До призначення в липні минулого року Максима Субха спеціальним представником України з питань Близького Сходу та Африки ця посада певний час була вакантною. А ще раніше попередники Субха поєднували її з виконанням інших дипломатичних обов’язків.

«Ми не починали «з нуля», але продовжуємо цю роботу в абсолютно нових реаліях війни і в умовах, надзвичайно серйозних викликів», – каже спецпредставник України з питань Близького Сходу та Африки про роботу своєї команди.

В інтерв’ю Укрінформу він розповів про те, що могло б поліпшити відносини України та Ірану, чи вплинули обстріли росією порту «Ольвія» на настрої катарських інвесторів, які нові технології ми можемо запропонувати африканським країнам і хто це профінансує, а також від чого дипломат міг би застерегти потенційних кандидатів у посли в країнах Африки.

УКРАЇНА ХОТІЛА Б ЗБЕРЕГТИ НОРМАЛЬНІ ВІДНОСИНИ З ІРАНОМ, АЛЕ ВІН МАЄ ЗРОБИТИ ПЕВНІ КРОКИ

- Пане Максиме, почну із дещо загального питання: ваша сфера відповідальності дуже широка, як ви визначаєте для себе пріоритети роботи на Близькому Сході та в Африці на даний конкретний момент?

- На своїй посаді я відповідаю за понад 70 країн, тобто можна уявити масштаби роботи і викликів, які перед нами стоять.

У даний момент я і моя команда фокусуємося на посиленні нашої присутності на Африканському континенті та наших політичних, економічних, гуманітарних контактів із країнами Африки. Якщо говорити ще конкретніше, то у фокусі уваги зараз Субсахарська Африка.

Я не сказав би, що наша дипломатична представленість в Африці є незначною – у нас кількість посольств співставна з, наприклад, Польщею. Але Президент поставив завдання збільшити її з десяти до щонайменше двадцяти. Тому й було ухвалено рішення про поетапне відкриття в цьому році ще десяти посольств.

Тож наша увага зараз прикута до країн на південь від Сахари.

- Але все ж таки ми маємо певне вогнище небезпеки для нашої країни на Близькому Сході. Я маю на увазі Іран, який нещодавно підписав контракт на закупівлю у росії винищувачів Су-35. На думку українських аналітиків, це погана новина для України, яка може означати, що тепер Іран передасть росії балістичні ракети. Як ви оцінюєте такий контракт між Іраном та росією? Чи стане передача Іраном балістичних ракет росії тією червоною лінією, перехід якої призведе до розриву дипломатичних відносин?

- Ви знаєте, що ми знизили рівень дипломатичного представництва Ірану в Києві. Це було першим кроком і прямим сигналом Ірану, що військово-технічну співпрацю з росією ми не сприймаємо, поставки іранських дронів категорично неприйнятні й, по суті, є ворожим актом по відношенню до України.

Ми неодноразово доводили це до іранської сторони на всіх рівнях із закликом припинити таку співпрацю.

Інформація щодо наслідків закупівлі Іраном російських винищувачів і можливого постачання росії балістичних ракет також неодноразово доводилася іранській стороні дипломатичними каналами на рівні міністрів закордонних справ, я особисто проводив переговори із заступником глави МЗС Ірану.

Ми попередили іранську сторону, що фіксація факту передачі росії балістичних ракет матиме руйнівні наслідки для наших двосторонніх відносин.

Я підкреслю, що Україна не зацікавлена у такому кроці, а хотіла б зберегти нормальні відносини з Іраном. Це країна, з якою наш товарообіг перед війною перевищував 700 млн доларів, вона є перспективним торгово-економічним партнером для України.

Звісно, якщо Іран перетне червону лінію, і буде зафіксована поставка росії додаткового озброєння, це може спричинити розрив дипломатичних відносин.

- У вас були контакти з іранською стороною після завершення контракту по винищувачах чи ви попереджали про можливі руйнівні наслідки до того?

- Ми попереджали і до, і під час, і навіть після.

Ви знаєте, що між експертами проводилися технічні консультації щодо дронів, які росія використовує для атак по нашій території. Україна передала всі наявні докази, які підтверджують їхнє іранське походження.

На превеликий жаль, іранська сторона не продемонструвала конструктивної позиції і продовжувала наполягати на своїй непричетності до поставок.

Ми це розцінюємо як намагання виграти час і показати, що Україна нібито продовжує спілкування з Іраном і що з нами можна вести переговори навіть продовжуючи поставки дронів росії.

Ми неодноразово підкреслювали, що надали обґрунтування наших дій і нашої позиції, тепер слово за Іраном. Для нас не має значення, коли почалася його співпраця з росією. Апеляція до того, що ці дрони передавалися до початку широкомасштабного вторгнення, не змінює ситуації. Для нас важливо, щоб Іран припинив передачу цих технологій і, як мінімум, засудив використання його дронів проти України, якщо він не може цього зупинити.

- Наскільки для Ірану цінні відносини з Україною, щоб він боявся їх втратити?

- На мою думку, їхня цінність полягає в тому, що розрив дипломатичних відносин з Україною збільшує міжнародну ізоляцію Ірану. Окрім того, це може негативно вплинути на його діалог з Європейським Союзом та США з огляду на те, що Іран хоче врятувати свою ядерну угоду і довести, що вона є мирною, аби уникнути додаткових санкцій і застосування сили проти Ірану для припинення цієї програми.

Тому, на мою думку, Іран чітко усвідомлює, що Україна є важливою комунікаційною ланкою між Сходом і Заходом.

УКРАЇНУ АТАКУЮТЬ НАДСУЧАСНИМ ОЗБРОЄННЯМ, ДОСВІДУ ПРОТИДІЇ ЯКОМУ ІЗРАЇЛЬ НЕ МАЄ

- За вашим прогнозом, чи можуть останні дії Ірану спрацювати на користь посилення безпекової співпраці України та Ізраїлю?

- Візит в лютому в Україну міністра закордонних справ Ізраїлю Елі Коена підтвердив велике занепокоєння цієї країни діями Ірану і стосовно поставок росії дронів, і можливих поставок балістичних ракет, і розвитку ядерної програми із збагачення урану.

Але я не хотів би говорити, що лише це об’єднує Україну з Ізраїлем. Насправді в нас дуже тісні історичні зв’язки, ми дещо схожі тим, що обидві країни наразі протистоять величезним безпековим викликам. Однак Україна зараз зазнає такої агресії, є об’єктом застосування таких надсучасних видів озброєння, досвіду протидії яким Ізраїль не має.

Зараз багато говорять про передачу технологій від Ізраїлю Україні. Але ракети, які атакують ізраїльські міста, не є гіперзвуковими і взагалі не є сучасним озброєнням. Тому ефективність тих протиракетних систем, які має Ізраїль, ще має пройти певну апробацію на відповідність українським реаліям, тобто на здатність протидіяти таким серйозним видам озброєнь, які застосовуються проти України.

Тож у нас з Ізраїлем є спільні знаменники і спільне розуміння підходів щодо необхідності протидії іранській загрозі чи то на Близькому Сході, чи то в Європі.

- На вашу думку, чи може це занепокоєння перерости у конкретну військово-технічну співпрацю?

- Вже було заявлено, що Ізраїль погодив певні ліцензії на передачу окремих видів оборонного озброєння для України. Окрім того, Ізраїль оголосив, що передасть Україні системи раннього оповіщення про ракетні обстріли.

Тобто наша військово-технічна співпраця з Ізраїлем продовжується. Ми, безумовно, очікуємо від Ізраїлю надання більш сучасних технологій для захисту українського неба та інфраструктури.

Переговори з цього приводу велися до візиту міністра і продовжуються на рівні експертів, щоб знайти можливості отримання таких технологій.

МИ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО ВІЗИТ ПРИНЦА ФЕЙСАЛА СТАНЕ ПРИКЛАДОМ ДЛЯ ГЛАВ МЗС ІНШИХ ДЕРЖАВ ЗАТОКИ

- 28 лютого Київ уперше відвідав міністр закордонних справ Саудівської Аравії принц Файсал бін Фархан Аль Сауд, після чого Україна отримала обіцяну ще в жовтні гуманітарну допомогу на 400 млн доларів. Однак пізніше Саудівська Аравія відновила дипломатичні відносини з Іраном і загалом не виявляє бажання збільшити видобуток нафти, що на руку росії. Як на цьому тлі виглядають підсумки візиту принца Фейсала в Україну?

- Цей візит міністра закордонних справ є дуже важливим для нас, оскільки  Саудівська Аравія є лідером мусульманського світу. Він, по-перше, мав на меті підтвердити політичну підтримку України. По-друге, надання гуманітарної допомоги потребувало формалізації – необхідно було укласти відповідні рамкові документи, які б регламентували порядок, обсяги і часові рамки її передачі.

На даний момент 400 млн доларів – це найбільша гуманітарна допомога, отримана Україною від країн Близького Сходу і Африки.

По-третє, Саудівська Аравія проявила себе як ефективний посередник, зокрема, у питанні обміну військовополоненими. У зв’язку з цим ми звернулися до Саудівської Аравії з пропозицією підтримати в цілому українську Формулу миру і розглянути можливість бути лідером у певних її пунктах, зокрема щодо посередництва у миротворчих і безпекових питаннях, пов’язаних з російською агресією, а також стосовно енергетичної безпеки.

Тому цей візит саудівського міністра був успішним, важливим і своєчасним, і ми сподіваємось, що він стане прикладом для наслідування для інших глав зовнішньополітичних відомств регіону Затоки.

Ми офіційно запросили їх відвідати Україну з візитами, тому що насправді всі країни Затоки надавали і надають гуманітарну допомогу нашій країні в різних обсягах.

- А як тоді розцінювати відновлення дипломатичних відносин між Саудівською Аравією та Іраном?

- Ми виступаємо за будь-які кроки, які можуть зняти напруження і сприяти деескалації ситуації на Близькому Сході.

А зниження напруження між Саудівською Аравією та Іраном може сприяти завершенню окремих локальних конфліктів у регіоні Затоки. Насамперед ідеться про війну в Ємені, від чого виграють не лише країни регіону, а й міжнародна безпека, тому що ця країна є важливим транспортним вузлом у регіоні Затоки, через який проходять логістичні торгівельні маршрути.

Не треба також дивуватися тому, що кожна країна і кожний регіон передусім виходить із власних національних інтересів. Це нормальний процес. Україна в цьому плані не бачить ніяких застережень. Ми виступаємо за те, щоб конфлікти у будь-якому регіоні, в тому числі на Близькому Сході та Африці, були завершені.

КАТАРСЬКІ ІНВЕСТОРИ ПОПРИ ОБСТРІЛИ «ОЛЬВІЇ» НЕ МАЮТЬ НАМІРУ ВИХОДИТИ З УКРАЇНСЬКОГО РИНКУ

- Під час нещодавнього візиту до Оману та Кувейту ви представили керівництву цих країн інвестиційне меню України в галузі промисловості й запросили до участі в повоєнній відбудові нашої країни. Наскільки ці держави зацікавлені в такій співпраці з Україною? Чи не стримує, зокрема, Катар те, що взятий у концесію катарською компанією порт «Ольвія» рік тому був обстріляний росією?

- Під час візиту я провів зустрічі з представниками Катарської інвестиційної адміністрації і Катарського фонду розвитку. Це дві основні установи, які ведуть інвестиційну діяльність за кордоном.

Я передав їм згадані вами матеріали з відповідними коментарями і дуже чітким переліком проєктів з повоєнної відбудови України з акцентом на тому, що вона триває вже зараз, ми не чекаємо завершення війни.

Це було сприйнято реалістично і прагматично, адже ці установи мають великий досвід роботи і в регіонах з нестабільною політичною і безпековою ситуацією. Це Ірак, Афганістан, Лівія. На жаль, у цьому ряду зараз опинилася й Україна.

Катар зараз вивчає низку наших проєктів. Ми також готуємо додаткові пропозиції для Катару в контексті поствоєнного відновлення України. Це об’єкти гуманітарної, соціальної, критичної інфраструктури, які могли б бути відновлені за рахунок катарських інвестицій міжнародними або українськими компаніями.

Тобто готовність до співпраці є. Однак катарські фонди є дуже прагматичними і вимагають стислої, але дуже добре підготовленої інформації. Тобто кожний проєкт повинен мати техніко-економічне обґрунтування, як він буде виконуватися. Це додатковий шматок роботи порівняно з нашими європейськими партнерами, які часто демонструють більш проактивну позицію і готові надсилати свої делегації, щоб на місці вивчати проєкти і ухвалювати відповідні рішення.

А стосовно «Ольвії» я мав зустріч з керуючим директором QTerminals – компанії, яка підписала договір концесії щодо цього порту. Хочу відзначити, що катарська сторона, попри те, що порт не функціонує, зберегла робочі місця для українських працівників і продовжує повністю виплачувати заробітну платню і дбати про людей.

Керівник QTerminals також наголосив, що катарська сторона не має наміру виходити з українського ринку. Наразі вона використовує одне з положень договору про настання форс-мажорних обставин, а після того, як сплине визначений термін його дії, налаштована на його продовження.

Катарська сторона вірить у перспективність цього проєкту і бачить необхідність залишатися тут, у тому числі аби допомогти українцям, які у разі виходу компанії з ринку можуть просто втратити роботу.

Окрім того, ми дуже серйозно на рівні уряду і компаній поговорили з катарською стороною необхідність залучення миколаївських портів, в тому числі «Ольвії», до Чорноморського зернового коридору і звернулися з проханням апелювати до ООН і турецької сторони, аби натиснути на росію і змусити погодитися на це.

ОМАН ГОТОВИЙ РОЗВИВАТИ З НАМИ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ, АЛЕ ЙОГО ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ДУЖЕ ОБМЕЖЕНА

- В Омані аналогічні настрої щодо інвестиційної співпраці з Україною?

- Оман загалом є країною, яка, за її визначенням, веде тиху дипломатію. Вона у багатьох випадках давала змогу досягати значних результатів. Оман також є відомим медіатором багатьох як регіональних, так і міжнародних конфліктів. Тому Султанат активно пропонує себе як можливий майданчик для будь-якої посередницької місії задля завершення війни.

Що стосується інвестицій, під час мого візиту Оман запропонував Україні серйозно розглянути питання створення на території Султанату українського зернового або зерново-продовольчого хабу. Оманська сторона також сказала, що в разі його створення Україна могла б бути абсолютно спокійною щодо регулярних поставок нашого зерна у країни Африканського рогу.

Тобто Україна може отримати доступ до одного з найсучасніших логістичних хабів, який функціонує, по суті, в Індійському океані. Окрім того, Оман має чудові політичні відносини з такими країнами, як Танзанія, Кенія, Сомалі, Уганда, Руанда, Ефіопія.

Все це було дуже предметно обговорено. Оман готовий розвивати з нами торговельно-економічні зв’язки, але його зовнішня інвестиційна діяльність є дуже обмеженою. Тож за нинішніх умов, скоріш за все, не варто очікувати на якісь значні інвестиційні проєкти з боку Оману, а радше треба сфокусуватися на поглибленні інвестиційної співпраці з Саудівською Аравією, ОАЕ та Катаром.

- Пропозиція створення такого хабу виглядає цікаво. Наскільки реалістично її втілити?

- Ідея створення українських зернових хабів уже опрацьовується і наразі вийшла на рівень узгодження технічних деталей реалізації, зокрема й фінансової складової.

Зараз пропозиція Оману додалася до того переліку країн, які ми могли б розглядати. Наша мета – забезпечити продовольчу безпеку Африки. Переваги Оману – там є прекрасна інфраструктура, розвинутий флот, зрозуміла прозора банківська система і податкові правила. Тож Оман виглядає привабливо, тому він теж міг би розглядатися українськими відомствами як одна з можливих локацій для зернового хабу.

Разом з тим, Єгипет, наприклад, дізнавшись про наші плани, також виявив зацікавленість в обговоренні можливості створення подібного логістичного центру на своїй території.

УГОДИ ПРО ПРЕФЕРЕНЦІЙНУ ТОРГІВЛЮ ВИГІДНІ І ДЛЯ УКРАЇНИ, І ДЛЯ КРАЇН АФРИКИ

- Ви раніше повідомляли, що Україна веде перемовини з Тунісом і Марокко щодо підписання угод про преференційну торгівлю, а з ОАЕ успішно просуваються переговори стосовно Угоди про всеохоплююче економічне партнерство. Коли можна очікувати підписання цих документів?

- Країни Африканського континенту, особливо півночі Африки дійсно зацікавлені в укладенні подібних угод з Україною.

Для нас вони теж важливі. Річ у тім, що країни Північної Африки мають угоди про вільну торгівлю з ЄС, що дуже ускладнює доступ наших товарів до ринків країн цього регіону. Для порівняння – наш товар під час розмитнення обкладається митом у розмірі від 20 до 40 відсотків, а європейський продукт заходить з нульовим митом. І ми часто бачили продукцію, виготовлену в Україні, яка зайшла реекспортом через ЄС.

Тому ми ініціювали переговори з Тунісом. Туніська сторона підтримала цю ідею. Однак з огляду на певні політичні події в цій країні і початок війни в Україні вони відтермінували цей діалог, але налаштовані на його відновлення.

Марокко теж було запропоновано укласти аналогічну угоду. Зараз ми ведемо з марокканською стороною переговори про активізацію торгово-економічної співпраці в рамках регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження.

З ОАЕ ми просуваємося найбільш активно. На початок квітня заплановано робочий візит української делегації до Абу-Дабі, де будуть проводитися переговори щодо угоди про всеосяжне економічне партнерство. Ми сподіваємося, що вони виведуть нас на її укладення у найближчі терміни.

ГОЛОСУВАННЯ КРАЇН АФРИКИ В ООН НЕ ЗАВЖДИ Є ПОКАЗНИКОМ ЇХНЬОГО СТАВЛЕННЯ ДО АГРЕСІЇ РОСІЇ

- Країни Північної Африки, зокрема Марокко, Туніс, Єгипет, Лівія й Алжир, на тлі західних обмежень щодо продажів російської нафти й нафтопродуктів, суттєво збільшили їх імпорт із рф. При цьому на Генасамблеї ООН усі ці країни, окрім Алжиру, який утримався, проголосували за резолюцію про справедливий мир в Україні. З огляду на це, як можна визначити ставлення африканських країн до війни росії проти України? Наскільки реальним є приєднання африканських країн до міжнародних санкцій проти росії?

- Це питання комплексне і дуже непросте. Заклики до африканських країн приєднатися до санкцій лунають не лише від України, а й від США і ЄС.

Наприклад, у грудні відбувся саміт США-Африка, куди прибули понад 50 глав африканських держав. Під час цього саміту американська сторона дуже чітко сформулювала умови, які мають бути виконані для того, щоб в Україні настав мир, у тому числі й щодо долучення африканських країн до міжнародних санкцій проти росії.

Я пояснюю це для того, щоб було зрозуміло, що питання обходу санкцій перебуває на контролі не лише України, а й найбільш впливових держав світу.

Безумовно, ми закликаємо африканські країни відмовитися від принципу business as usual. Але ми маємо робити все, щоб запропонувати цим країнам альтернативу і російській нафті, і спробам оминути міжнародні санкції, тому що бізнес живе за своїми правилами.

А стосовно тенденції довкола голосування в ООН, ми ще на початку війни фіксували, що воно не завжди віддзеркалює ставлення тієї, чи іншої країни до російської агресії проти України на двосторонньому рівні.

Тому орієнтуватися виключно на голосування не варто, завжди треба співставляти.

Бувають інші приклади, коли країна систематично голосує проти або утримується, але на двосторонньому рівні в контактах з нами наголошує, що вона відкрита до співпраці.

САМІТ УКРАЇНА–АФРИКА ДЛЯ НАС Є ПРІОРИТЕТОМ

- На перший квартал цього року планувалося друге африканське турне міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, в ході якого він мав відвідати Нігерію, Ефіопію, Танзанію і Кенію, а також перша велика конференція Україна-Африка. Наразі вже кінець березня. Коли будуть втілені ці плани? 

- Ми зараз працюємо над тим, щоб друге африканське турне міністра відбулося влітку і охопило нові країни Африканського континенту.

У цьому році виповнюється 60 років заснування Африканського Союзу, 25 травня відзначається День Африки, і ми хотіли б, щоб Україна на високому рівні долучилася до цих заходів.

Робота триває, адже підготовка візитів потребує комунікації, надсилання офіційних звернень і отримання погоджень.

Ми також плануємо і цього разу запросити в африканське турне український бізнес. Торік до нього долучилися представники 12 вітчизняних компаній, які в нинішніх умовах змогли виїхати за кордон для участі у бізнес-форумах у кожній з країн, де був міністр. Хотілося б, щоб цього разу їх було не менше.

Конференція Україна-Африка теж готується. Зараз ми визначаємося з її головними темами і постійно комунікуємо щодо цього питання з Офісом Президента і відповідними міністерствами.

Майже за рік від початку серйозного і системного підходу до роботи з Африкою ми бачимо певне розмаїття тем, за якими ми прагнемо працювати. Бо раніше наше співробітництво з Африкою полягало в експорті зерна, металу і підготовці студентів. Але ми спілкуємося з науково-дослідними інститутами, аграрними академіями, нашими експортерами, і бачимо, як багато в Україні сучасних технологій, про які в Африці ніхто не знає і до яких вона не має доступу.

Тож наша мета — через подібні саміти і візити побудувати міст для впровадження наших технологій на території Африки.

Хтось скаже, що в України немає можливості адаптувати ці технології в африканських реаліях, а Африка не є платоспроможною. Це правда. Але є багато міжнародних фінансових програм спеціально для Африки, які можна було б використати, щоб імплементувати український досвід і допомогти цим країнами у боротьбі не лише з голодом, а й із зміною клімату, хворобами, зниженням родючості ґрунтів, опустелюванням. Всі ці технології у нас є, їх треба за правильних умов там запровадити.

Тому саміт Україна-Африка для нас є пріоритетним. Ми хочемо провести його у Києві й будемо запрошувати глав держав усього Африканського континенту. Ми розуміємо наявні виклики і загрози, зокрема й те, що росія зробить усе, аби зірвати цей захід. Тому ми наперед передбачаємо можливість онлайн-участі. Але наша мета – зібрати лідерів усього Африканського континенту, тому що немає в Африці країни, якої не заторкнула б російсько-українська війна.

- На липень у Санкт-Петербурзі запланований другий саміт росія-Африка. Ми хочемо запросити на свій захід усі африканські країни чи лише дружні до нас?

- Ми будемо надсилати запрошення всім країнам Африканського Союзу. Ми знаємо, що в липні планується саміт росія-Африка, і закликаємо африканські країни не брати в ньому участі. На нашу думку, аморально перебувати на території держави-агресора у той час, коли продовжується війна проти нашої країни.

Ми б хотіли, щоб африканські країни бойкотом цього заходу, принаймні з боку їхніх лідерів, продемонстрували, що Африка не згодна з тим, що робить росія в Україні.

Ми вже отримали певні сигнали від деяких країн, що вони жодним чином не розглядають участі у цьому заході, поки росія не виведе свої війська і не зупинить війну.

В АФРИЦІ ПІСЛЯ ПОЧАТКУ ВІЙНИ УСВІДОМИЛИ ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД ПОСТАВОК УКРАЇНСЬКОГО ЗЕРНА

- Чи усвідомили в африканських країнах реальні ролі України і росії у виникненні та розв’язанні продовольчої кризи?

- Звичайно, усвідомили. Так само, як і свою залежність від поставок українського зерна.

Можливо, на початку війни в Африці не зовсім розуміли, що відбувається. Але коли вони побачили, що припинилися поставки зернових, а ціни на продукти харчування в африканських країнах зросли вдвічі-втричі, то почали шукати причини цього. І зрозуміли, що, аби виправити ситуацію, треба відкрити зерновий коридор. Чому він потрібен? Через блокаду росією українських портів. Відповідно, африканські країни усвідомлюють, що причиною продовольчої кризи у світі є саме дії росії.

Але, на жаль, не всі можуть сказати це вголос. Над цим треба працювати і доводити не лише переговорами, а й конкретними діями – такими, як зернова ініціатива «Grain from Ukrane».

- Вона підвищила імідж України в Африці?

- Безумовно! З початку дії зернового коридору в Африку було поставлено майже 3 млн тон зерна, було зібрано близько 200 млн доларів донорської допомоги.

Восени цього року ми плануємо провести другий саміт «Grain from Ukrane», аби зібрати додаткові кошти, щоб ця програма функціонувала. Тому нам треба заохочувати ширше коло країн долучатися до цієї програми.

У «Grain from Ukrane» з’явилися почесні амбасадори – відомі африканські політичні та економічні діячі. Держсекретар США Блінкен під час візиту до Ефіопії відвідав склади, на яких зберігалося українське зерно, і теж відзначив, що «Grain from Ukrane» має продовжувати працювати.

Ми маємо навіть офіційні звернення кількох африканських країн із проханням допомогти їм зерном у рамках «зернової ініціативи». Зараз ми шукаємо логістичні інструменти, яким чином це забезпечити. Бо доставити зерно в країни, які мають вихід до океану, приміром, в Ефіопію, Сомалі або Кенію, набагато легше, ніж у ті держави, які його не мають. Але ми працюємо із Всесвітньою продовольчою програмою, щоб знайти шляхи задоволення потреб цих країн.

МИ КАЖЕМО АФРИКАНЦЯМ, ЩО «ВАГНЕРІВЦІВ», ЯКІ ХАЗЯЙНУЮТЬ В ЇХНІХ КРАЇНАХ, В УКРАЇНІ ПРОСТО ЗНИЩУЮТЬ

- росія активно використовує в Африці ПВК «Вагнер», яку США і ЄС вже визнали міжнародною злочинною організацією не тільки через війну в Україні, а й з огляду на злочинні дії у ЦАР, Судані та Малі. Чи можна використати це як аргумент у комунікації з африканськими країнами для послаблення впливу росії? Чи страх перед «вагнерівцями» там сильніший?

- І одне, й друге. Страх перед «вагнерівцями» дійсно сильний, особливо в тих країнах, де утворився певний безпековий вакуум у зв’язку з виходом підрозділів іноземних країн, зокрема Франції, яка була одним із ключових компонентів безпеки.

Тож в Африці побоюються, що росія продовжить нарощувати присутність злочинців із ПВК «Вагнер» і використання їх чи для повалення законних урядів і президентів, чи для вивезення і експорту сировини із цих країн.

Тому проблематика ПВК «Вагнер» є дуже актуальною для Африки, і там є чітке розуміння необхідності знайти модель, яка дасть змогу африканським країнам самостійно забезпечувати власну безпеку.

У розмовах на цю тему ми кажемо африканцям, що «вагнерівців», які хазяйнують в їхніх країнах, в Україні просто знищують. Ніхто у світі краще за нас не розуміє російської тактики, тому наш досвід у протидії «вагнерівцям» може бути дуже корисним для країн Африки.

- І насамкінець поговоримо про ініціативу міністра закордонних справ Дмитра Кулеба щодо подання всіма охочими українцями своїх кандидатур на посади послів України. Вакансії є у більш як двадцяти державах світу, переважно африканських. Як дипломат, який працював на різних посадах в ОАЕ, Катарі, Алжирі, від чого ви застерегли б майбутніх кандидатів у посли?

- Робота в Африці – це завжди безпекові ризики, складна санітарна ситуація, важкі кліматичні умови, нестабільна і важкопрогнозована політична перспектива. Усе це разом створює таке тло, яке я не назвав би дуже привабливим з точки зору роботи.

Тож це надзвичайно висока відповідальність і велика місія, яку візьме на себе не лише посол, а й весь колектив новостворених посольств, щоб закріпити прапор України в цих країнах і відразу розпочати ефективну роботу по захисту наших національних інтересів.

В умовах війни немає часу на розкачку, і ми це чітко кажемо всім можливим кандидатам на різні посади в цей регіон.

Тому моє застереження полягає лише в тому, що треба бути налаштованим на роботу і дуже швидко давати результат. Але водночас це унікальний шанс проявити себе як патріота України, ефективного менеджера і людину, здатну на нестандартні рішення.

Надія Юрченко, Київ
Фото Юлії Овсяннікової