На початку вересня у польській столиці увосьме стартують «Дні української музики у Варшаві». Фестиваль класичної музики від початку, із 1999 року, організовує і творить польський диригент українського походження Роман Ревакович.

Тривалий час зусилля на черговий фестиваль, переважно фінансові, доводилося акумулювати довше, аніж бажалося. Утім три останні роки «Дні української музики у Варшаві» - щорічні. Публіці у Польщі цього разу представлять твори таких українських композиторів як Валентин Сильвестров, Богдана Фроляк, Леонід Грабовський, Олександр Щетинський, Олег Безбородько, Юрій Ланюк, Олександр Шимко, Золтан Алмаші.

Про важливість звучання української музики у Польщі, а також нові мистецькі можливості у період, коли до України прикута увага всього світу через повномасштабне вторгнення росії, «Укрінформ» поспілкувався з Романом Реваковичем у Києві, коли диригент приїхав на репетиції.

Після концертів у Харкові і Дніпрі

- Пане Романе, уже минулого року, після завершення сьомих «Днів української музики у Варшаві», ви точно знали, що буде наступний фестиваль (бо мали трирічне фінансування проєкту із 2020 року), готували програму. Наскільки початок повномасштабної російсько-української війни 24 лютого змінив попередні плани?

- Повномасштабна війна не вплинула на концепцію фестивалю. Утім, це змінило програму. Буквально у перші дні після початку повномасштабної нападницької російсько-української війни, коли уся Польща одразу почала підтримувати Україну, у нашого фестивалю з’явився партнер – польський банк, який запропонував нам фінансову підтримку як прояв таким чином підтримки Україні. Це дозволило зробити масштабнішим фінальний концерт, запросити учасниками велике число першокласних виконавців.

Спочатку я планував представити третім симфонічний концерт. Підтримка банку дала можливість запросити ще й хор Національної філармонії (Варшава). Тож ми виконаємо відомий масштабний годинний твір української композиторки Богдани Фроляк «Праведная душе» на вірші Шевченка для солістів, хору, оркестру.

- Чому розпочинаєте фестиваль виконанням музики Валентина Сильвестрова?

- Монографічний концерт фортепіанних творів Валентина Сильвестрова я задумав ще минулого року, після моїх осінніх концертів з Дмитром Чоні, коли ми виконали твори Шопена в Харкові і в Дніпрі. Я захопився тоді грою цього піаніста. І відчув, що це виконавець, який має тонко відчути музику Сильвестрова. Контракт ми підписали ще тоді, минулої осені.

Цей талановитий піаніст нещодавно, у червні, наприклад, був нагороджений бронзовою медаллю на конкурсі Вана Клайберна, що проходить у Техасі, у США. Дмитро Чоні виступатиме 4 вересня у Варшаві у програмі концерту восьмих «Днів української музики».

Українській культурі складно вибиратися у світ

- На ваше переконання, Валентин Сильвестров один із найзнаніших у світі українських композиторів.

- Це є факт.

- Запитання: що інші автори музики мають робити, аби про їхню музику знали за кордоном?

- Працювати! Ви мене запитуєте, як робиться кар’єра?

- Не зовсім. Як українській музиці, українським композиторам вийти на майданчик ширший, ніж Україна?

- Потрапити у приціл уваги непросто повсюди. Утім, коли власне в Україні інформація про українську культуру доходить до українців непросто, то їй ще складніше вибиратися у світ.

Українська культура повстає у своїй країні. І від того, яка кондиція для становлення і поширення цієї культури тут, в Україні, залежить як вона має змогу йти у світ. Залежить від того, хто є керівниками установ та інституцій культури. Бо тут є своєрідна зашкарублість.

Вважаю, що в тих екстремальних умовах, які є в Україні зараз, очільники філармоній, оперних театрів, інших подібних закладів культури мали би обіймати свої посади не більше двох каденцій. Має бути можливість новим, молодшим обличчям прийти на ті пости, щось поміняти.

Очевидно, є проблеми із вибором людей на керівні посади. Конкурси, які проводять в Україні, не дають гарантії на правильний вибір. На вагомі пости у світі запрошують високопрофесійних осіб, які на конкурси не подаються, бо мають уже визнаний рівень. Над таким вибором працює спеціально сформована комісія, до якої входять представники органу, що є засновником установи, і директори інших вагомих культурних закладів. Вони розмірковують, кого вони бачили б на такій посаді.

Не «приходьте, хто хоче», а комісія звертається до бажаного кандидата без великого розголосу. Можливо, йому чи їй доводиться ще допрацювати якийсь час на попередній посаді. Дуже цікаво був написав про те, як стають керівниками у мистецькому світі, Юрій Онух в одному з українських видань. Очевидно, описана процедура, проведена у світі з довгими демократичними традиціями, не є легкою до впровадження у країні, яка була частиною тоталітарного утворення.

Україна сьогодні платить ціну відходу, нищення еліт століттями

- Повернімося до «Днів української музики у Варшаві». Цей фестиваль є свого роду локомотивом, який змінює упродовж кількох десятиліть ставлення до української музики у Польщі. Наскільки нинішня трагічна ситуація із початком повномасштабної війни в Україні, яка привернула увагу світу до нашої країни, є додатковим  шансом бути впізнаваними за кордоном для українських авторів та виконавців?

- Є шансом… Утім входження будь-якої культури в інші країни є тривалим процесом.  Кількість акцій з українськими творами помітно зросла. Але від цього до усвідомлення ширшого контексту української культури - дорога довга. Це копітка, тривала праця. Вона дасть суттєвий результат після певного часу.

- У контексті всієї культури?

- Так. Усе відбувається в контексті проблем: на концерт має прийти публіка, яка не прийде на щось невідоме і в її відчутті не вагоме.

Моє вже пару десятків років переконання: українська культура має свою унікальну вагомість. Утім не говоритиму за світ, але скажу за Польщу: у Польщі недостатньо її знають.

- При тому, що і до повномасштабної війни у Польщі було доволі багато українців.

- Але українці у Польщі працювали, продавали, прибирали, але не приходили на концерти української музики, які я робив. Економічні проблеми не сприяють тому, щоби ще цікавитися чимось поза тим, як здобути хліб насущний. Є старе, сумне прислів’я: «Чому бідний? Бо не дуже розумний. А чому не дуже розумний? Бо бідний».

На жаль, Україна сьогодні платить ціну відходу, нищення еліт століттями. Чули про такого Олександра Безбородька? (Канцлер російської імперії з українського аристократичного роду, випускник Києво-Могилянської академії. – Авт.). Він був дуже впливовим при Катерині ІІ, багато зробив для російської імперії. Це один із прикладів. Сьогодні збираються того всього плоди.

І «Козаки Поділля» приєднувалися до виконання симфонії

- У третьому концерті восьмих «Днів української музики у Варшаві» звучатиме симфонія-реквієм «Праведная душе» Богдани Фроляк, наскільки я зрозуміла, трошечки навіть несподівано. Це один із кращих сучасних творів українських композиторів, удостоєний Шевченківської премії.

- Чому несподівано?  - Я його давно хотів помістити в програму, тільки не було умов, а зараз вони з’явилися. Раніше не було можливості запросити таку велику кількість учасників на наш фестиваль.

 - Це буде не перше ваше виконання цього твору. Розкажіть цю історію.

- Богдана Фроляк написала симфонію-реквієм «Праведная душе» 2014 року, до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Прем’єрне виконання відбулося у Львові.

Вже наступного року на фестивалі «Музичні прем’єри сезону» в Києві я отримав можливість диригувати цим твором. Тоді солістами були Наталка Половинка і солісти хору «Думка» Олена Нагорна і Станіслав Бадрак.  

Це унікальний твір, велике музичне полотно. Написати вдалий глибокий твір на годину – це дуже велика композиторська справа.

Я ще виконував цей твір у Хмельницькому 2020 року. Про це виникла ідея з директором Хмельницької філармонії Олександром Драганом, у рамках фестивалю, який вони проводять кожної весни. Тоді ми виконали твір з хором «Козаки Поділля». То був цікавий досвід і виклик, оскільки колектив ще донедавна виконував тільки фольклорний репертуар. До виконання тоді приєднувався також муніципальний камерний хор із Хмельницька та симфонічний оркестр філармонії.

Партію мецо-сопрано виконувала тоді Оксана Нікітюк. Хоча спершу планувався виступ Наталки Половинки, але через нездужання вона не змогла взяти участь у цьому концерті. Солістами були також Ольга Абакумова – сопрано та Степан Дробіт – баритон.

Унікальні голоси: Оксана Нікітюк, Наталка Половинка, Тамара Калінкіна та Губерт Запіур

- Українських співачок  Наталку Половинку і Оксану Нікітюк можна назвати вашими улюбленими виконавицями?

 - З Наталкою Половинкою, як сказав, не все плановане збулося. Цього року вона буде серед солістів у третьому концерті «Днів української музики у Варшаві».

Оксана Нікітюк була учасницею нашого фестивалю у Варшаві двічі, у 2019-му і 2021 році. Я дуже ціную її  унікальний голос та унікальне відчуття музики.  Скажу нескромно, вважаю, що наше з нею та «Київською камератою» виконання творів двох надзвичайних творів Киви - Камерної симфонії на вірші Тараса Шевченка у 2019 році і Камерної кантати №3 на вірші Павла Тичини у 2021 році - є найкращими. 

- Дуже проникливі, до глибинних відчуттів, названо виконання Оксани Нікітюк із «Київською камератою» під вашим диригуванням. Зокрема, співана поезія «Осінь така мила, осінь славна. Осінь матусі їсти несе…» А цього року у третьому концерті «Днів української музики у Варшаві» ви, як художній директор фестивалю, поєднуєте виконавців з України та Польщі. За яким принципом запрошували солістів?

- За можливостями. Часу було небагато. Наші партнери хотіли, щоб це була яскрава презентація солістів. Ми знайшли дуже цікавого польського баритона Губерта Запіура. Я вже віддавна хотів запросити до співпраці Тамару Калінкіну, солістку Національної опери України, зокрема, володарку 1-ї  премії Міжнародного конкурсу молодих оперних співаків Riccardo Zandonai (Італія). Уперше почув її голос кілька років тому на збірному концерті, її голос мені запам’ятався.

 Мецо-сопрано зі Львова Наталія Половинка стояла біля витоків цього твору. Тож її присутність є закономірною. Це також рекомендація композиторки Богдани Фроляк.

- Минулого року «Дні української музики у Варшаві» фінансово підтримував Український інститут. Нинішнього повномасштабно воєнного року в Україні проєктне фінансування культури було заморожено. Можна вважати, зірвалася співпраця, яка планувалася.

- Ні, не зірвалася. Український інститут надаватиме інформаційну підтримку.

Ви запитували, що зробити, щоб українська музика йшла у світ. Є два компоненти – великі гроші і розумне їх використання. Обов’язкові обидва чинники, бо великі гроші можна розтринькати безглуздо.  

Нам вдалося налагодити співпрацю минулого року з Українським інститутом, чому я дуже радий, і планували продовження. Але війна все поламала. Держава Україна після початку повномасштабного наступу росії 24 лютого визначила пріоритет. Тоді було нічого невідомо, світ думав, що за три дні погана росія розіб’є Україну. Тому логічним було рішення, аби всі можливі ресурси спрямувати на фронт, воно мало виправдання.

 Хоча, з іншого боку: скільки коштує танк, а скільки коштує концерт? За витрачені на виробництво одного танку кошти можна зробити багато концертів.

Програму концерту формував Український інститут

- Культурний фронт теж важливий.

- Думаю, що особливо зараз у держави має бути розуміння, що культурна експансія України у світ є не менш вагомою, як ті байрактари, як ті хаймерси чи щось інше.

Робити якісний культурний продукт, просувати ним інформацію про вагомість України - це дуже все непросто, це дуже складно. Але треба намагатися це робити.

- У другому концерті восьмих «Днів української музики у Варшаві» задіяні  польські виконавці, камерний ансамбль Chain Ensemble, створений під патронатом Товариства Вітольда Лютославського – одного із трьох найзнаковіших польських композиторів.

- Цей Камерний концерт, який відбудеться 6 вересня у Концертній студії Польського радіо імені Вітольда Лютославського, планувався у програмі ще минулого року. Але тоді забракло коштів на його проведення.

До речі, можу сказати, що програма цього концерту вирішувалася тоді у тісній комунікації з Українським інститутом. Інституція є не просто грантодавцем, а активним учасником культурного процесу. У цьому є свої складнощі.

Скажімо, подібний за функціями та метою польський Інститут Адама Міцкевича має зовсім інший підхід. Він запрошує менеджерів і кураторів зі світу, щоб вони подивилися, що є в Польщі, і щоб вони з розуміння своєї країни, своєї публіки вибирали з Польщі те, що вважають найбільш цікавим і вагомим.

Хоч би як там було, у результаті, вважаю, вийшла цікава пропозиція слухачам. Програма дочекалася свого часу. Це також означає, що творчий підхід є несхематичний і нестандартний.

 Я віддавна маю думку і переконаний, що дуже вагомо, щоб українську музику виконували неукраїнські виконавці. А ще краще - щоби цей чи інший твір потрапив до їх репертуару, щоб вони самі були переконані, що цей твір цікаво укомпоновується в їхню концерну програму.

Можна мати надію, що це нещастя, яке прокотилося і котиться Україною зараз, приверне увагу світу до України. І тепер тут дуже важливим є те, щоби світ не тільки оплакував страшні жертви, які Україна має щодня, а щоби світ ще зрозумів, впізнавав суб’єктність України.

Концерти в обох країнах

- Яка мета вашого нинішнього приїзду до Києва?

- До Києва я приїхав на кілька днів для праці з хором «Думка». Ми плануємо у Вроцлаві спільне прем’єрне виконання твору Олександра Шимка «Вирій», разом із симфонічним оркестром Національної філармонії у Варшаві та Хором Національного форуму музики у Вроцлаві. Ще в концерті братимуть участь сопрано Тетяна Журавель, ансамбль «Божичі», а також соліст Андрій Ляшук. Це величезне музичне полотно на двісті чоловік на сцені і на хвилин 80 музики. Це дуже вагомий твір. Україна має сильні нові композиторські обличчя.

Це буде 18 вересня - фінальний концерт одного з найбільш вагомих міжнародних польських фестивалів. 57-го  Festiwal Wratislavia Cantans. До того «Думка» там дасть своїх чотири акапельні концерти, презентуючи українську музику. Попередньо репетиції мають відбутися ще у столиці Польщі: Варшавського оркестру та двох хорів – колективів із Києва і Вроцлава.

- А потім матимете ще виступи наприкінці вересня в Україні із «Київською камератою».

- Так, ще одним нашим проєктом буде продовження «Польсько-українського музичного діалогу». Я його реалізую вже впродовж багатьох років. Перший такий цикл концертів відбувся 2014-го з Камерним оркестром Хмельницької філармонії. Тут я ставлю завдання знайомити українську публіку з польською музикою.

Цьогорічну програму ми спочатку представимо 25 вересня у рамках фестивалю «Київ Музик Фест», а потім поїдемо з нею у Житомир, Черкаси, Кропивницький. Звучатимуть, зокрема, твір Валентина Сильвестрова «Три серенади для фортепіано і струнних», заграємо Євгена Станковича «Елегію пам’яті Станіслава Людкевича для струнних». Тобто у такий спосіб відзначимо цьогорічних двох українських ювілярів у контексті, між іншим, творів Генрика Міколая Гурецького, Вітольда Лютославського та Кшиштофа Пендерецького.

Запрошую сердечно всіх слухати наші концерти повсюди, хоч би де вони були: чи у Варшаві, чи у Вроцлаві, чи в українських містах.

Валентина Самченко

Фото Володимира Тарасова