Майя Санду перемогла на виборах у Молдові впевнено та елегантно

Про те, що обрана президент Молдови чітко визначає та не приховує політичну проблематику регіону, можна бачити вже з переліку країн, який вона навела на першій же своїй прес-конференції у новій якості, даній вранці 16 листопада.

– «Ми побудуємо справжнєій баланс у зовнішній політиці, виходячи з національних інтересів Молдови, і прагматичний діалог з усіма країнами, зокрема Румунією, Україною, європейськими країнами, Росією та США», — перелічила обраний президент Молдови Майя Санду.

Власне, про важливість підтримання конструктивного діалогу з Москвою Майя Санду говорила ще в період виборчої компанії. Формально до складу Молдови входить проросійське Придністров’я з російським військами «на постої» на його території. І це не вирішиться швидко, а залежатиме від дуже багатьох чинників – від ситуації в самій Молдові, до реальних проблем Кремля і перспектив членства країни в ЄС. Вагомим чинником є і Румунія, з якою Молдова реально говорить однією мовою і чиєю частиною вона була до того, як у 1940 році її було відтято сталінським СРСР за результатами змови з гітлерівською Німеччиною.

Треба враховувати і настрої населення. Близько половини – це «радянські люди» ще і тому слід визнати: перемога Майї Санду склалася, частково,  на тлі сприятливих обставин. Про них – нижче.

Санду знає, чого можна чекати від Додона. І це важливо

Хто така Майя Санду? Їй 48 років. Освіта економічна, в тому числі здобута і в США. Працювала, зокрема, радником у Світовому банку в Вашингтоні. Мови – крім практично рідної румунської - англійська, звісно, російська та іспанська. Починаючи з 2012 року, Санду перебувала «в кадровому резерві» партій демократичного спрямування. 

Чотири роки вона була міністром освіти. Влітку 2019 року Майю Санду було призначено прем’єр-міністром. Це був наслідок багатоходівки з метою відсторонення від влади всесильного молдовського олігарха Влада Плахотнюка, який тримав у залежності від своєї персони практично увесь демократичний сектор політикуму Молдови. Тоді, в результаті союзу частини демократів з соціалістами Додона, Плахотнюка вимусили залишити країну,  а Санду - стала главою уряду. Але не надовго. Уже восени соціалісти проявили свою традиційну сутність: спочатку висунули уряду неприйнятні умови, а потім – проголосували вотум недовіри, чим відправили його у відставку на чолі з прем’єром.

Висновок: Майя Санду, що називається, «тертий калач» у політиці. І це уже важливо, тому що в купі з «установкою на Європу»,  дозволяє розраховувати на її передбачуваність, послідовність та здоровий прагматизм.

Як Додон з Усатим посварився і чого це йому коштувало

Напередодні дня голосування у другому турі, діючий президент крихітної Молдови, як це не смішно, намагався наслідувати приклад американського колеги Дональда Трампа. Тобто він заявляв на мітингах, що перемогу не віддасть і прозоро натякав ледве не на силовий супротив «у разі чого». І тільки перемога Майї Санду з більш ніж переконливим відривом у 14% не залишила йому такої опції. Програв – значить програв.

А взагалі, оця дивна «мода», теж започаткована Трампом, коли глава діючої влади, який програє вибори, звинувачує опозицію у фальсифікаціях – це феномен, який належить ще вивчати. Тобто президент має фору у вигляді безплатної присутності у ЗМІ та голосів тих, хто автоматично підтримує владу (це все має місце і у США). А на пострадянському просторі він ще й користується тим, що називається «адмінресурсом». І от маючи все це, президент звинувачує в махінаціях тих, хто за визначенням всього цього не має. Як це оцінити загалом? Однозначно ми тут маємо певну «кризу жанру» в тих, хто прийшов до влади штучно, поза логікою здорового глузду – або на хвилі махрового популізму, або під впливом фальшивої пострадянської ностальгії.

А ще Ігор Додон може пред’являти претензії за програш самому собі. Адже саме він зробив все для того, щоби мер міста Бєльці Рінато Усатий, теж проросійський кандидат (він взяв у першому турі вагомі 17%), закликав своїх прихильників голосувати «за кого завгодно, тільки не за Додона». А за кого ще голосувати – так, щоб «крім Додона», у другому турі? Причина цієї дивини проста – обидва кремлівські ставленики так загралися в конкуренцію між собою, що товариш Додон підставив товариша Усатого під карне переслідування в Росії. Тож з Додоном просто розрахувалися…

Можна сказати, що вектор Молдови визначився остаточно?

Чи означає це, що час прийшов і молдавани більше ніколи не обиратимуть між Європою та Росією, між природним вектором розвитку, обумовленим історією та географією –  і атавізмами імперського мислення? Зараз важко однозначно відповісти на це запитання. Але така перспектива уже є цілком реальною.

Важлива деталь. Голоси у Молдові рахували швидко. І це перша ознака того, що вибори пройшли чесно. Результати, власне, по Молдові були відомі уже через дві з половиною години після закриття дільниць. І тоді відрив Санду від Додона був набагато скромніший - 51.6% проти 49.4%. Але тоді ще не починали рахувати голоси на закордонних дільницях, які закривалися пізніше. А це – 15% виборців, і за кого у переважній більшості проголосували вони, було очевидно. У Додона не залишалось шансів.

Очевидно, що діючий президент Молдови, до його честі, це усвідомив без затримок.  «Я вітаю її (пані Санду. Ред.) з попередньою перемогою, але точка у виборчому процесі буде поставлена, коли будуть перевірені всі повідомлення про порушення", - уже заявив Додон.

"Хочу звернутися до тих, хто мене підтримав. (…) Я закликаю вас до спокою, категорично ніяких протестів і дестабілізації. Я вам скажу, якщо треба буде вийти на вулицю", - продовжив Додон . І цю, взагалі-то, погрозу можна пояснити, як вимушену зв’язку між тим, що він говорив раніше і тим, що показали вибори. Звісно, Молдова не США - і Додон прагматично це враховує. Та й розрив у 14% - це надто багато, щоби піднімати хвилю, тут би і 5% вистачило.

Те, що Додон з Усатим та інші політики проросійського табору не заспокояться – це очевидно і прихильників у них наразі залишається чимало. По сумарних результатах першого туру – це навіть трохи більше за 50%. Тож запас міцності у Санду наразі не вражає. Все буде залежати від неї та її команди.

Україна + Молдова = більше спокою в північному Причорномор’ї

А для воюючої України – так, перемога у Молдові проєвропейського кандидата - це певне послаблення напруженості по периметру кордонів. Маючи на півночі диктаторську Білорусь, найближчого союзника Росії, з самопроголошеним «президентом» Лукашенком на чолі, ми розраховували на те, що хоч на південно-західному кордоні буде спокійніше та надійніше. Так, Санду для нас краще, ніж Додон, але переоцінювати цього теж не варто.

«Радянське» Придністров’я, відколоте від Молдови, з російською військовою базою на Дністрі, скоро нікуди не подінеться, вивід її звідти - це предмет довгих перемовин та ще й за сприятливих обставин.

З іншого боку у нас з’являються нові можливості стратегічної взаємодії. Зокрема, в енергетичній сфері. Взагалі, ситуація в північному Причорномор’ї обіцяє стати більш передбачуваною та стабільною для ЄС. І Україна є безпосередньою учасницею цих процесів.

Тож успіху вам, пані президент Санду!

Дмитро Пересіченко, Київ