Дмитро Капранов: брат, якого не стало
Вони були нерозривні, брати Капранови. Світлої пам’яті одному, імпульсу до нового життя – другому. Так, здається, що Віталію треба починати життя спочатку. І можна собі тільки уявити, наскільки це буде важко...
- Та ви навіть не старайтесь нас розрізнити, просто кажіть «брат Капранов» – саме так один із братів-близнюків відреагував на спробу знайти персональні особливості у зовнішньому вигляді. І якщо й справді свою подібність Капранови культивували, то різницю у характері між братами можна було відчути під час спілкування. Подібні, але різні.
У вівторок, 16 квітня, на 57-му році життя у Києві помер письменник, видавець, музикант, журналіст і брат Дмитро Капранов. «Друзі, в нас біда. Сьогодні зранку раптово помер Дмитро. Коли і де прощання, – напишу завтра», – повідомив Віталій Капранов у Facebook. Повідомлення зворохобило спільноту друзів, знайомих, читачів, глядачів, слухачів, фоловерів, авторів, прихильників і опонентів теж.
Брати Капранови цілком свідомо творили свій культ. Здається, почали творити його ще їхні батьки. Але у братів все складалось концептуально – оця фраза про «широку відомість у вузькому колі» української культурної еліти їх не влаштовувала. Капранови – це подвійний карнавал і непрості виклики, їх хотілось слухати і дискутувати з ними, але спробуй це робити, коли перед тобою двоє, – спина до спини, як Янус. Яскраві та безпосередні, Капранови брались за всі напрямки в культурі, до яких могли дотягнутись їхні голови, руки і вистачило сили. Та і вибирали, як правило, контраверсійні теми чи шляхи.
Поки працювали у Москві, – активно українізовували середовище і стали чи не першими відомими діаспорянами в Росії. А мову, до речі, вивчали від бабусі, а не в школі на Одещині. Тоді вони видавали й перший україномовний альманах «Брати» з власними творами, між іншим. Та й українська у них, що тоді, що сьогодні – «калинова, солов’їна, наукова, юридична і сленгова, і музична, і пресова, еротична, побутова, політична, ютубова, і дитяча, й бізнесова, розважальна і військова, нецензурна й гонорова, бо жива і просто кльова» (ці та інші цитати із фб-сторінки Капранових, – ред.) І спробуй з цим посперечатись. Вони завжди такі, які є. Чи були...
Чи коли йшлось про їхнє дітище – видавництво «Зелений пес», яке брати заснували ще у наприкінці 90-х (яким був стан української видавничої справи – пояснювати ж не варто?) для видання саме популярної та масової україномовної літератури, а потім додали туди і розповсюдження книжок, а далі – фестиваль «Ніч Еротичної Поезії», який переходив у книжки і навпаки. До речі, Капранови саме готувались 28 квітня 2024-го відновити фестиваль і на сторінках своєї, однієї на двох, ФБ-стрічки знайомили читачів з авторами: «Ми відповідатимемо за музичне наповнення та виконуватимемо функції шпрехшталмейстерів (якщо ви знаєте, що воно таке, а як ні – то узнаєте). І на правах господарів від сьогодні ми візьмемося знайомити вас із іншими учасниками «Ночі Еротичної Поезії». Тому що всім ворогам на зло українці відродяться й відродять Україну. А у цьому процесі без еротики – ніяк».
Завадила не війна, «всі заходи скасовуються»...
Капранови свого часу заснували власний музичний напрямок «кобза-реп» і їздили по Україні, популяризуючи і свої твори, і твори друзів-письменників. Їхнє «надувне піаніно», гітара, барабан (який свого часу дід зробив власноруч) не збирали стадіони. Але слухачів вистачало.
А ще чи головне – книжки, як художні, так і пізнавальні чи історичні. Чого тільки Капрановим не закидали – мізогінію чи сексизм, непрофесійність і вибірковість у нонфікшн напрямку. Але їх неможливо було проігнорувати. Саме на виході з друку очікувалось перевидання їхнього роману «Забудь-річка», де йшлось про історію трьох людей на війні. «Це історичне розслідування трьох доль, які переплуталися і стали фактично однією потрійною долею – долею українця у Другій світовій війні», – писали брати у передмові. А ще: «Це – ручки, списані на автографи цього року. Ви теж можете замовити наші книжки з нашими автографами – це найкращий подарунок»...
Так само глядачі активно підтримували підпискою їхній YouTube «імені Т.Г. Шевченка», який із кількасот підписників 2019 року, коли українізовувати всемережжя було «не модно», на сьогодні виріс у майже мільйон фоловерів. Сто мільйонів переглядів. І так, можливо, історичні факти тут мають свою, капранівську, інтерпретацію. Але брати так і пояснювали – якщо росія краде нашу історію і перетворює у міф, то чому б нам не творити міф із своєї історії? У будь-якому випадку, кожен із 245 випусків каналу – яскравий та несподіваний. 660 підписок до мільйонної позначки, не дочекався...
Та навіть повномасштабне вторгнення для братів якось органічно переросло у військову службу – Дмитро та Віталій Капранови добровільно мобілізувалися до київського «Азову» і навіть тоді, коли було дуже важко, знімали підбадьорюючі відео, навіть із кулінарним тестуванням сухпаїв загарбників та українських.
«Не скучні» – так часто доводилось чути про них. Брати Капранови жили і творили свій культ у культурі. Про родину, дружин-близнючок, дітей та життя в одному на дві родини будинку, – знали, здається, всі. Вони не любили пафосу і мудрствувань. Хочеться, аби і пам’ять про Дмитра Капранова теж не переросла у порожній пафос. Це розуміють ті, хто нині пишуть слова співчуття і спогади. А їх, спогадів, буде ще ой як багато...
Побачити одного із братів у Києві – це була ще та рідкість. На жаль, тепер це має стати звичною. «Це був справжній жах. Крім того, що ми дзвонили цілий день один одному, ми ще й мало не щотижня їздили один до одного. Бути на зв’язку – кисень, яким ми живемо. І коли нас питають, як ми можемо постійно бути разом, ми питаємо, а як вони можуть бути постійно самі?» – кажуть брати в одному з інтерв’ю про досвід розлуки...
Щодня у телефонному списку стає менше тих, кому можна подзвонити. Але видалити контакт – це ніби викреслити з пам’яті людину. Не знаю, хто з двох братів насправді мав телефон під іменем «Дмитро Капранов», але відсьогодні він теж на паузі.
З колективної української пам’яті Дмитра Капранова неможливо викреслити, бо це частина нашого сучасного міфу. Пригадуєте, з історії античних вірувань про бога Януса – одного з найдавніших римських богів, покровителя входів і виходів, початків і кінців. Він зображувався як чоловік з двома обличчями по обидва боки голови. Саме такий український міф творили брати Капранови, зокрема, Дмитро Капранов. Той, хто не увійде у Забудь-річку.
Укрінформ висловлює співчуття рідним і близьким Дмитра Капранова. Ми пам’ятаємо.
Ярина Скуратівська, Київ
P.S. Відспівування Дмитра Капранова відбудеться в Києві в четвер, 18 квітня, об 11.00 у Михайлівському соборі. Поховання – на Байковому кладовищі.
Фото взяті з Фейсбук-сторінки братів Капранових. Перше фото: Суспільне
