Стокгольмський синдром православних українців
Ще з часів АТО/ООС у новинах та соцмережах з'являлися повідомлення, що священники УПЦ МП відмовляються відспівувати загиблих захисників, називаючи їх братовбивцями, недостойними християнського поминання. З іншого боку, тепер офіційні сторінки УПЦ буквально рясніють постами про те, як у якомусь із благочинь саме їхні отці провели в останню дорогу загиблого воїна. Звісно, свободу совісті в Україні ніхто не відміняв, і рідня загиблих має право запросити на проведення чину погребіння священника будь-якої конфесії. Але це не знімає моральної проблеми і болючих запитань: чому навіть тепер, під час повномасштабної війни, родичі українців, які загинули від рук російських загарбників, кличуть провести їх в останню путь агентів впливу «русского мира»? Це своєрідний стокгольмський синдром, ментальний інфантилізм вірян чи данина обрядовості без віри?
«МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ ІСНУЄ, БО ЛЮДИ ХОДЯТЬ І ЇМ БАЙДУЖЕ»
Власне, на другому році війни в українців не мало б залишитися сумнівів стосовно реальної ролі УПЦ МП у російсько-українських відносинах. Є достатньо інформації про відверто колабораціоністську діяльність духовенства цієї церкви як на тимчасово окупованих територіях, так і на підконтрольних Україні. Безліч новин і про одіозних представників УПЦ на кшталт митрополита Павла (Лебедя), відомого як Паша Мерседес, та нижчих за рангом «діячів». Але й досі ті, хто втратив найрідніших на війні з Росією, у найстрашніші хвилини – прощання із ними – свідомо чи не дуже легітимізують промосковських церковників: чин погребіння провести запрошують чомусь саме їх.
«Нещодавно в стрічці новин прочитав розповідь про матір загиблого українського солдата, якій священник московського патріархату відмовився відправити панахиду за спочилим, бо він був “братовбивцею” і “недостойний християнського поминання”. Таких історій в інтернеті багато, і коли я таке чую, так і хочеться спитати: а чого ви взагалі поперлися в церкву московського патріархату? А все просто: для більшості людей байдуже, в яку церкву ходити. Потім всі дивуються, чому в Україні досі існує московський патріархат, а ось і відповідь: бо люди ходять, і їм байдуже», – написав у фейсбуці клірик Спасо-Преображенського кафедрального собору, прессекретар Вінницько-Барської єпархії ПЦУ архимандрит Софроній Чуприна.
Він зазначає, що «пропагандисти РПЦвУ» постійно виставляють світлини із солдатських похоронів, де чин відспівування звершують священники московського патріархату, причому як у містах, так і в селах.
«Невже люди не знають, якого патріархату у них в селі храм? Невже так важко уточнити і поцікавитися, де ви й кому молитеся, кого годуєте і спонсоруєте? Для чого ганьбити пам'ять своїх рідних, до того ж українських героїв, адже сором відспівувати вбитих росіянами українців в храмах, де моляться за московського патріарха, який благословив вбивати українців?» – запитує він.
Справді, світлини і дописи про відспівування загиблих воїнів священниками УПЦ МП можна побачити у соцмережах будь-якої з єпархій. І навіть якщо загиблий не був прихожанином цієї церкви, майже на всіх похоронах чин погребіння використовують ще й для ідеологічної проповіді про гоніння на УПЦ МП. А якщо хтось натякне на підконтрольність РПЦ, то може на похороні і хрестом отримати.
Такий інцидент стався на Вінниччині минулого року, 22 липня, у селі Яланець Тульчинського району під час похорону загиблого бійця Олександра Зініва. Священник ПЦУ, який теж прийшов на цей похорон, почав докоряти отцям УПЦ МП, що вони розмовляють російською, і закликав заборонити діяльність «російських попів». Після суперечки священник УПЦ МП накинувся на свого колегу з іншої конфесії та вдарив металевим хрестом, завдавши тілесних ушкоджень.
Томашпільський районний суд тоді визнав нападника винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України: завданні легкого тілесного ушкодження, і призначив покарання у вигляді штрафу в розмірі 45 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 765 грн. Також присудив сплатити постраждалому священникові ПЦУ 5 тис. грн моральної шкоди.
Але українці й далі кличуть на похорони московських батюшок.
«Одні говорять, що йдуть не в патріархат, а до Бога. Інші, що церква московського патріархату їм ближча до дому, треті, що не знали, не чули, і так кожен має своє виправдання. Але усі вони продовжують спонсорувати московський патріархат, носять гроші, купують, замовляють, утримують священників-колаборантів, які чекають на прихід Путіна.
Навіть згаданий мною приклад. Якби той священник не відмовив вбитій горем матері солдата і звершив панахиду, то вона б і надалі ходила в церкву московського патріархату. Певно, вона це робила і раніше, молилася там, ставила свічки, писала записочки, щоб Господь зберіг їй сина. А його вбили. І не абихто, а росіяни, які прийшли вбивати, грабувати, захоплювати, ґвалтувати, знущатися, руйнувати саме з благословення того самого московського патріарха, за якого моляться і якого вважають своїм “господином и отцом” в тому храмі, де молилася за сина мати. Я цього не розумію», – зазначає архимандрит Чуприна.
ПРОРОСІЙСЬКА ЦЕРКВА – У СПАДОК
Здавалося б, Вінниччина меншою мірою зросійщена, аніж деякі регіони Півдня і Сходу України, і тут духовенство УПЦ МП не повинно б мати такого впливу. Утім, саме тут до початку створення в Україні Єдиної помісної церкви релігійних громад проросійської конфесії було найбільше.
– У нас аграрна область, і тому в нас була найбільша кількість сільських населених пунктів. В кожному з тих, де храму не було, його будували. А там, де храм був, але в ньому було замало місця, часто знаходилися меценати, які «від своєї родини» будували новий. Коли у 90-х був прийнятий Закон «Про свободу совісті та релігійних організацій», держава почала офіційно реєструвати статути релігійних громад і тим самим надавати статусу юридичної особи релігійним організаціям. Тому так історично склалося, що на території області було найбільше громад УПЦ МП. І, відповідно, найбільша кількість священників цієї конфесії, – каже начальник управління у справах національностей та релігій Вінницької ОВА Ігор Салецький.
Утім, як зазначає посадовець, після Об'єднавчого собору українських православних церков і отримання Томосу про автокефалію Верховна Рада законодавчо визначила механізм і процедуру зміни підлеглості релігійних громад. Це дало можливість громадам УПЦ МП, які бачили надалі себе у ПЦУ, ухвалювати рішення щодо зміни конфесійної приналежності і подавати документи до органів державної влади, які це реєстрували.
– Якщо 2019 року на Вінниччині налічували майже 1000 громад УПЦ МП і близько 200 – УПЦ КП, то на сьогодні ми маємо трішки більше 500 зареєстрованих релігійних громад УПЦ МП і трішки менше 500 громад ПЦУ. Тобто баланс вже майже вирівнявся. Плюс на території області є близько 300 релігійних громад УПЦ МП, які діють поза реєстрацією, не мають статусу юридичної особи і цивільно-процесуальної дієздатності. До того ж наразі наше управління є учасником – як відповідачем, так і третьою стороною – в семи судових процесах, пов'язаних зі зміною релігійними громадами підпорядкованості.
Що ж стосується вірян, то в цьому сегменті ми і візуально бачимо, і соціологічне дослідження це показує, що у нас більшість православних – це прихожани ПЦУ, їх близько 57%. І від 4 до 7% – це віряни УПЦ МП. Людей, які вперто тримаються за УПЦ МП, насправді не так і багато, але вони організовані. Якщо в кожному населеному пункті їх є таких по 10–15 осіб, то це, власне, священник, його сім'я і клір, який коло нього. Але коли вони з'їжджаються із п’яти сіл в одне, то здається, що їх багато, – стверджує посадовець.
Стосовно ж того, чому віряни просять відспівувати загиблих воїнів священників, пов’язаних із Московським патріархатом, він вважає, що роблять це насамперед ті, хто має близькі стосунки або є родичами цих священників.
– Є категорія вірян і священників, у яких в голові сидить «русский мир», і ти їх не переконаєш. Є такі, які принципово за відспівування священником УПЦ МП. А є й ті, хто звертається до них тільки тому, що на похороні священник має бути. Нема від ПЦУ – то хай вже відспіває цей. Такі інертні люди також є. Мені здається, що вони усвідомлять різницю, але це питання часу, – каже посадовець.
ПОЗБУТИСЬ ІНТОКСИКАЦІЇ «РУССКИМ МИРОМ»
На думку доктора філософських наук, професора кафедри богослов'я та релігієзнавства Національного педагогічного університету ім. Драгоманова Юрія Чорноморця, пояснити «інфантильність» українців щодо УПЦ МП можна тривалою інтоксикацією «русским миром». І кличуть вони на відправу панахиди за загиблою ріднею священників цієї церкви тому, що бачать в них не духовенство Московського патріархату, а просто своїх батюшок.
– Річ у тому, що люди за дуже багато років звикли, що це є місцева церква. Їм тисячу разів казали, що це просто Христова церква, просто православна церква. Вони звикли і не асоціюють її безпосередньо з Москвою. І навіть не помічають, наскільки піддаються впливам московських наративів. Люди живуть у цьому, як в природному середовищі. Є такий принцип: якщо жабу вкинути у кип'яток, вона врятується, бо відразу виплигне. А якщо помістити у воду і потрошку підвищувати градус, вона там звариться. Відповідно тут так само діє – відбувається непомітна інтоксикація.
Крім того, потрібно розуміти, що батьки цих загиблих воїнів можуть належати до двох зовсім різних типів віруючих, які є у Московському патріархаті. Є велика кількість віруючих, які ходять до церкви, причащаються – і виступають за розрив із Москвою, їх 72%. Половина священників теж виступає за розрив із Москвою і давить дуже сильно на єпископат, на митрополита Онуфрія, щоб це врешті-решт відбулося. І є 28% тих, хто є фанатиками, які вважають, що тільки їхня церква правильна і відповідно не треба йти на розрив із Москвою, треба зберігати цей зв'язок. Вони є людьми, які мають сектантський тип світогляду, й завжди і всюди будуть належати до Московського патріархату, – каже Чорноморець.
Науковець вважає, що поки що головним завданням держави є прийняття законодавства, яке б унеможливило збереження канонічної єдності церкви із Москвою.
– Для нас є дивним те, що минуло вже більше 500 днів великої війни, а російська релігійна організація на нашій території не заборонена. Така пасивність держави дуже дивує. Адже через цю пасивність вона буде знову і знову програвати, вкотре і вкотре поставати з попелу і думати, наприклад, а чому це програли Визвольні змагання 1917 року? А тому й програли, що не приймали вчасно необхідні законодавчі акти. І думали: як розтлумачити народу, щоб до нього нарешті щось дійшло?
Наше завдання – не навчати окремих людей, окремих віруючих і священників, щось їм пояснювати тощо. Це дуже дивний шлях, як на мене. Є конкретні злочини священноначалля, є конкретне економічне становище цієї релігійної організації. Відповідно треба робити конкретні законодавчі і правові висновки, – упевнений Чорноморець.
СУД І СПРАВА
Тимчасом на Вінниччині облрада у квітні 2023 року припинила договори оренди нерухомого майна, земельних ділянок та заборонила будь-яке користування майном, що є спільною власністю територіальних громад області, з релігійними організаціями УПЦ МП. Аналогічне за своєю суттю рішення ухвалила й Вінницька міська рада.
Поки що триває судовий процес між Вінницькою міськрадою стосовно розірвання угоди з релігійною громадою Хресто-Воздвиженського храму м. Вінниці (УПЦ МП) на право постійного користування комунальним майном. Мова про 2 га землі, які свого часу виділила міськрада.
Другий судовий процес, де УПЦ МП судиться за майно, стосується релігійної громади храму Великомученика Георгія Побідоносця. Він розташований на землях Міноборони – поруч із вінницьким Будинком офіцерів, розтрощеним російськими «Калібрами» у липні минулого року. Суд першої інстанції ухвалив рішення на користь релігійної громади УПЦ МП. Натомість Північно-Західний апеляційний суд скасував рішення Господарського суду м. Вінниці й ухвалив нове, яким визнав, що свого часу Вінницька міськрада неправомірно використовувала цю земельну ділянку і не мала права надавати її в постійне користування релігійній громаді УПЦ.
І насамкінець. 7 серпня Вінницький міський суд визнав очільника Тульчинської єпархії УПЦ митрополита Іонафана (у миру – Анатолія Єлецьких) винним за чотирма статтями Кримінального кодексу України. А саме: ч. 2 ст. 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади); ч. 1 ст. 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України); ч. 2 ст. 161 (порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками); ч. 3 ст. 436-2 (виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників). Згідно з повідомленням, за результатами судового розгляду митрополита засуджено до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Щоправда, законної сили вирок на момент підготовки матеріалу ще не набрав.
Антоніна Мніх, Вінниця
Фото газети «33 канал» та із соцмереж
