Україна виграє від інституту множинного громадянства
Україна тепер стоїть на порозі значущих змін, які можуть кардинально трансформувати концепцію громадянства у країні. Ініціатива Президента України Володимира Зеленського щодо запровадження інституту множинного громадянства відкриває нові горизонти для українців по всьому світу. Цей крок має особливе значення для українців, які проживають за кордоном, та іноземних добровольців, що воюють на боці України. Водночас є певні нюанси, про які варто памʼятати, запроваджуючи подібні новації. Наразі самого тексту законопроєкту від Зеленського немає. Тому зосередимося на «матчастині» цього питання.
ЩО ВІДОМО ПРО ЗАКОНОПРОЄКТ?
Із заяв Президента можна наразі зробити висновок, що пропоновані зміни дадуть змогу мати громадянство України всім українцям і українкам та їхнім нащадкам з різних країн світу, усім, хто в періоди різних хвиль еміграції вимушено залишив Україну. На думку Володимира Зеленського, це допоможе зберегти єдність з Україною. Фактично Президент говорить про єдність усіх українців, яких у світі налічується понад 60 мільйонів.
Окремим важливим аспектом такої новації має стати можливість усім іноземним добровольцям, які зі зброєю захищають Україну від російського вторгнення, отримати український паспорт. Важливо, що в жодному разі не буде можливим множинне громадянство України у випадках з громадянством Росії. Для громадян держави-агресора відповідні українські новації працювати не будуть.
ЧИ СУПЕРЕЧИТЬ МНОЖИННЕ ГРОМАДЯНСТВО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ?
Стаття 4 Конституції України визначає, що в Україні існує єдине громадянство, а підстави набуття і припинення громадянства України визначають за законом. Щодо норми про «єдине громадянство» дискусії між конституціоналістами тривають дуже давно. І з цього приводу є дві різні думки.
Перша – таке словосполучення передбачає, що громадянин України може мати лише одне національне громадянство, тобто українське і все, громадянства будь-якої іншої держави чи підданства він мати не може.
Друга – слова про «єдине громадянство» означають, що це неможливість мати регіональні громадянства в Україні – наприклад, громадянства Києва, Чернівців, Одеси чи Криму. Наразі в КСУ є подання депутатів (у квітні минулого року КСУ почав його розглядати) щодо трактування цієї норми. Коли буде рішення КСУ, сказати складно. Поки що більшість конституціоналістів та правників схиляються до думки про неможливість саме регіональних громадянств.
Водночас чинне законодавство передбачає, що в українців не може бути громадянства інших держав. Тому, вочевидь, на зміну саме звичайного, а не конституційного законодавства буде спрямований законопроєкт Президента.
А ЯК В ІНШИХ КРАЇНАХ?
Державна політика й умови громадянства, які містять питання про визнання подвійного чи множинного громадянства, суттєво вирізняються у різних державах і не становлять єдиної системи. Кожна країна визначає свої критерії, і часто ці критерії конфліктують між собою.
Історичні звичаї, актуальні політичні питання, стан міжнародних відносин, безпекові міркування та міграційна політика впливають на те, як країни підходять до питань громадянства, роблячи цей процес динамічним і адаптивним.
Наприклад, в деяких країнах, таких як Австрія чи Норвегія, та в більшості країн Азії, включно з Китаєм, Індією, Японією і Індонезією, у разі набуття громадянства іншої країни людина автоматично втрачає своє первинне громадянство.
Водночас у США для набуття громадянства необхідно скласти присягу перед спеціальною комісією, але інші країни можуть не вимагати такої процедури. Це може призвести до ситуацій, коли людина вважається громадянином США, але її рідна країна цього не визнає.
Деякі країни, зокрема Єгипет і Вірменія, обмежують права громадян з подвійним громадянством, наприклад, вони не можуть бути обрані до парламенту. Іспанія має спеціальні угоди з деякими країнами Латинської Америки щодо подвійного громадянства, дозволяючи своїм громадянам зберегти своє іспанське громадянство навіть після набуття громадянства цих країн.
Також країни, які дозволяють подвійне громадянство, мають різні мотиви та умови для цього. Наприклад, Аргентина визнає подвійне громадянство тільки з Іспанією та Італією. Велика частина економічно розвинених країн, за винятком таких, як Австрія, Нідерланди, Іспанія, Норвегія, Японія та Сингапур, визнають подвійне громадянство. Близько 75–80 країн світу, переважно в Африці та Азії, не визнають подвійного громадянства.
В Європі є широке різноманіття підходів до подвійного громадянства, зокрема в Італії, Греції та Швейцарії. Одним з мотивів набуття другого громадянства є бажання мінімізувати податки. Французи, бельгійці, скандинави та іспанці часто отримують подвійне громадянство, особливо з Монако та Андоррою.
Україна, враховуючи різноманіття світових практик, має можливість вибирати свій шлях у питанні подвійного громадянства, зважаючи на міграційні тенденції, географічне положення та наявність національних меншин. У цій сфері можливі специфічні рішення, винятки та індивідуальний підхід.
ЗА І ПРОТИ
Подвійне громадянство часто стає предметом політичних дискусій, оскільки кожна країна має своє бачення цього питання. На тлі глобалізації та зростання міжнародної мобільності подвійне громадянство відображає зміну у традиційному розумінні державного суверенітету та ставленні до національної ідентичності. Воно сприяє свободі пересування, інвестицій та підприємництва, відображаючи різноманіття та толерантність сучасного світу.
Подвійне громадянство також має вплив на виборчі права. Люди, які проживають у країні, але не мають її громадянства, часто обмежені в політичній участі. Подвійне громадянство може забезпечити більш справедливий підхід до виборчих прав, особливо для тих, хто має інтереси в декількох країнах.
Однак є і складнощі, зокрема питання лояльності та патріотизму. Подвійне громадянство можуть сприймати як зниження патріотизму, оскільки людина належить одночасно до двох різних націй. Це спричинює суперечності, особливо в умовах війни чи політичної напруженості. Також наявні практичні ризики, такі як конфлікти щодо військової служби та правових зобов'язань у різних країнах.
У контексті України питання подвійного громадянства є особливо актуальним у світлі війни з Росією та потреби в національній консолідації. Хоча визнання множинного громадянства може забезпечити додаткові юридичні інструменти для контролю над громадянами, що мають громадянство інших країн, є загроза національній безпеці. Водночас, враховуючи глобальні тенденції, подвійне громадянство може стати більш привабливим і необхідним явищем у майбутньому.
Загалом Україна може виграти від інституту множинного громадянства, оскільки це сприятиме захистові національних інтересів, зміцненню згуртованості українських громад у країнах, куди українці масово емігрують, а також поліпшенню відносин із західними сусідами.
Ігор Петренко, політолог, доктор політичних наук, доцент, професор кафедри політичних наук філософського факультету КНУ ім. Т.Шевченка
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
реклама