Загроза з Азовського моря: що там залишається нашого?

Увечері 18 травня (близько дев’ятої вечора за київським часом) Росія закрила для судноплавства частину Азовського моря (дві тисячі квадратних кілометри), у тому числі поблизу українського порту Бердянськ, тому що оголосила про маневри Чорноморського флоту РФ зі стрільбами. Рівно за п’ять днів, 23 травня о 21.00, обмеження закінчилися, хоча Росія продовжує затримувати судна, які прямують до або з Маріуполя та Бердянська. Таке стверджує Андрій Клименко, головний редактор BlackSeaNews і керівник проекту у ГО “Майдан закордонних справ”.

Справа, звісно, не в тому, що п’ять днів судна, що прямували до або з двох найголовніших українських портів на Азовському морі, втрачали час на затримки. Ця ситуація з російськими військовими маневрами і стрільбами багатьом з нас вперше відкрила очі на те, які у нас з Росією стосунки в Азовському морі. Виявляється, “Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки” від 2003 року не тільки досі чинний (утім, особливого здивування це не викликає на тлі того, що між Україною та Росією не розірвані більшість угод включно з Договором про дружбу), а у ньому містяться такі положення, котрі в нинішній ситуації просто, грубо кажучи, на голову не налазять. Виявляється, Росія має повне право перебувати у будь-якій точці Азовського моря. Іншими словами, українського морського кордону там фактично нема. І російський корабель, у тому числі — військовий, за десять метрів від українського берега — ніякий не порушник нашого кордону. Можна й по-іншому змалювати ситуацію: усі обмеження для росіян у Азовському морі полягають лише у квотах на вилов риби, які Україна продовжує щороку узгоджувати з російською стороною, причому узгоджує так, що те, що виловлюють кримські рибалки, визнає російською частиною квоти, тим самим фактично легалізуючи анексію Криму.

Зрозуміло, що з формального боку справи Україна теж має право перебувати у будь-якій частині Азовського моря, тільки де-факто цього нема і ніколи не буде, бо Росія цього просто не допустить у будь-який спосіб, у тому числі силовий.

Можна ще довго перелічувати всі неприємні для нас нюанси ситуації на Азовському морі, в тому числі очевидні наміри Росії змусити іноземних судновласників відмовитися працювати з українськими портами Маріуполь та Бердянськ, але головне не в цьому, а в тому, що розуміти, що Україна може і повинна зробити, щоб ця ситуація змінилася. Для цього варто спочатку усвідомити загальну ситуацію, навіть попри “Договір... у використанні Азовського моря та Керченської протоки”, котрий можна розірвати одномоментно.

Гляньмо на карту. Після анексії Криму Україна втратила контроль над Керченською протокою, а отже і над Азовським морем. Росія і раніше тут була сильнішою за Україну, а тепер, тим більше — з урахуванням “Договору...” - повний господар. Чи зможуть українські порти нормально працювати чи навіть працювати взагалі — залежить від Росії. Чи зможуть українські судна безперешкодно ходити Азовським морем і виходити з нього у Чорне — залежить від Росії. Це — факт, хоч би як неприємно було для нас його визнавати. І Росія, безумовно, намагатиметься, цим скористатися “на всі сто”: по-перше, повністю витіснити Україну з Азовського моря (аж до того, щоб унеможливити рибний промисел для України), по-друге — забезпечити якнайкращі умови можливого військового наступу на Україну з Азовського моря.

Україна у нинішній війні зокрема і протистоянні з Росією загалом наразі є стороною, що обороняється. Ми тримаємо фронт на Донбасі, ми з перемінним успіхом намагаємося визволити наших людей з російського полону, ми взагалі більше думаємо про те, щоб не втратити ще більше, ніж повернути вже загарбане Росією. Нема сенсу розмірковувати, чи правильно це, бо на інший, активно-наступальний характер дій проти Росії ми з різних причин наразі не готові. Однак щодо Азовського моря ми навіть не обороняємося, ми просто практично не діємо.

Ми досі не позначили наш кордон. Можемо ж, за нормами Конвенції ООН з морського права, як мінімум оголосити море на відстані 12 миль від українського берега суверенною територією України, перебування в якій без дозволу України є порушенням суверенітету, за що порушник має отримати кулю від прикордонників, а масове порушення (агресія) — відсіч Збройних Сил України.

Можна звузити наше питання до найтривожнішого: Україна зможе відбити спробу масштабного військового десанту на азовське узбережжя? Відповіді нема й бути не може, у таких питаннях однозначності не буває. Однак сьогодні хотілося б бачити, що Україна, її Міністерство оборони і Генеральний штаб ЗСУ, та ті, хто стоїть ще вище, готові до такого варіанту, усвідомлюють його небезпеку і жодні дії Росії не застукають нас зненацька. На жаль, за оті п’ять днів, коли Росія офіційно обмежила рух суден в Азовському морі, ми не почули жодного офіційного слова реакції від української сторони. Ні МЗС, ні МО, ні ГШ ЗСУ, ні РНБО не вимовили ні слова.

До речі, ніяких російських військових навчань та стрільб не було! Тобто, росіяни закрили частину Азовського моря просто так, очевидно, намірившись показати, “кто в доме хозяин”. А Україна практично не відреагувала. З офіційних осіб ми почули хіба що Бориса Бабіна — постійного представника Президента України в Автономній республіці Крим. Він, зокрема, сказав і таке: “Це не просто стрільби та навчання. Такого на Азовському морі не було з 1991-го року. Ми маємо факт цинічної демонстративної ескалації російської агресії, яка зв’язує між собою Крим та Донбас не лише юридично, але й географічно. Я не можу казати деталі про те, що відбувається на Азові, але це не фейкові заяви, вони реально супроводжуються діями мілітарного характеру з боку російської збройної машини».

Якщо представник Президента так жорстко і однозначно оцінює дії Росії на Азовському морі, то, мабуть, сам Президент та інші найвищі керманичі України усвідомлюють небезпеку ситуації і вживуть чи вже вжили усіх доступних на даний момент їм заходів протидії Кремлю? Якщо так, то зовсім скоро ми почуємо, нарешті, як мінімум про денонсацію “Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки”.

Юрій Сандул, Київ