тема, вони завжди – предмет домовленостей помісної церкви та Вселенської). Знаю достовірно, всі ці умови почесний предстоятель знав, зараз вони просто – приводи для незадоволення.

Ось таку тактику обрав Філарет: день іде на поступки – день робить скандали. Преса про це пише, я належу до професійного класу, де скандали це – святе. Але кожна нова прес-конференція старенького почесного буде збирати все менше людей.

Чим це загрожує новій церкві? Нічим. Сьогодні єпископи на священному Синоді підтвердили свою готовність дотримуватися Статуту. Оці всі молоді й не дуже молоді ієрархи – також творці церкви і також перенесли страждання заради неї. Заради неї, а не заради амбіції батька, якому, попри все, вдячні.

Одна моя досвідчена колега Катя Щоткіна сказала, що скандал із Філаретом – передсмертний крик радянської моделі управління церквою. Якщо це так, то сьогоднішній день це фактично засвідчив. Курс на соборність та демократію був офіційно обраний Синодом. Амінь.

Лана Самохвалова

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-