Що росіяни остаточно доруйнували в Одесі
…Я згадую своє одеське «літнє» дитинство. Якраз о такій порі, як нині, – в середині-кінці липня – мене щороку привозили до родичів, вони жили майже на розі Преображенської (тоді «Советской армии») і Базарної (тоді «Кирова»). Тут стояв класичний одеський двоповерховий будиночок з місцевого пористого каменю ракушняка. У дворі – галереї, білизна на палях, синюватий чад керогазів, шумні «капітальні» жінки біля них, подібні до осінніх клумб з квітами…
Після моря, Ланжерону, я часто просився, щоби мене поклали спати на балконі – там стояла величезна скриня (що в ній зберігалося, усі давно забули). Я засинав на тій скрині, у тому повітрі одеського літнього вечора – серед непереборних запахів абрикосового варення й одеської ікри з печених «синеньких», баклажанів тобто. З прочинених вікон лунали музичні фрази і сміх, а по тротуару цокали дівочі підбори. По вул. Советской армии дзеленчав пізній трамвай... Вранці я іноді просинався під дзвони височенної дзвіниці Преображенського собору...
Отуди і вдарила нацистська ракета. І це, мабуть, остаточна крапка, адже багато одеських міфів, які жили в наших душах, уже були зруйновані раніше. Уже ніколи проклята Богом Росія не повернеться сюди, на ці «акацієві» вулиці, у це повітря. Шкода, звісно, віршів Багрицького і Кірсанова, прози Катаєва, Олеші, Ільфа, одеських оповідань Бабеля, Буніна, Паустовського… Та що там – російська наволоч по Михайлу Михайловичу Жванецькому вдарила, по свіжій і світлій пам’яті про нього!
Вони, всі ці генії, можливо, й повертатимуться сюди колись – на ювілейні свої вечори, в дисертації, в лекції університетських професорів, але вже ніколи не звучатимуть в Одесі так, як звучали. Це їхній світ, це їхню Одесу остаточно зруйновано.
…А Преображенський собор Україна відбудує. Переможемо!
Сергій Тихий
FB
реклама