Нещодавно публічно презентували унікальний артефакт – «Трипільську Усмішку». Це стародавня конічна миска з двостороннім розписом, дуже схожим на зображення сучасних «смайликів».

За оцінкою доктора історичних наук, археолога Михайла Відейка, який є одним із найбільших експертів у галузі трипільської культури, час її появи – 4 тисячі років до н.е.

Зараз «трипільський смайлик» перебуває у Музеї Становлення української нації у колекції «Колиска цивілізацій», присвяченій прадавній цивілізації трипільців-українців, що жили в межах сучасної України за кілька тисячоліть до нашої ери.

- Тож, пане Михайле, що собою являє ця унікальна знахідка?

- Це миска, причому, не тарілка, а саме миска, бо вона достатньо глибока, зараз у господарстві таку б штуку – тазиком назвали. У неї влазить більше, ніж відро води. За моїми приблизними підрахунками – літрів 15, тобто, це річ не повсякденного використання, і, безумовно, вона є шедевром стародавнього декоративно-прикладного мистецтва. Подібні речі, як правило, використовували у культових цілях.

- Тобто ця миска – обрядовий посуд трипільців?

- Швидше за все. Якщо зібрати велику родину, кілька поколінь чи раду старійшин, то чогось, що в цю миску налити, якраз на всіх і вистачить.

- Сучасні технології дозволяють з’ясувати, що саме в неї наливали. Ще не було такої експертизи по цьому артефакту?

- По цій мисці не було. Це довелось би її трохи поколупати і взяти зразки. Такі технології справді існують, хоча й коштують немалих грошей, але криміналісти, навіть вітчизняні, й не таке роблять.

- Миска стала популярною ще й тим, що на ній досить дивні сучасні малюнки – те, що ми називаємо «смайлики». Як можна дешифрувати ці символи?

- Можна запропонувати якісь версії, спираючись на попередні дослідження мальованих орнаментів. Наприклад, є захищена дисертація і ще кілька книжок на цю тему, які написав Тарас Ткачук. Він обробив десятки тисяч зображень з поселень, які знаходяться на території сучасних Румунії, Молдови, України (і саме в той період, до якого потрапляє ця миска). Розібрав, де і які знаки зустрічаються та в яких комбінаціях. Застосував комплексний статистико-комбінаторний та семіотичний підхід, що дало йому змогу припустити з великим ступенем вірогідності значення окремих символів, які дуже часто трапляються на посуді.

От приміром, з чого складається цей «смайл»? Це коло, в якому ми бачимо двоє очей і «посмішку».

А що таке очі? Очі – це (за найбільш обґрунтованою версією) зображення повного Місяця. Місяць який буває? Залежно від фази – повний або місячний серпанок – серп. І тут зображено два повних Місяця, а під ними місячний серпанок.

Крім того, ми на цій мисці бачимо чотири групи хвилястих ліній, які паралельно ніби стікають з вінець до дна. Найбільш вірогідна версія, що це зображення потоків води. Там ще є зображення місячних серпанків поміж цією «спадаючою водою».

Ще там зображено «трикутники», вони такі дуже хитрі, якщо їх вершиною вниз обернути, ми побачимо, що у трикутника «ріжки» є – ніби схематично зображена голова бика чи корови. Тобто, маємо ще й такі зображення.

Можна ще елементарно порахувати, скільки разів кожен символ там вживається: ви знайдете 8 повних місяців, серпанків більше (їх 12), знайдете там ще 6 биків і будете довго думати, а що ці цифри означають? Люди, обізнані на місячному календарі, можуть спробувати помізкувати, якому проміжку часу відповідають ці зображення, якщо їх скласти, відняти, порахувати окремо.

До речі, миска ж з обох боків декорована: з іншого боку теж зображення 4-х півмісяців, розташованих хрестом, як і смайлики всередині. Напевно це було важливо і теж мало якесь навантаження, інакше б з двох сторін цю штуку не розмальовували.

Цікаво, що за формою вона трохи вигнута – такої форми відомі трипільські покришки. Тобто, можна припустити, що нею могли накривати якусь посудину. Уявляєте розміри посудини, яку накривали, якщо тут діаметр 60 сантиметрів! Може та посудина взагалі була не керамічна, а дерев’яна, чи була «солом’яником». Такий плетений із соломи традиційний посуд є у багатьох народів світу, українці теж вживали його до ХХ століття у сільському побуті. Це посуд для зберігання припасів.

Фрагмент розпису трипільської посудини понад шеститисячолітньої давнини. Можна роздивитися сліди інструментів, якими давні майстри наносили ангоб та розпис

Цікаво, що миска вкрита ангобом з двох сторін. Це роблять з тим видом посуду, в який щось наливають. Ангоб створює плівку на поверхні, яка тримає водичку. Тобто, 9 з 10, що ця миска для якоїсь рідини.

ПИВО ТРИПІЛЬЦЯМ БУЛО ВІДОМЕ – В ОДНОМУ З ПОСЕЛЕНЬ БУЛИ ЗНАЙДЕНІ ЗАЛИШКИ ЗБРОДЖЕНОГО ЯЧМЕНЮ

- До того ж, і вода там зображена, ви говорите.

- У давніх культурах існувала традиція приготування різних хмільних напоїв, найпоширеніший у стародавньому світі – це пиво. І з досліджень достеменно відомо, що пиво трипільцям було відоме – в одному з поселень були знайдені залишки забродженого ячменю.

Понад 6 тисяч років тому вони вже це опанували! Тепер можна порахувати, скільки літрів пива влазить у цю штуку і скільки народу могло погуляти (сміється). Це як одна з версій.

Можна ще одну версію: тут зображено багато биків чи корів, то якщо у цій посудині освятити воду, а потім давати її тваринам, вони не будуть хворіти. Ми і досі користуємося хто свяченою, а хтось “зарядженою” водою з величезним ентузіазмом, а ця традиція йде з дуже далеких часів, бо давні вірили, що можна створити магічні засоби, які знімають всі проблеми.

До речі, якщо уважно подивитися, то видно, що миска була розбита, а потім зібрана й у такому вигляді вона й була знайдена.

- А де саме її знайшли?

- На території Хмельницької області, це міжріччя Південного Бугу і Дністра. Саме з розкопок там відомі подібні вироби, зроблені в такому стилі. Там є навіть непогано розкопане археологами поселення Тростянчик. І десь із того регіону й ця штука. Знайдена вона була явно в розбитому вигляді, інакше б її не клеїли. Причому злами стародавні. Видно, що вона лежала так комплектно, бо практично немає дірок, лише дрібні сколи. Настільки міцна кераміка, що кололася, як скло. 

Ліворуч та праворуч від дороги розташоване поселення Трипілля, знайдене вперше Вікентієм Хвойкою 1897 року

В УКРАЇНІ БЛИЗЬКО ДВОХ ТИСЯЧ ТРИПІЛЬСЬКИХ ПОСЕЛЕНЬ – ТОБТО, В ЗЕМЛІ ЛЕЖАТЬ МІЛЬЙОНИ ЦИХ ВИРОБІВ

- Скільки ще таких артефактів можуть ховатися в українських землях? Скільки їх уже знайдено?

- Мало хто замислюється, скільки цього добра взагалі є. Уявіть собі, що Трипільська археологічна культура існувала близько 2 тисяч років, люди користувалися керамічним посудом, можливо ще дерев’яним чи солом’яним. Ні скляного, ні металевого посуду ще не існувало, лише кераміка-кераміка-кераміка.

Тому археологи, досліджуючи давні поселення, найбільше знаходять уламків посуду. Я робив підрахунки за результатами розкопок на поселенні Майданецьке: там у пересічній хаті було 30-50 посудин, і щороку хоча б якийсь відсоток треба було оновити. То за час існування лише одного поселення (а це близько 3 тисяч будівель) там мало бути виготовлено кілька мільйонів посудин!

В Україні близько 2 тисяч поселень – тобто, в землі лежать мільйони цих виробів. Десятки тисяч з них уже викопані, щось виставлено у музеях.

- Який зараз приблизний фонд експонатів трипільської культури в Національному музеї історії України?

- Трипільська колекція в Національному музеї почала формуватися ще від моменту його створення. Щось Хвойка подарував, щось Терещенки, Ханенки. Тоді подарували багато посуду, потім багато додали розкопки, от на 2004 рік є статистика – 70 тисяч одиниць зберігання. Одиниця зберігання – це й черепок, і ціла посудина.

В Одеському археологічному музеї, який ще давніший, 34 тисячі одиниць зберігання. Разом буде 100 тисяч.

В Інституті археології, якщо порахувати по черепках, буде десь під мільйон цього Трипілля, бо це найбільші такі археологічні фонди. Але все це менше, ніж було виготовлено посудин на одному трипільському поселенні!

Взагалі людина здатна засмітити все навкруг себе. От зараз ми боремося з поліетиленовими пакетами, а давній світ був засипаний битим посудом (сміється).

У нас в Україні як знаходять давні поселення? Виходять на поле після оранки і дивляться під ноги, і на кожному полі ви знайдете уламки посуду. Це може бути посуд з 20-го століття, 18-го, 17-го і далі, далі, аж до тих часів, коли приблизно 7-8 тисяч років тому в Україні почали робити кераміку.

Вийдіть на город, на якому копають картоплю – і ви назбираєте купу битого бабиного-прабабиного посуду. Так що масштаби космічні, навіть в Україні.

- Чи дошкуляють вам у роботі «чорні археологи»? 

- Я б не називав їх археологами, це звичайнісінькі мародери. Коли людина свідомо пішла в полі зібрала красиві черепки і передала їх до музею – це одне, я знав таких збирачів, які цілі колекції збирали й передавали. Але коли вона приходить на поле, де є археологічна пам’ятка, деякі з них навіть охороняються законом, і починає копатися, щоб щось знайти... Це вже інші мотиви. Народ зубожів, і щоб поправити свої справи, дехто цим займається. Так що дошкуляють, не те слово! Це взагалі ганьба. Інше питання – що з цим робити. Влада мала б наглядати за порядком: закони у нас існують, міжнародні конвенції ухвалені, тут повний порядок, залишилося їх виконувати.

- А приватні особи в свої колекції часто скуповують трипільські артефакти? 

- Раніше був такий люфт у нашому законодавстві, коли це було можливо. Здається, після 2004 року прийняли закон, який напряму забороняє це робити, але все одно, залишається багато шпарин.

У багатьох країнах це також проблема. Скажімо, в Італії є «спрут» – на 1-му місці там наркотрафік, а знаєте – що на 2-му місці? Торгівля старожитностями! Карабінери роблять засідки на етруських кладовищах, митниця трусить всіх на кордоні, але не може це зупинити!

У Сполучених Штатах воюють з любителями старовини, які визбирують все на місцях старих індіанських селищ. А що відбувається в Центральній Америці – взагалі краще не згадувати, бо там жодна експедиція без охорони не буде працювати. Те саме на території Ірану – здається, там аятоли вже все загвинтили, але навіть вони не змогли зупинити грабунок.

Дуже небагато країн, яким вдається все тримати в рамках. Україна, на жаль, не у топі дотримання законності, бо у нас вистачає й інших проблем.

ТРИПІЛЬЦІ ПЕРІОДИЧНО СПАЛЮВАЛИ СВОЇ ПОСЕЛЕННЯ, ПРИЧОМУ ПЕРІОДИЧНІСТЬ ЗАЛЕЖАЛА ВІД КОНКРЕТНОЇ СИТУАЦІЇ

- Що ще, крім посуду, найчастіше знаходять на місцях трипільських поселень?

- Рештки будинків, іноді – поховання. Знаходять інструменти, якими вони працювали, причому різноманітні – вони ж виготовляли їх з кісток, з каміння, з кременю, навіть з металу є. Іноді знаходять обвуглене зерно чи обвуглені частини тканини.

Прикраси теж можна знайти. Це рідкісні знахідки, але буває. Так що людина залишає після себе не лише сміття і битий посуд, а ще багато речей, які губляться, ламаються, викидаються. Знаходять також місця, де різні речі виготовляли – ті ж горни, в яких випалювали керамічний посуд.

Будівництво гончарного горну для випалу реконструкцій трипільської кераміки. Експедиція НДЛ археології, 2019 рік

- Ви сказали, що речі, які знаходять, обвуглені. Саме це підтверджує те, що трипільці періодично спалювали свої поселення. Що це за традиція така?

- Так, вони їх періодично спалювали, причому періодичність залежала від конкретної ситуації. У багатьох народів існують священні цикли, які вимірюються роками чи десятиліттями, їх відзначають, святкують. От одним з елементів святкування цих циклів цілком могло бути і спалення поселень. Принаймні, ми досліджували одне поселення, в якому явно періодично проводилися обряди спалювання будівель. Потім їхні залишки ховали, але все скінчилося тим, що вони спалили все поселення.

Такий обряд справді існував, але він не винайдений трипільцями, а примандрував до нас із прабатьківщини хліборобства – це Мала Азія. Там обряд спалення будівель практикували ще за тисячі років до появи Трипільської культури. Він прижився у Європі, й трипільці можливо були останніми адептами цієї релігії в регіоні, які її дотримувалися. Але в якийсь момент навіть вони перестали це робити.

- Ви займаєтеся археологією досить давно: з розвитком технологій цікавість людей до цієї науки послабшала чи поглибилася?

- Археологія складається з кількох рівнів: є професіонали, які цим займаються – і традиційно їх небагато. На всю Україну діючих археологів всього кілька сотень. Якщо порахувати всіх, хто викладає археологію, працює в музеях й у дотичних до цієї теми сферах, можливо наберемо трохи більше, аніж 500 осіб. Це багато чи мало для 40-мільйонної країни?

- А зацікавленість з боку молоді, студентів?

- Вистачає. Я працюю останні 5 років вже не в академії наук, а в Київському університеті імені Бориса Грінченка і маю можливість спостерігати за молоддю. На жаль, у тому курсі, який читають зараз історикам, археологія займає дуже мало місця, хоча спеціальність гордо називається «історія і археологія». Тобто, кожна людина, яка зараз отримує такий диплом, згідно з нашим класифікатором спеціальностей має право проводити археологічні розкопки. Щороку наші українські виші випускають тисячі потенційних археологів, та лиш одиниці цим займаються. Так завжди було. Але є перспективна молодь – у мене є навіть аспіранти з археології.

Зараз перед молодими відкриваються великі можливості – на відміну від радянських часів, коли вся ця археологія замикалася в межах великого Радянського Союзу. Зараз ми повернулися до ситуації, яка існувала 100 років тому в часи Вікентія Хвойки. Археологія – це наука інтернаціональна, ви можете народитися в одній країні, а займатися археологією в іншій.

Наприклад, у нас був спільний проєкт з британськими археологами – ще 30 років тому це була повна фантастика. Для обраних перевірених осіб – були якісь проєкти, але пересічний археолог не міг туди потрапити. Мій вчитель Микола Шмаглій за все своє життя побував на міжнародних конференціях 3-4 рази. Я іноді за рік більше об’їжджаю.

В експедиції, яка працювала в українському селі Небелівка (ми якось порахували) працювали представники 15 країн! Я займався трипільськими матеріалами з фахівцями зі Сполучених Штатів, Японії, Британії, Польщі, Німеччини, Італії. Тепер вже є дипломовані фахівці з трипільської культури, які захистили дисертації в Британії й Німеччині. Такого 100 років не було!

Мій аспірант Євген Слєсарєв зараз вступив до аспірантури в Кільський університет (Німеччина), з яким ми співпрацювали. Його оцінили і запросили туди.

Євген Слєсарєв (ліворуч) та Віталій Рудь, кандидат історичних наук, співробітник НДЛ археології

Археологи з Інституту археології працювали на Аравійському півострові, їх шейхи запрошували проводити розкопки. Це свідчить, що до української археології серйозно відносяться і наших фахівців цінують.

УКРАЇНА НЕ ФІНАНСУЄ РОЗКОПКИ З 1994 РОКУ. СКОРО – 30-РІЧНИЙ ЮВІЛЕЙ НЕФІНАНСУВАННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ АРХЕОЛОГІЇ

- Технічно оснастити експедицію зараз, напевно, набагато простіше, ніж раніше?

- Те, що, власне, потрібно для розкопок, зібрати нескладно: цей набір ви можете знайти навіть в «Епіцентрі» – нехай це буде не дуже якісне, але спорядження. Маючи певну суму грошей, невелику експедицію ви зможете оснастити. Через дорогу в супермаркеті закупите ще й харчів на місяць – і можна їхати, більше нічого не треба.

Це в радянські часи зібрати експедицію було щось неймовірне: зі складу ми отримували банку зі згущенкою й гречку в мішках. Потім ми вимінювали це на місці у селян на інші продукти або оплачували ними роботу робітників.

До речі, Україна вже давно не фінансує розкопки, з 1994 року, скоро будемо справляти ювілей – 30-річчя нефінансування польових досліджень з бюджету.

- Але ж яким чином вони здійснюються? Хтось на ентузіазмі за власний кошт їх робить?

- Це – рятувальні розкопки, міжнародні гранти, меценати. Також ми, археологи, самі свої гроші вкладаємо: я щось заробляв, писав книжки для закордонних конференцій, а потім на ці гроші їхав.

У справжню експедицію (ми рахували, коли долар був по 5), якщо у тебе менше 20 тис. гривень, то краще не виїжджати. Це так, щоб тиждень попрацювати нормально – невеликі гроші, але пропорція збереглася.

Археологія – річ досить коштовна, не даремно всі археологічні товариства у ХІХ ст., на початку ХХ називалися Королівськими або Імператорськими. Перші особи в державі були меценатами, наприклад, Кайзер Вільгельм І. Він прославився, як кажуть, тим, що з власної кишені профінансував розкопки та наступну відбудову римського форту.

Але розкопати – це тільки маленька частина роботи, як виявилося – найпростіша. Потім треба реставрувати ці речі, а про те, щоб провести аналізи, запросити для цього фахівців, придбати відповідне обладнання, – я взагалі мовчу.

Зараз дуже великі можливості відкриває те, що називають археометрією. Це розділ археології, який використовує методи природничих наук для отримання додаткової інформації. І коло цих природничих наук розростається весь час. Антропологія вивчає рештки людини, зоологія – рештки тварин. Потім прийшли геологи, які почали вивчати давні будівлі – які використовувалися будівельні матеріали, з чого зроблені горщики, з чого зроблені інструменти.

Зараз ми вже маємо тут і палеогенетику, і ледь не ядерну фізику, здобутки якої (ізотопний аналіз) застосовують для датування і визначення – скільки років артефакту. Ви питали про те, як дізнатися, що було у тій мисці – так то хіміки на молекулярному рівні вивчають, що там збереглося у стінках.

Молекулярна біологія пише родовід не лише людей, а й тварин. Ми можемо дізнатися, з якого місця хазяйська свинка походить. Мало того, вивчивши її кістки, фахівці, які вивчають ізотопи, можуть дізнатися, чим ту свинку годували.

Нещодавно відкрилася маленька сенсація, що трипільці свиней годували зерном! А попутно з’ясували, що це зерно було вирощене на полях, які удобрювали гноєм. Трипільці до цього додумалися! До таких висновків дійшли, вивчивши ізотопи.

Щось можна робити й в Україні: приміром, у минулому році вийшли на вітчизняних криміналістів, які на своєму обладнанні вивчили склад трипільської фарби, якою розмальовували миски. Кожна фарба складається з пігменту (це якийсь порошок) і з розчинника, в який її кидають і отримують фарбу. Це може бути звичайнісінька олія, спирт, ацетон чи скипидар.

Але чим користувалися трипільці – рецептів й інструкцій немає. Так от, вони вивели нас на рослину, яка як бур’ян росте всюди – молочай.

Виявляється, якщо з молочаю вичавити біленьке молочко й обробити його, і на ньому розвести порошок, то ви маєте фарбу, яка буде триматися на посудині 6 тисяч років!

- Тобто, молочай – «трипільський» розчинник? І якого кольору та фарба буде?

- Все залежить від того, який ви мінерал знайдете. Якраз була експериментальна експедиція в селі Халеп’я – студенти кожного дня ходили на пляж, де на березі Дніпра багато різних камінців з кручі випадає. Назбирали кольорових камінців, розтерли їх на порошок – й отримали цілу палітру, якою можна було розмальовувати горщики.

Тобто, у людей були знання, яку (і де) глину шукати, які камінці, що з ними робити. Бо там ще є маленька хитрість: якщо вам раптово захочеться чорного чи червоного, порошок треба у посудинці поставити на вогонь, що власне ми і робили в експедиції.

Розкопки на поселенні Трипілля, 2018 рік. Знайшли котлован, з якого трипільці брали глину на будівництво

ІЗОТОПНИЙ АНАЛІЗ КІСТОК ІЗ ПОХОВАНЬ ПОКАЗАВ, ЩО У ТРИПІЛЬЦІВ ВЕЛИКА ПИТОМА ВАГА БУЛА РОСЛИННОЇ ЇЖІ

- Чи відомо, який був раціон у трипільців? Що вони вживали в їжу?

- Відомо. Ізотопний аналіз кісток із поховань відкриває ці таємниці. У трипільців велика питома вага була рослинної їжі. Вони вирощували злаки — пшеницю, ячмінь, вирощували горох. А з зерна діапазон страв – від каш до якихось хлібців, коржів.

Ми навіть не уявляємо, скільки їстівних рослин навколо нас, починаючи від кульбаб і подорожника і закінчуючи такою екзотикою, як корінці очерету. Це все можна дуже смачно приготувати, з приправами з диких трав.

Про це дізнаються, по-перше, за відбитками рослин на кераміці, обвуглених зернах, а далі – вже майже магія – ботаніки вивчають не лише рослини, а й пилок давніх рослин. Виявляється, він може зберігатися десятки тисяч років! Якщо з відповідного шару поселення ви відберете пробу і здасте на експертизу (це досить коштовне задоволення), то дізнаєтесь, що росло там навколо хати: чи були там кропива, подорожник, і які там маки росли на полі. Складаєте спектр рослин і дивитеся: що з цього можна з’їсти, чим можна ворожити, а що є ліками.

Звичайно, якщо ми знаходимо кістки тварин, це означає, що їх колись з’їли. Там і велика рогата худоба була, і свинки, й овечки, і кізочки, все-все, майже, як у нас.

Коли вивчають ізотопи з кісток людини, то дізнаються – що вона переважно їла. Причому, в межах популяції може бути, що одна суспільна група їсть одне, а іншій групі – належить їсти інше.

Приміром, британці спільно з українськими антропологами досліджували кістяки мисливців і рибалок, які жили тисячі років тому над дніпровськими порогами. Там ще у 20-му столітті знайшли багато могильників (до речі, унікальне явище для Європи – найбільша колекція давніх поховань, можливо, з Наддніпрянщини походить). В Оксфорді вивчили їхні кістки, і виявилося, що у цьому суспільстві жінок годували рослинною їжею, а чоловіки жерли рибу і м’ясо! Отакий розподіл по дієті (сміється). Антропологи вже давно звернули увагу, що жіночки у них невеличкі, а чоловіки кремезні, під 2 метри зростом.

ВИНАХОДУ «КИП’ЯТИЛЬНИКА» З РОЗЖАРЕНОГО КАМЕНЮ І «СКЛЯНКИ» З КОРИ БЕРЕЗИ – ПОНАД 8 ТИСЯЧ РОКІВ

- Цікаво, а коли людина вперше здогадалася приготувати хліб? Це ж треба було змолоти зерно, змішати з водичкою, потім спекти. Це ж дуже складний процес, це не просто м’ясо посмажити.

- Я думаю, дуже давно, явно ще до винайдення хліборобства. Бо вже у кам’яному віці багато людей вимушено збирали все, що можна було з’їсти.

У них була проблема, з якою ми зараз стикаємося лише у випадку, коли нам відімкнуть світло і пропаде все, що в холодильнику. А ви спробуйте пожити без холодильника! Вид Людина розумна, гомо сапієнс сапієнс існує 200 тисяч років. А холодильниками користуються останні 100. Була глобальна проблема запасання того ж м’яса взимку. І тоді вже з’явилися знання про те, що можна з’їсти. Не просто з’їсти, його ж треба якось приготувати. За нами – 200-тисячна історія розвитку кулінарії, яку ми собі лише приблизно уявляємо.

Деякі рослини можна зберігати в сушеному вигляді, щось може бути у в’яленому, потім їх можна переробити і приготувати. Якщо ви прибрали з продукту вологу, ви його будете розводити у воді.

Ще одна проблема, яка була у кам’яному віці, – це проблема посуду, але вони й її вирішили. Під час розкопок іноді знаходять посуд, який робили з дерева і з кори дерев. Зі звичайної берези обдирали кору і робили щось на зразок склянки. Потім наливали в неї воду, кидали у вогнище камінець відповідного розміру, розжарювали його – й опускали цей «кип’ятильник» у вашу склянку. Вода закипає, після цього можна заварювати «чай». Цьому винаходу – понад кілька тисяч років, принаймні, я на території України знаходив такі «кип’ятильники» на стоянках, яким понад 8 тисяч років.

Люди ще не знають керамічного посуду, але вже вміють заварювати чай!

У давніх мисливців була інша дієта: там людина кожного дня з’їдала кілька кілограмів м’яса і жиру, бо взагалі більше немає нічого. Піймали оленя, їмо. І так до наступного оленя. Але ви печінку посадите моментально на цій м’ясній дієті, якщо не питимете багато рідини.

У трипільські та передтрипільські часи у європейців з’явився ген, який відповідає за розщеплення лактози. І європейці почали пити молоко. Це важлива складова дієти, яку, як не смішно, тривалий час не враховували. І от років 10 тому мої колеги математики й археологи з Ньюкаслу в Британії включили молоко до дієти. Виявилося, що якщо випивати певну кількість молока на день і заїдати його хлібом, ви отримаєте цілком достатньо калорій.

Я, до речі, коли поїхав на цю конференцію у Лондон, вирішив перевірити цю «трипільську дієту» на собі. Останні 3 дні поїздки я відвідував Британський музей. Прогулювався пішки до музею і назад 18 кілометрів, а харчувався так: купував собі на день 2 літри молока й хлібину. І так три дні. Мені цього вистачало. Ще чай вранці й увечері пив. Так що я цілком вліз у шкуру «трипільської людини».

- То радите спробувати таку «трипільську дієту» й нам?

- Не знаю (сміється). У мене було 3 дні, а якщо цим займатися місяць – не знаю, як це вплине на фігуру чи ще на щось. Дієта має відповідати вашим енергетичним витратам.

До речі, енергетичні витрати давньої людини – досить солідні. Уявіть собі, що ви господиня в домі й вам треба на день напекти хліба на чотирьох членів сім’ї. Кожному треба хоча б пів кілограма. Тобто, вам треба приготувати 2 кілограми хліба. Знаєте, скільки часу ви будете борошно для цього хліба готувати? 4 години. Саме стільки часу на день ви будете кам’яною зернотеркою розтирати зерно. Потім вам треба буде принести 10 кілограмів дров (по 2,5 кілограма на кожного), і воду. Але у вас буде не відро, а кілька горщиків, які важать майже стільки, як вода, яку ви в них наллєте. Які будуть ваші енергетичні витрати? І наслідки від такої дієти для трипільської жінки і для сучасної будуть абсолютно різні.

ЗНАЙТИ 50-РІЧНУ ЛЮДИНУ У ТРИПІЛЬСЬКОМУ СЕЛИЩІ БУЛО СКЛАДНІШЕ, НІЖ У НАС У ВАГОНІ МЕТРО

- А яка тривалість життя у них була?

- Це вже ми виходимо в галузь статистики. Але, якщо рахувати дитячу смертність, то середня тривалість життя, о Боже, – 18,5 року.

Якщо рахувати без дитячої смертності, то 34 для жінок, 35 – для чоловіків.

Але є індивіди, які доживали до старшого віку, до 80 років включно. Це, як завжди, лотерея. Але знайти 50-річну людину у трипільському селищі, я думаю, було складніше, аніж зробити це в нас у вагоні метро.

- Була ж, напевно, якась медицина, знахарі, травники?

- Я думаю, що там були дуже високі знання, те, що ми називаємо фітотерапією. Бо є знахідки лікувальних зерен, трав (обвуглених теж), причому видно, що їх запасали.

Дуже цікаво: як набираєш назву рослини латиною і дивишся у Вікіпедії, з одного боку, розповідається, що вона має лікувальні властивості, й майже про кожну написано, які магічні властивості приписувалися їй у давнину. Тобто, медицина і магія йшли поруч. Вони тільки зараз розділилися, але традиції занадто довгі, щоб від них легко було позбутися.

Але цього було замало, бо дуже складні умови існування. Уявіть собі, що ви взимку при мінусовій температурі ходите у взутті, яке зроблене зі шкіри, промокає.

У вашій хаті середня температура не дотягуватиме до 15 градусів. Причому, топитися ваша хата буде “по-чорному”, і вам треба провітрювати, щоб вийшов дим, але, у будь-якому випадку, ви надихаєтеся диму. Тобто, легеневі хвороби забезпечені, плюс при низьких температурах – запалення легень.

Німецькі фахівці перевірили реконструйований будинок давніх хліборобів (там конструкція більш примітивна, ніж у трипільців, у них не було горища), і виявилося, що у цій хаті по кутках температура вище нуля взимку не піднімалася! Там +14 лише навколо вогнища в радіусі кількох метрів було. Вони всі мусили тулитися до цього вогнища і дихати димом для того, щоб вижити.

Потім – будь-який поріз чи травма – це інфекції, які потрапляють у кров. Ви будете їх лікувати подорожником та іншими протизапальними травами – і не факт, що вилікуєтеся. Військові травми з ураженням якоюсь зброєю – смертельні. Є спеціальні праці антропологів, які вивчають причини смертності, то, зокрема, від військових дій була досить високою смертність, у ті часи воювали часто. Ясно, що це все скорочувало життя.

Що гарно лікувалося, то це переломи. Люди після переломів виживали, це по кістяках видно.

ТЕ, З ЧОГО ВИДРЯПАЛОСЯ ЛЮДСТВО НА СЬОГОДНІ, З ТОЧКИ ЗОРУ АРХЕОЛОГІЇ – ВИГЛЯДАЄ ДИВОМ

- Аж мурашки по шкірі! Добре, що ми зараз народилися.

- Нам пощастило! Ми це можемо вивчати і дивуватися, як вони виживали тисячами років. Але, в будь-якому випадку, вони жили краще, ніж їхні предки, які бігали за оленями на Волині під льодовиком, чи ті, хто першим прийшов у Європу та полював тут на мамонта. Ті взагалі жили в якихось чумах, ярангах серед снігів, які заносило вітром, до них приходили голодні тварини, які хотіли щось вкрасти або з’їсти господарів – і від цього треба було відбиватися. І так вони жили не багато, не мало, а понад 20 тисяч років! Не 200 і не 20. Те, з чого видряпалося людство на сьогодні, з точки зору археології – виглядає дивом. Це як потрапити на іншу планету, і там – о, інопланетяни!

До речі, я думаю, що життя трипільців для їхніх сусідів, які жили в лісі чи на Дніпрі, виглядало такою самою фантастикою, як для нас поїздка до Лондона чи Вашингтона.

Уявіть: ви живете в куренях у лісі, а тут стоять двоповерхові величезні хати, народ ходить в одязі не зі шкір, а з тканини (!). Тоді будь-який шматок тканини для людини, яка живе в традиційному мисливському господарстві, був великою цінністю. Вона не мала можливості її зробити. Можливо, знала технологію, але не мала часу, бо мусила шукати хліб насущний, кожного дня полювати, ловити, щоб на зиму щось запасти.

У хліборобів цієї проблеми немає: у них є запаси, є пиво, і можна попити не тільки кров тварини чи водички з річки. Вони жили розкішним життям, а які в них розумні люди, які малювали усі ці речі на мисках!

УПЕРШЕ ЗА ОСТАННІ 120 РОКІВ АРХЕОЛОГИ, ЯКІ КОПАЮТЬ В УКРАЇНІ НА ТРИПІЛЬСЬКИХ ПОСЕЛЕННЯХ, ЗНАЙШЛИ ЗОЛОТО

- Яка найцікавіша особисто ваша археологічна знахідка? Є якісь цікаві штуки?

- Цікава штука є. Коли була експедиція з британцями, ми розкопували трипільський храм – це найбільший із розкопаних храмів стародавніх у Європі, якому 6 тисяч років. Це околиці села Небелівка у Кіровоградській області. Він на 2 тис. років давніший за Стоунхендж.

Це була будівля розміром 20х60 метрів (більше як будинок-«хрущовка» на 3 під’їзди, щоб легше уявити масштаби). У висоту – як «хрущовка» до третього поверху, тільки не з цегли, а з дерева, глини й очерету.

- А як ви зрозуміли, що це саме храм?

- Що має бути в храмі? Вівтарі, посуд для причастя – ми це знайшли. Там також були сліди жертвопринесень – залишки спаленого ягняти, класика – «агнець божий», вже принесений у жертву.

Але найбільшою сенсацією цих розкопок стала знахідка золотої підвіски. Уперше за останні 120 років археологи, які копають в Україні на трипільських поселеннях, знайшли золото. Її вага всього десь 1,5 г, але це золото! У неї виявилася дуже цікава історія: коли зробили спектральний аналіз цієї прикраси, то з’ясувалося, що там золота – близько 60 відсотків, а решта – срібло, різні дрібні домішки, мідь, залізо – і все в якихось долях відсотка, а це називається – електрум. А саме з електрума були зроблені перші в світі монети.

Ви ж пам’ятаєте, лідійський цар Крез перший почав карбувати монети, потім це почали робити елліни, які там оселилися. Місто Кізік у Малій Азії карбувало монету «кізикін» з цієї суміші золота і срібла (вони навіть в Україну потрапляли). Виявляється, що в околицях тих еллінських міст у Малій Азії тече річка Пактол, де давні люди мили золото. Там і зараз турки його добувають. Ця річка протікає і повз Трою, тобто, можливо, наша підвіска – от з того самого золота, з якого робилося золото Трої. Нам самим стало цікаво, якими шляхами пройшли люди з цим золотом, що вони бачили по дорозі, про що вони переповідали. Це вже тема для окремих фантазій, можна писати цілі літературні твори.

- Надзвичайно цікаво. Я вам дуже вдячна за таку живу екскурсію в Трипілля!

- Бачите, археологів мало, але історій багато (сміється). Я кожне слово можу засвідчити: є звіти, є розкопки. Коли я тільки почав займатися археологією, то зрозумів, що тут не треба вигадувати – все лежить під ногами, треба тільки зуміти це побачити.

Любов Базів. Київ
Фото Олени Худякової та з особистого архіву Михайла Відейка