Повернення Трампа загальмовано,  але готуватися треба до будь-чого

Повернення Трампа загальмовано, але готуватися треба до будь-чого

Укрінформ
Україна повинна зробити все, щоби стати мінімально залежною від західної допомоги

Рішення Верховного суду американського штату Колорадо про недопущення Дональда Трампа до участі в праймеріз для участі у виборах президента США від Республіканської партії «чорним лебедем» не стало. Цього чекали, навіть непокоїлись: чому американська Феміда так довго тягне з очевидним для багатьох кроком. Але тепер постає інше питання: чи достатньо його для того, щоб надійно заблокувати друге пришестя експрезидента США у Білий дім? Звісно, Трамп оскаржить вердикт штату Колорадо у Верховному суді США. Чим це завершиться – ми прогнозувати наразі не беремося. Отже, тим, хто має підстави не хотіти реінкарнації Трампа-президента, заспокоюватися рано, а відтак треба знати, що робити, за будь-якого варіанта.

Перспектива повернення Дональда Трампа у Білий дім тривожить увесь демократичний світ, частиною якого є Україна. Це може статися (а може і не статися) не раніше 2025 року. Тобто на підготовку у нас є рік. Це не багато, але й не мало.

Американці теж це чудово розуміють, а тому готуються.

Наприклад, минулого тижня Конгрес схвалив законопроект, який має на меті заборонити будь-якому американському президентові виводити США з НАТО без згоди Конгресу. Адже подібні заяви Трамп робив, причому неодноразово.

Відтепер президенту буде заборонено виводити США з НАТО без згоди двох третин Сенату чи окремого ухвалення законопроєкту Конгресом. 

Але українців турбує не лише майбутнє НАТО, а ще й перспектива скорочення військової та фінансової допомоги нашій країні. Адже Дональд Трамп неодноразово заявляв, що Україна мала б поступитися Росії частиною своїх територій, щоб «припинити війну». А ще він проти того, щоб притягати Путіна до відповідальності за ордером Міжнародного кримінального суду.

Трамп може не дійти до виборів, проте Україна повинна зробити все, щоб стати мінімально залежною від західної допомоги

«Я б не поспішав з прогнозами з однієї простої причини, яка називається The US judiciary (Судова система США. Як бачимо, у Колорадо вона вже почала діяти, – ред.) Допоки вона не сказала свого остаточного слова, то всі прогнози – побудовані на піску», – коментує Укрінформу ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко.

І справа не лише в праймеріз. Зараз стоїть питання – чи допустять Трампа взагалі на вибори.

Нагадаємо, що Дональду Трампу було висунуто офіційне звинувачення у злочині – у спробі обманом скасувати результати президентських виборів 2020 року. Крім того, йому були висунуті звинувачення у двох інших справах – про незаконне утримання секретних документів та фальсифікацію звітності для приховування виплати грошей за мовчання порнозірки. І це означає, що у найближчі рік-півтора йому доведеться брати участь у судових процесах у кримінальних справах, що ускладнить боротьбу за Білий дім.

«Мені здається, що поки не варто говорити про те, чого може взагалі не статися», – додав пан Огризко.

Щодо заяв Трампа про припинення російсько-української війни у найкоротші терміни шляхом здачі частини території України, то дипломат вважає це грою на публіку.

«Реальної влади, щоб вирішити питання саме так, як він каже, не буде. Звісно, президент у США має величезні повноваження, але в Сполучених Штатах є й інші гілки влади, які можуть його стримати», – запевняє Володимир Огризко.

Втім, у будь-якому разі для нашої держави підходить універсальний – прагматичний сценарій: «Нам варто зрозуміти, що ніхто за нас проблеми наші вирішувати не буде».

Тож висновок один: треба працювати над тим, аби якомога менше залежати в критичних питаннях від зовнішніх гравців.

«Слід повернутися до українського ВПК обличчям. Зробити так, доклавши всіх можливих і неможливих зусиль, включаючи допомогу з боку наших партнерів, аби Україна була мінімально залежна від того, що ми на сьогодні отримуємо від Заходу. Безумовно, ми не зможемо за один рік налаштувати виробництво F-16 чи F-35. Але забезпечити себе тим, що триматиме нас у тонусі й не дасть можливість російському агресору серйозно наступати – цілком можливо. У нас є чудові розробки протиракетних комплексів, різних дронів, бронетехніки, артилерії, боєприпасів…»

Нам треба думати в першу чергу, що ми можемо зробити самі, а вже потім, виходячи з того, чого нам не вистачає, звертатися по допомогу. 

У країні, яка воює і бореться за виживання, немає кращих чи гірших, немає розумніших чи дурніших – ми всі пливемо в одному човні під назвою «Україна». Виграш і поразка будуть однаковими для всіх.

«Наступний рік для нашої країни буде хоч і важким, але успішним. Я думаю, що комбінація всіх зусиль – і внутрішніх, і зовнішніх – дасть нам можливість не лише протриматися, але й почати асиметричним способом гнати агресора з української землі», – вважає Володимир Огризко.

Україні критично важливо дистанціюватися від американських виборів. У жодному разі не ставати на чиюсь конкретно сторону

«Ще далеко не факт, що Дональд Трамп стане кандидатом від Республіканської партії. Так, за останніми опитуванням, він набирає на праймеріз близько 50%, а найближча його конкурентка Ніккі Гейлі – 15%. А ще один ймовірний кандидат Рон Десантіс – 13%. Втім, з Гейлі все виглядає дуже цікаво: вона починала свій похід до участі у виборах, маючи лише 2% підтримки, а тепер –15%. Зростання на 13% – це просто феноменально», – коментує дипломат Вадим Трюхан.

На його думку, Америка втомилася від політиків, яким за 70, потребує нових облич.

«Мені здається, що коли почнуться праймерізи, а до них залишилося буквально кілька тижнів, ми побачимо сенсаційні результати, – переконує пан Трюхан. – Тож, з одного боку, варто думати, що може трапитися у випадку «другого пришестя» Дональда Трампа, а з іншого – не варто кричати «все пропало». Зрештою, Трамп-кандидат і гіпотетичний Трамп-президент – це теж дві величезні різниці».

Для Сполучених Штатів цілком нормально, коли кандидат у президенти використовує спершу одну риторику, а потім, коли стає президентом, веде себе дещо інакше.

«Перший термін Дональда Трампа яскравий тому приклад. Незважаючи на те, що він був непідготовленим до президентської посади, інститути США його підтримали – він зумів не припуститися стратегічних промахів, – вважає дипломат. – Безперечно, риторика Трампа не зміниться, він знову говоритиме те, що говорив – і про вихід США з НАТО, і про союзників по Альянсу, яким потрібно платити більше за свою безпеку, і про «Америка понад усе». Але якихось великих відмінностей між потенційним Трампом №2 і Трампом №1 я не бачу».

«Якщо Трамп повернеться до влади, він намагатиметься домінувати, використовувати епатаж, але американські інститути сильні, вони його стримають», – запевняє пан Трюхан.

Що робити Україні, до чого готуватися? Експерт вважає, що незалежно від того, хто наступного року переможе у США, нашій державі треба докорінно змінити підхід до самої себе.

«Війна почалася у лютому 2014 року. Тобто до початку її повномасштабної фази у нас було 8 років, але, на жаль, ми так і не змогли підготувати свою економіку, всю державу до функціонування в умовах воєнного стану, – закидає дипломат. – Втім, головне тут не це, а те, що зараз мусимо надолужувати згаяне, використовуючи всі наявні ресурси, запустити виробництва власної зброї. Зрештою, у нас є позитивні приклади – як от морські та ударні дрони, САУ «Богдана», виробництво якої уже зрівнялося з масштабами виробництва французьких «Цезарів». А ще – ракетні програми, пропозиції, пов’язані з бронетехнікою, артилерійськими снарядами…»

Дональд Трамп та Ніккі Гейлі
Дональд Трамп та Ніккі Гейлі

Ми можемо, якщо не повністю позбутися залежності від США та партнерів, то хоча б скоротити цю залежність до мінімуму. Плюс – треба взяти до уваги приклад тих же поляків, які зараз закуповують зброю не лише в Америці чи Європі, але й у Південній Кореї, наприклад.

А ще Україні критично важливо дистанціюватися від американських виборів. У жодному разі не ставати на чиюсь сторону: «У нас, на жаль, уже був негативний досвід, коли ми публічно підтримали одну кандидатку, а по переміг інший кандидат. І знадобились надзусилля, щоб хоч якось відновити довіру тієї партії, яку цей кандидат-переможець представляв». 

Нещодавній черговий візит Президента Зеленського до Вашингтона, звертає увагу наш співрозмовник, саме продемонстрував таке вміння – дистанціюватися від суто американських проблем.

«І ті, з ким зустрічався нещодавно Володимир Зеленський – президент Байден, спікер нижньої палати Джонсон, представники демократів і республіканців – усі вони відзначили, що Зеленський зумів знайти точку дотику, він говорив щонайперше про те, що одночасно цікавить і Україну, і США», – підкреслив Вадим Трюхан.

Треба більше тиснути на ЄС. І в цьому нам може допомогти новий прем’єр Польщі Дональд Туск

«Є багато різних речей, які можна зробити. Звісно, найкраще – це завершити війну до виборів у США. Втім, деокупація всіх територій за один рік військовим шляхом, навіть за високої підтримки, виглядає малоймовірною», – ділиться баченням експерт-міжнародник Олександр Юсупов.

На думку експерта, обрання Дональда Туска новим польським прем’єром відкриває нові можливості, адже він, як колишній президент Євроради, може допомогти з лобіюванням українських інтересів.

«Так, Євросоюз не може виробляти стільки ж техніки, скільки США, але Брюссель може її оплачувати. А за критичної необхідності – взяти на себе американську бюджетну допомогу для Києва. Разом все це дорівнює €45 мільярдам євро на рік, або 0.3% від ВВП ЄС. Крім того, Україні не завадило б посилити контакти з прихильниками Дональда Трампа в Європі, наприклад, з прем’єром Італії Мелоні та британським екс-прем’єром Джонсоном, бо вони можуть вплинути на дії Трампа щодо України. І з самим Трампом вже зараз можна шукати контакт», - пропонує пан Юсупов. 

Що ж стосується самої України, то експерт нового не додає, але повторює важливе.

«Треба розширювати вітчизняний ВПК, просити партнерів надати більше технологій і ППО, аби створювати більше підприємств для виробництва аналогів західної техніки, які були б краще захищені з повітря», – каже політолог.

«Україні через американські медіа варто проштовхувати наратив: як колись США зупинили Гітлера, так і зараз США зупиняють Путіна. І що це є великим досягненням не лише президентів – Рузвельта та Байдена – а всієї країни. У такий спосіб можна налаштувати американських громадян, включаючи фанатів Дональда Трампа, на підтримку України», – наголосив Олександр Юсупов.

Ми цілком здатні впродовж 2024 року вийти на мінімально необхідний рівень самозабезпечення зброєю, боєприпасами та військовою технікою

«Нині російська воєнна стратегія базується на майже релігійній вірі у неминучість другого пришестя «Трампушки», як вони його ніжно називають, до Білого дому. За путінським планом, після обрання Трампа США одразу припинять постачання нам зброї та БК, що або одразу ж примусить нас капітулювати, або ж, якщо ми виявимось впертими, дозволить РФ нарешті перейти від оборони до наступу і протягом 2025 року остаточно нас «додавити», – моделює російські «хотєлки» колишній командир роти батальйону «Айдар» Євген Дикий.

Ну, стратегія дуже нехитра та зав’язана на декілька невідомих, з яких чомусь розглядається лише найбільш виграшний для росіян варіант. Але це не означає, що вона зовсім не має шансу.

«На жаль, має, але тільки якщо ми це дозволимо. На мою думку, з усього, що від нас не залежить, ми маємо завжди обирати найгірший для нас варіант і готуватись саме до нього. Якщо ж все піде за більш сприятливим сценарієм, нам просто буде трохи легше», – наголошує експерт.

За його словами, Трамп, якщо зможе повернутись до Білого дому, може й перекрити нам постачання у 2025 році. «Все це зовсім не гарантовано, як собі намріяли у Кремлі, але ймовірно. Втім, ми маємо цілий рік на підготовку до такого сценарію. Ми цілком здатні підійти до 2025 року в стані, коли допомога від союзників буде нам, звісно, дуже корисною, але не аж так критично необхідною».

«Укроборонпром» у кооперації з країною НАТО налагодив виробництво снарядів

Стати самодостатніми та здатними самостійно забезпечувати свої потреби у довготривалій війні – саме це, каже експерт, має стати нашим спільним надзавданням на 2024 рік.

«Я впевнений, що ми на це здатні, маємо для цього всі необхідні ресурси – сировинні, технологічні, фінансові. А головне – людський капітал. Слід просто вже зараз поставити собі саме це завдання та сконцентрувати всі сили суспільства і держави для його виконання. Якщо ми це зробимо, російський план «пабєди-2025» накриється так само, як накрився план так званої СВО», – запевняє пан Дикий.

Потрібен поступовий перехід від закупівлі готової іноземної продукції (звісно ж, не доводячи це до абсурду, якщо щось корисне для ЗСУ є в готовому вигляді, і нам це щось можуть продати, то зрозуміло, що варто брати, – ред.) до інвестування у власне виробництво. А закуповувати у іноземних компаній варто в першу чергу технології та ліцензії на виробництво.

«Так, ми стикнемось з тими самими проблемами, які лімітують зараз збільшення виробничих потужностей західних виробників. А до них додадуться специфічні наші проблеми: від занедбаного стану старих оборонних підприємств до бюрократії та корупції. Не кажучи про таку «дрібничку», як вразливість промислових об’єктів до ворожих ударів з повітря. Але, на мою думку, крім слабких місць, ми маємо також і ряд значних переваг: починаючи від високої кваліфікації та креативності наших інженерно-технічних кадрів, продовжуючи наявністю багатьох готових виробничих майданчиків, тобто відсутністю потреби у побудові нових підприємств та інфраструктури до них (їх треба лише переобладнати новим устаткуванням), і завершуючи кваліфікованою і недорогою робочою силою», – звертає увагу експерт.

У цьому сенсі у нас непогана стартова позиція. На виході ми можемо мати:

  • зростання економічної активності всередині країни, з усіма відповідними плюсами;
  • трансфер в Україну низки сучасних технологій;
  • зменшення залежності від військово-технічної допомоги союзників у короткочасовій перспективі. Це не лише дозволить нам менше цікавитись «чи оберуть Трампа», але і впливатиме на те, що ми зможемо собі дозволяти (наприклад, в якийсь момент зможемо забути про заборону Байдена бити по території Росії, коли у нас буде чим СВОЇМ туди бити); 
  • у середньостроковій перспективі – повне самозабезпечення ЗСУ зброєю та БК, що, зокрема, буде вкрай важливо при обов’язковому повному переозброєнні ЗСУ після війни. Адже нам доведеться тоді закупити значну кількість всіх видів зброї та техніки, і було б дуже прикро необхідні для цього десятки мільярдів доларів вивести з країни замість інвестування у власних виробників;
  • У довгостроковій перспективі ми можемо стати далеко не останнім гравцем на світовому ринку озброєнь, військова промисловість може бути для нас незрівнянно кращою статтею експорту, аніж нинішній продаж сировини та «майже сировини» (зерна та прокату).

«Але звісно ж всі ці середньо- та довгострокові перспективи з’являться лише у випадку, якщо в короткостроковій перспективі ми дійсно спроможемось забезпечити собі перевагу у війні. Тож, на мою думку, вирішальним у сенсі нашого військово-технологічного прориву має стати саме 2024 рік».

Але головне – саме держава має взяти на себе головну роль у масштабуванні виробництва, і головним інструментом для цього мають стати «правильні» закупівлі.

Євген Дикий наводить приклад: «Коли під час Другої світової США постали перед необхідністю налагодити масовий випуск не абичого, а бойових літаків, проблему вирішували суто через організацію закупівель. Як і належить, спершу провели конкурс – армія заявила вимоги, кілька компаній-виробників представили свої моделі. Поки все за класичною ринковою схемою. Але коли армія обрала з цих моделей оптимальну, «дядько Сем» викупив у розробника патент та всю технічну документацію. А далі всім компаніям, які брали участь у конкурсі, запропонували «жирне» державне замовлення. Але не на їхні моделі, а саме на виробництво тої однієї моделі, яка перемогла у конкурсі».

Під кінець війни новий літак сходив з конвеєра у США ледь не кожні 50 хвилин.

«Це абсолютно не фантастика, варто лише усвідомити потребу та почати системно її вирішувати. Переконаний, ми цілком здатні протягом 2024 року вийти на мінімально необхідний рівень самозабезпечення зброєю, боєприпасами та військовою технікою», – резюмував Євген Дикий.

Мирослав Ліскович. Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-