Хто ви, «мере» окупованої Горлівки Матюха?
Український розвідник Едуард Матюха більше ніж п'ять років працював під прикриттям на окупованому Донбасі та деякий час був "народним мером" Горлівки – недільна топ-новина від ТСН, яка одразу ж “розірвала” Мережу.
“Справді, Едуард – це той чоловік, який надавав необхідну інформацію про реальну ситуацію на окупованих територіях”, – сказав представник Головного управління розвідки (ГУР) Міністерства оборони України Вадим Скібіцький, додавши, що Матюха пішов з посади «мера» через суперечки бойовиків. Власне, завданням “українського Штірліца” було посварити їх. Згодом він став першим секретарем міського комітету "компартії ДНР".
Матюха розповів, що збирав інформацію про злочини Росії та заводив контакти з російськими комуністами. За його словами, невизнані анклави (Абхазія, Північна Осетія, Придністров'я, «ДНР» і «ЛНР») координуються Кремлем через КПРФ, у партії навіть є відповідальна за це людина – депутат Тайсан Казбек Кучуковіч. З цим депутатом та іншими комуністами формуються російські «гуманітарні конвої», в які включають автомобілі із готівкою для «республік» окупованого РФ Донбасу.
Крім того, стверджує Матюха, Москва має план «Б» щодо Донбасу – проведення референдуму про включення «ДНР» і «ЛНР» до складу Росії, якщо, мовляв, Україна не піде на політичні поступки – в реалізації Мінських угод та особливого статусу Донбасу. А також запевнив, що Кремль розглядає й інший план – створення так званої «Новоросії» із військовим захопленням Харкова та Одеси. Але, що “так” і “не так” в усій цій історії з “мером-розвідником” із Горлівки? Український сегмент соцмережі Фейсбук традиційно розділився: одні називають Матюху героєм, інші, навпаки, проводять паралель з Надією Савченко, критикують факт його розсекречення і так далі.
А й, справді, наразі важко сформувати якусь однозначну думку з цього приводу. А тим більше, коли над країною нависла чорна хмара невизначеності – замість щирої радості в “перемозі” або гострої критики “поразки”, намагаємося фільтрувати, балансувати, аналізувати...
Екс-заступник начальника Головного управління розвідки МО України (2000-2003; 2013-2015 рр.), кандидат військових наук, генерал-лейтенант запасу Юрій Радковець наголошує на тому, що розвідка – це витончена справа, яка робиться без прізвищ, без коментарів на загал з боку особи-розвідника...
“Інсайдів наразі для висновку, навіть попереднього – замало. Тому в даному разі краще утриматись, перечекати, адже згодом й так щось випливе, хтось “проколеться”, якщо не наші, так росіяни або сєпари. Знатимемо. Утім... Хоча й маємо заяву від представників ГУР, мовляв, що це справді їх розвідник та, чесно кажучи, навіть пригадати не можу, коли б наскільки відкрито це відбувалося, а особливо зараз – за такої непростої та напруженої воєнно-політичної, геополітичної ситуації, в якій опинилися і ми. Після повернення розвідники живуть під іншими іменами та прізвищами. Бо є сім’я, є діти, родичі... То що, тепер усім змінювати паспорти, проводити пластичні операції, формувати нові біографії тощо? Ну, це не серйозно. Тож конкретно сказати, чи це реальний “Штірліц”, чи він фейковий – поки що не можу, – каже пан Радковець. – Однак, ну, якось вже гладенько лягає ця ситуація в контексті майбутньої зустрічі “нормандської четвірки”, яка відбудеться 9-го грудня в Парижі, ба, зокрема дивними видаються озвучені Матюхою меседжі. Бо ж, ну, не може Путін виглядати якимось лузером. І тут, хай йому грець, гучне викриття українського мера-шпигуна... Але ж розвідка – це інструмент забезпечення національних інтересів та безпеки. Тому не виключаю, що все це є частиною добре спланованої Путіним гри під назвою “Паризький саміт-2019”, мета якої давно усім відома".
Дещо іншу думку з цього приводу висловив політичний експерт, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко. Він каже, що не бачить проблем у тому, що Матюху викрили, звісно, якщо він справді розвідник. “По-перше – це дезорганізація "там". Тепер вони шукатимуть шпигунів серед себе. По-друге, йому 50 років. І, можливо, для оперативної роботи він уже не в тому віці, можливо, працюватиме в центральному офісі. І, по-третє, загрози життю можуть існувати тоді, коли інформація дійсно важлива для ворога. А його інформація зводиться до потрібних Москві тез і причетності КПРФ до утримування окупованого Донбасу. Можливо, це була не вся інформація. Але він не входив у Кремль, тому напряму не матиме доказів щодо причетності когось з близьких до Путіна. Тому ще питання – чи дійсно РФ зацікавлена у його фізичному усуненні. Хіба що для залякування інших – потенційних перебіжчиків. У будь-якому випадку, якщо українські розвідувальне співтовариство офіційно розкрило його особистість, то, ймовірно, вони спланували й заходи щодо його захисту. Бо це принципово – захистити життя тих, хто захищав Україну чи планує переходити на нашу сторону”, – каже Петренко.
Водночас експерт наголошує, що в ситуації з Матюхою його хвилює не так верифікація “українського Штірліца”, як те, з якими меседжами він повернувся. “Перше – це роль КПРФ. Комуністи, відповідно до заяв Матюхи, є посередниками між Кремлем та «окупованими територіями». Логіка у цьому є – Кремль ніколи не збирався брати на себе безпосередню відповідальність. І те, що каже Матюха, це по суті – «розділення» образу ворога. Бо це виглядає, як відбілювання Кремля з частковим перенесенням відповідальності на КПРФ. Коли росіян притягуватимуть до відповідальності за військові злочини в Україні – можна буде валити все на КПРФ.
Друге – Росія, в разі провалу «мінського формату», має план “Б”. Тобто проведення референдуму про приєднання «ДНР» та «ЛНР» до РФ. Для цього нібито проводиться перепис населення «там». Це більше звучить як стимул для України прогнутись на «нормандській зустрічі» (щоб не втратити окупований Донбас). І як підтримка проросійських настроїв в ОРДЛО. Бо розчарування Росією “там” величезне, тому крім вкидання російських паспортів проросійській частині населення треба чергову «морковку». Щодо реальності, то Росії Донбас не потрібен. Не для того, вона його руйнувала війною і вивозила звідти виробниче обладнання, щоб його приєднати. Та і його приєднання призведе до збільшення міжнародного тиску на РФ. І найстрашніше для Кремля – об’єднання проблем Донбасу і Криму в одне питання”, – стверджує Петренко. І додає: “Ну, і нарешті третє – план “В”, тобто продовження російської військової експансії в Україні. Стратегія Росії щодо розширення свого впливу передбачає різні варіанти розвитку подій. У тому числі й військову експансію. Питання у тому, що військова експансія буде можлива лише за сприятливих для Кремля умов. Тобто зростання проросійських настроїв, зниження потенціалу військового спротиву та відвертання міжнародної спільноти від підтримки України. Нікому не потрібно збільшувати зону окупації, якщо за це доведеться ще більше. Тому план продовження військової окупації України у Кремлі є. Але він пилиться у шухляді, в очікуванні чергового послаблення нашої країни. Він явно не є пріоритетним. На відміну від інформаційного тиску військовою експансією”.
Мирослав Ліскович. Київ
