Дрони від «гномів», або Як працює народна культурна дипломатія

Дрони від громадської організації «Допомога армії Рівне» (ДАР) уже високо оцінили спецпризначенці. Окрім того, із 2014 року громадська організація передала на фронт близько 600 автівок. Ще одне досягнення у скарбничці спільних справ – проєкт з арттерапії, який уже понад п’ять років реалізують у Будинку ветеранів у Рівному та обласному шпиталі ветеранів війни. Про волонтерські справи розповідає Укрінформу ветеранка російсько-української війни з Рівного Віта (Вікторія) Шинкаренко. Вона очолює комунальний заклад «Будинок ветеранів» та координує роботу громадської організації.

ГУРТОМ – ДЕШЕВШЕ І ЯКІСНІШЕ

Вікторія Шинкаренко пояснює, що БПЛА із придбаних деталей збирають не аматори «на кухні», а спеціально навчені волонтери в одному з населених пунктів області. Пані Віта називає їх у соцмережах «наші гноми». Вона зазначає, що завдання волонтерів – не лише зібрати кошти на комплектовання, але й отримати ці запчастини вчасно. Адже на логістику впливає безліч чинників: і новорічні свята за східним календарем, і події в далекому Ємені... А ще купувати запчастини вигідніше гуртом, тому збір дрона автономно однією людиною – це дорого.

- Як підприємець (ще до 2014 року пані Віта створила успішний бізнес у сфері міжнародних перевезень, – ред.), я вмію рахувати гроші. Так само ставлюся до волонтерських коштів, тому розумію, що слід вийти на виробника, вибити знижку. Роздрібна ціна на деталі значно вища, ніж коли ми купуємо оптом для наших «гномів», – пояснює волонтерка.

Загалом, розповідає, на сьогодні готові або в роботі майже 150 дронів, і ще на 50 запчастини «доїжджають».

Якщо про інші цифри, то від початку повномасштабної війни волонтери громадської організації «ДАР» передали на фронт 117 машин, а з 2014 року – близько 600.

Шинкаренко розповідає, як, наприклад, допомагає українцям у далекій Норвегії литовець Яніс. Він – механік: знаходить автівку, оцінює її стан, може за потреби «підлампічити», щоб доїхала за 2,5 тис. км. Потім машину в Україну переганяє хтось із наших волонтерів. На місці авто фарбують, оглядають на одній із найкращих СТО і безкоштовно ремонтують (із 2014 року є така домовленість). Потім – на війну, де машина може «прожити» рік, а може – кілька годин.

ТЮЛЬПАНИ, НАРОДЖЕНІ З ПІТЬМИ

Окрім того, у Будинку ветеранів і обласному шпиталі ветеранів війни волонтери вже понад п’ять років реалізують проєкт з арттерапії. За цей час відбулося 245 занять, «народилося» дві з половиною тисячі картин. Хтось із авторів забирає їх собі, а хтось лишає, і вони стають експонатами виставок, продаються на аукціонах та розлітаються по світу.

Придбати картини можна і на виставках, і онлайн – про аукціони повідомляють у соцмережах. Гроші йдуть на допомогу армії, зокрема на деталі для дронів і на автівки. А ще волонтери за кордоном проводять заняття за донати. Звісно, кошти з проєкту арттерапії – тільки невелика частина того, що залучають волонтери.

Психолог Олена розповідає про картини, які створили в обласному госпіталі ветерани. Дістає картини одна за одною: ось – маяки, геть різні роботи; на якійсь картині – холодні кольори, на наступній – яскравий папуга.

- Ми даємо на арттерапії папки з малюнками-схемами різної тематики. Люди обирають, що хочуть зобразити, але приходять і зі своїми готовими ідеями. Під час заняття їх супроводжують художники, підказують, які відтінки, кольори обирати, щоб полотно «заграло». Бо схема – то схема, а не малюнок, – каже Олена. 

Вона розповідає, що цікаво спостерігати, як народжується картина. Показує одну: на чорному тлі – яскраві тюльпани. Пояснює, що спочатку ветеран зобразив лише чорний колір, сказав, що не бачить інших, потім домалював нагорі старлінки, пояснив, що пам’ятає їх. А потім уже на чорному тлі з’явилися тюльпани, а старлінки зникли.

Один із улюблених сюжетів у ветеранів – сова, бо саме цей птах зображений на емблемі української розвідки.

«МІЙ СИН ЗАГИНУВ, АЛЕ Є ІНШІ, ЯКИМ ПОТРІБНА ДОПОМОГА»

Ці слова мені каже пані Галина, яка раніше за всіх прийшла на арттерапію в Будинок ветеранів. Після малювання і спілкування вона поспішає додому, адже плете сітку для військових в Авдіївку.

Пані Галина ділиться спогадами про свою родину. Її чоловік у радянські часи був військовим, служив на території Росії, там народилися їхні діти. Потім, коли СРСР розпадався, вони перебралися в Україну, в Рівне, адже звідси родом чоловік. Коли розпочалася повномасштабна війна, молодший син, Олександр Маліздерський, служив за контрактом прикордонником. Він загинув 28 лютого 2023 року під час артилерійського обстрілу в районі Бахмута на Донеччині. Йому було 39 років. Пані Галина розповідає, що син мріяв після війни піти вчитися, щоб стати професійним військовим. А ще вона зауважує, що в Сашка був гарний командир, який навчав їх воювати, і як вони успішно протистояли вагнерівцям.

- Переважно гинули хлопці від артобстрілів – поранення, несумісне з життям, було і в Сашка, – ділиться жінка.

Пані Галина каже, що її підтримують і побратими сина, і поліцейські, з якими він працював, і влада, і волонтери. Розповідає, що сама ходила у лікарню до поранених військових, проте довго не змогла відвідувати їх. 

- Коли перший раз прийшла у Будинок ветеранів, дуже погано почувалася… Малювання відволікає, заспокоює. Ми всі приходимо раз на тиждень, а я спочатку щодня ходила, – згадує жінка.

Пані Галина вимальовує на картині квіти. Каже, що найбільше їй подобається зображати природу. Може, тому, що в селі виросла, біля лісу. Під час занять професійні художники підказують, як малювати. Жінка з гордістю каже, що їхні картини відправляють на виставки. Також їх продають, а виручені кошти йдуть на ЗСУ.

На арттерапії не лише малюють, тут спілкуються, жартують та розказують свої історії, говорять про те, що тішить, і те, що болить. Усе це разом, переплітаючись, створює неповторну атмосферу, результатом якої є чудові картини.

ПОВЕРНУЛАСЯ З ВІЙНИ – НЕ МОГЛА СПАТИ, ТОМУ МАЛЮВАЛА

Віта Шинкаренко є авторкою і цього проєкту. Загалом, у пані Віти – три освіти: юридична, психологічна і художня. В армію вона пішла у 2016 році, служила водієм-санітаром-санінструктором. Із 2014 року як волонтерка переганяла на фронт автівки.

- На службі була на перевезенні поранених і загиблих. Коли звільнилася з армії, не могла заснути. Ні, мені не снилися кошмари. Просто заплющуєш очі і думаєш: а як там мої побратими на сході? – каже Шинкаренко.

За ніч без сну могла створити кілька малюнків. Виставляла їх на продаж, за дві-три картини могла придбати машину для військових. А ще малювання допомогло розв’язати проблему з безсонням.

- Я подумала, що це також може допомогти комусь іншому. Ми їздили в обласний шпиталь, я звернулася до керівника цього закладу і запропонувала: дозвольте у вас провести арттерапію. У госпіталі завжди радіють будь-якій можливості для реабілітації ветеранів. Мене запитали, що необхідно. Пояснила, що потрібна кімната, я завезу туди мольберти, фарби, пензлики, треба виділити нам сталий час. У шпиталі навіть відкоригували реабілітаційні процеси, тому що арттерапія – дуже крута психологічна реабілітація, – ділиться волонтерка.

Арттерапія дає змогу зосередитися на самовираженні, а не на тяжких спогадах, знаходити внутрішній спокій після пережитих випробувань. Малювання картин – одна зі світових практик у відновленні людей із травмами опорно-рухового апарату.

Вікторія згадує перші заняття: їй допомагало, що вона може нарівні розмовляти з ветеранами – як волонтер і як побратим. Ділиться, що пацієнти у шпиталі не дуже люблять, коли хтось приїздить заради піару, вони це відчувають.

- І ось хлопці заїжджають на візках у кімнату, куди я їх запросила, там стоїть п’ять мольбертів. Вони запитують: що це таке? Будемо малювати, кажу. Чую: ти що, збожеволіла, я востаннє в третьому класі малював. Відповідаю: ну от, маєш досвід, все-таки малював у третьому класі. А один, найбільш «колючий» з них, у відповідь: та пішла ти… Я замикаю двері на ключ і кажу: поки не намалюєш – ніхто звідси не їде. Четверо з них добре мене знають, в одного аж тиск піднявся, в іншого краплинки поту з'явилися – так старався малювати. А той «колючка» погрожував і сердився, а йому у відповідь: малюй. І він намалював – оголену жінку, абстракцію, гарна робота була, – згадує Віта Шинкаренко.

Потім виявилося, що ветеран цей служив у тому ж розвідбаті, що й Віта. Згодом він переміг у «Іграх нескорених». Віта Шинкаренко показує мені стенд зі спортивними нагородами – виявилося, що то історія про Андрія Бадарака, чиїми здобутками у плаванні пишається Рівненщина. І саме в Будинку ветеранів він тривалий час займався, готуючись до змагань.

КУЛЬТУРНА НАРОДНА ДИПЛОМАТІЯ ТА МАШИНА З АВТОГРАФАМИ

Як розповіла Віта Шинкаренко, нині проєкт арттерапії фінансується Українським ветеранським фондом, виграли грант – 660 тис. грн. За її словами, за сприяння наших діаспор проєкт переріс у потужний інструмент допомоги армії.

Ще до повномасштабного вторгнення українці за кордоном хотіли привернути увагу світу до війни в Україні і запропонували організовувати виставки.

- Це була така культурна народна дипломатія. Першою стала Велика Британія. Потім Ірландія, Франція, Португалія, Іспанія, США та Німеччина, – каже пані Віта.

Після повномасштабного нападу Росії інтерес до подібних виставок за кордоном зріс. На думку Шинкаренко, є потреба презентувати країну саме такими проєктами. Адже вони транслюють: дивіться, які ми дужі, у нас – важкопоранені військові, але вони знаходять сили відновлюватися.

- Була виставка і в Австралії. Роботи наших ветеранів є у президента Литви, наприклад. Загалом, це – гарний подарунок очільникові іншої держави від країни, в якій триває війна, – міркує пані Віта.

Розповідає, що до 24 лютого 2022 року кошти, які отримували за картини на ярмарках чи аукціонах, давали авторові. 

- Із 24 лютого 2022 року ветерани сказали: ні, продавайте і купуйте за ці гроші техніку на фронт. І нам вдалося придбати вже три машини, зокрема за кошти від продажу картин. Звісно, діаспори ще проводять ярмарки, акції. Згадую, як загнали придбану машину в обласний госпіталь. Я кажу: пацани, вийдіть і гляньте, яку ви тачку купили. Ми даємо маркери, і вони з візків дотягуються до салону і розписують його: назви бригад, позивні, побажання для бійців на передовій... Я одну таку автівку гнала на схід – реально розписаний салон настрій піднімає, – згадує пані Віта.

Розповідає, як її запросили провести арттерапію у Йорку. На заняття прийшов мер цього англійського міста і долучився до процесу. 

Загалом, каже, такі заходи за кордоном – це не про відпочинок. Треба розповісти про картини, увімкнути онлайн-виступ ветеранів з України, провести заняття, долучитися до ярмарку. Ті, хто приходить на заняття з арттерапії за кордоном, донатять. За п’ять днів у Великій Британії «пропрацювали» чотири міста. Такий самий щільний графік був у Португалії – звідти слідом приїхала куплена на фронт машина і «прилетіли» 3,5 тис. євро на запчастини для дронів.

Віта Шинкаренко зауважує: Будинок ветеранів – комунальний заклад, можливості якого обмежені.

- Але це – не стіни, це – люди, які тут є, – додає вона. – І прекрасно, коли ми об’єднуємося: громадська організація, Будинок ветеранів, військові, які проходять реабілітацію, госпіталь, волонтери в різних кінцях світу, рідні військових, медики. Наша «бульбашка» нині – величезна група людей, які працюють за різними напрямами, але не діляться на «чужих» і «своїх».

Ірина Староселець, Рівненська область
Фото автора та із соцмереж