Лікування душі пензликом і фарбами

Сеанси, під час яких військові створюють картини, започаткувала волонтерка Юлія Толмачова. Вона з власного досвіду знає, що цей метод ефективний у процесі реабілітації.

Воїни пишуть полотна акриловими фарбами, одночасно допомагаючи і собі, і побратимам на фронті, адже живописні роботи продають на аукціонах, заробляючи кошти на допомогу війську.

На заняття приходять військовослужбовці з пораненнями та ампутаціями. Спочатку багато хто з них не хоче розмовляти і просить не фотографувати. Натомість після сеансу вони вже з усмішкою розповідають про свої картини і діляться, що прийдуть малювати ще. А в кожній роботі можна розгледіти характер та настрій її творця.

На одному із сеансів арттерапії побувала кореспондентка Укрінформу.

МАЛЮВАТИ МОЖУТЬ УСІ

Заняття з арттерапії проводять у приміщенні духовного центру Житомирського військового шпиталю. Помітивши, в які двері заходить чоловік у військовій формі, йду за ним. Туди саме сходяться всі, хто хоче помалювати. На порозі зустрічаю військового капелана Павла Ядчишина.

- Тут роблять добру справу, – говорить священник. – Усі картини, які ви бачите, це роботи хлопців і дівчат, що долучалися до арттерапії. Коли спілкуюся з військовими на різні теми, розповідаю їм про заняття і запрошую відвідати. Ще не було жодного випадку, щоб хтось не намалював обраного сюжету! Тут малюють усі. Навіть ті, хто приходять «просто подивитися», зрештою беруть в руки пензлик. За рік я теж написав тут три картини, хоча раніше малював тільки в школі. Після цих занять всі виходять із задоволенням, люди тут забувають про те, що їх турбує. До того ж важливо, що роботи потім продають на аукціонах, а за гроші з них купують те, що потрібно військовим. Так воїни, які пройшли війну й отримали поранення, допомагають своїм побратимам.

У кімнаті вже зібралися військовослужбовці. Заняття з арттерапії проводять художники Олена Буката та Дмитро Михайловський. На столах розкладає мольберти та інше приладдя заступниця директора Житомирського обласного музею Юлія Каплун, яка давно співпрацює з цією командою волонтерів. Її тут називають генератором ідей. Юлія організовує заняття з арттерапії для дітей військовослужбовців і переселенців у музеї, а цього разу відпросилася з роботи, щоби допомогти у шпиталі.

Заняття починається з того, що військові розглядають стос картинок і обирають, що хочуть малювати. На полотнах вони простим олівцем зображують обриси своїх майбутніх робіт, а далі беруться за фарби.

Художники допомагають тим, у кого виникають труднощі. Помітно, що декому через травми і поранення цей процес дається важко. Олена Буката підходить до своїх «учнів» і пояснює, що пензликом треба малювати так, ніби ви гладите котика.

За столами працюють майже десятеро чоловіків. Більшість із них неговіркі і просять їх не фотографувати. Із часом всі вони входять у ритм роботи і зосереджуються на своїх малюнках.

«ПРИЛІТ НА ДОНБАСІ» І «ШЕВЧЕНКІВСЬКІ СЛИВИ»

За процесом спостерігає т.в.о. заступника командира військової частини А1065 з морально-психологічного забезпечення Дмитро Луцишин.

- Ми ще з 2014 року помітили, що коли військовослужбовці приїжджали з війни, їм через ПТСР та інші проблеми було важко адаптуватися, – каже Луцишин. – Із початку повномасштабної війни таких людей стало значно більше. Тому пропонуємо військовослужбовцям заняття з арттерапії, адже госпіталь – це місце, де лікують не тільки фізичні поранення, а й психологічні. Військовослужбовці за допомогою такої терапії вивільняють свої емоції. Стан передається завдяки кольору: дехто використовує темніші, а хтось світліші відтінки. Переважно найкращі картини виходять у тих, хто каже, що не вміє малювати.

Тим часом військові роблять останні штрихи на своїх картинах. Вони вже починають усміхатися і жартують, розповідаючи про малюнки.

Найперший завершує військовослужбовець Іван. Він малював нічний пейзаж. Чоловік зізнається, що востаннє займався таким ще в школі. На арттерапії йому сподобалося, він каже жартома: «Порівняно зі солдатиками, яких я малював у дитинстві, ця картина краща».

Військовослужбовець із позивним «Сокіл» за фахом інженер-конструктор, тому таке малювання для нього – новий досвід.

 - Моя картина називається «Приліт на Донбасі», хоча я мав малювати вечір. Але так вийшло, що це приліт увечері. Загалом цей процес розвантажує, – ділиться «Сокіл».

Військовий із позивним «Грек» показує свою роботу і розповідає, що малювати йому було складно, бо через поранення не слухається рука. Він зобразив човен, але інакше, ніж на картинці, бо той йому не сподобався.

Найстарший на занятті – «Паха», йому 55 років. Воїн каже, що любить природу, тож малював візитівку Житомира – скелю Голова Чацького. Чоловікові заняття сподобалося, він трохи відпочив за малюванням і наступного разу планує знову прийти на арттерапію.

Військовий Євген намалював лисичку з добрими очима. Олег родом із Черкас, тому свою картину назвав «Шевченківські сливи».

МИСТЕЦТВО ПРИТЯГУЄ, ЯК МАГНІТ

Олена Буката каже, що читає багато літератури з психології, і це допомагає їй працювати з військовослужбовцями. За її словами, у теплу пору заняття з арттерапії проводили в альтанці надворі, і вони, як магнітом, притягували до себе навіть тих, хто не збирався малювати. Люди збоку спостерігали за процесом, а потім самі брали мольберт і приєднувалися.

- Малювати може кожен, – зазначає Олена. – Інколи на наших заняттях якісь моменти треба перевести на жарт. Я люблю ці сеанси. Місяць хворіла і дуже скучила за заняттями. Люди звідси йдуть з емоціями і ще якийсь час будуть їх переживати, не думаючи про свої хвороби.

Дмитро Михайловський проводить сеанси арттерапії у шпиталі майже рік. Він говорить, що військовослужбовців дуже мотивує те, що їхні картини відправляють на аукціони і вони дають користь армії.

- Головне – донести до військових, що малювати неважко і вони можуть це робити, – каже художник. – Більшість людей це заспокоює, вони приходять і релаксують на таких заняттях. Отих кілька годин, проведених тут, вони можуть побути у своєму світі, не думаючи про проблеми.

Для сеансів арттерапії постійно потрібні полотна та фарби. Волонтери просять усіх, хто може допомогти, приносити ці речі у Житомирський військовий шпиталь або в Дім ветерана.

Ірина Чириця, Житомир
Фото автора