Ми – на Великій Васильківській, 1/3, у столичній кав'ярні "Takava Coffee-Buffet", яку відкрили минулого року чоловік Джамали Бекір Сулейманов з партнерами. Тут Джа почувається як вдома: тут зі своєю командою можна робочу планьорку провести, тут призначаються інтерв'ю. Чекати доводиться кілька хвилин, і, розпрощавшись зі stuff, з-за одного столика співачка пересідає за мій; за сусіднім одразу ж влаштовується PR-директор Денис Козловський: тихо пильнувати – таймінг, теми, інтереси.
На правах господині Джамала звертається до мене:
- Вам тут зручно?
- Цілком. А вам?
- Цілком.
Усе на посмішці, усе співаючими очима. У ній є магнетизм, вона полонить...
Легкий денний макіяж, спортивний одяг, чорний лак для нігтів – бізнесвумен від шоу-бізнесу, королева українського електросоула і ньюфанка, одна з найяскравіших зірок національної поп-музики 2010-х.
- Ми можемо швидко закінчити інтерв'ю, якщо ви, Джамало, відповісте на запитання: як дівчинка, вихована в суворій кримськотатарській традиції, чий батько – голова місцевої мусульманської організації "Кучук-Озень", яка дотримується Корану, який музику зараховує до "аль-лягв", тобто до "всього того, що не приносить жодної користі", отримала класичну музичну освіту, випускниця Національної музичної академії, якій запропонували пройти стажування в міланській опері "La Scala", не тільки наважилася, але й досі виконує музику в стилі электросоул і ньюфанк? Як це у вас поєднується?
- О-О-О, (Джамала майже співає) "з чого ж, з чого ж, з чого ж". Вчора ввечері я майже про це думала. Мені захотілося скласти плейлист, який би для слухачів розкрив мої уподобання. Тому що описати мої музичні смаки словами дуже складно.
- Добре, тоді почнемо з простого запитання. Їхав на інтерв'ю і думав: як краще до вас звертатися: Сусано, Зюне, Джамало, Джа?
- (Сміється) Зюнею мене називає виключно мама. І то, вона практично перестала це робити. Це було моє домашнє ім'я в шкільні роки. Сусаною або "улюбленою" мене називає мій чоловік Бекір. Джа мене називає моя команда, а Джамалою – оточення, яке не так близько зі мною знайоме.
- Гаразд... Які стосунки у цих дівчат? Чи схожі характери, смаки, життєві погляди? Чи є відмінності?
- Насправді, вони всі однакові. Просто єдине виключення... (Невелика пауза.) Якось незручно говорити про себе в множині... Усі вони є, поки Джамала не вийде на сцену. Там вона максимально стає собою. Там я саме "Я".
- Ви справляєте враження людини позитивної, усміхненої, уживчивої. А який звичайний стан? Яка ви, коли наодинці з собою?
- Дуже рідко я люблю бути на самоті... Якщо виникає потреба усамітнитися, значить, я збираюся писати музику: потрібно зосередиться на темі, текстах, гармонії, мелодії. А взагалі бути на самоті я не люблю.
- Для вас цей стан не комфортний?
- Так. Навіть кіно я не люблю дивитися на самоті. Мені приємніше з чоловіком. Або з друзями. А от для творчості, це – так. Музика вимагає, щоб тебе ніщо не відволікало. Це єдина форма самотності, яка зі мною трапляється.
- Хто першим сказав, що ви – азартна людина.
- Азартна людина? А я – азартна людина? Серйозно? (Сміється.) Я не знала...
- Подивіться, як ви запалюєтеся.
- Мені здається, імпульсивна – це є. Але я ніколи не думала, що я прям азартна. Це слово я сприймаю в розрізі схильності до азартних ігор.
- Для мене – це синонім пристрасна.
- Так? Ну, тоді гаразд. Тоді я думаю, що я – азартна.
- Як ви думаєте, гарячої крові у вас більше з боку батька, кримського татарина Аліма Айяровича Джамаладінова, чи з боку мати-вірменки, Галини Михайлівни Тумасової?
- У мами божевільна суміш! Предки п'яти різних національностей. І тато, і мама – дуже активні, ніколи не зупиняються – жодних перерв! Мої батьки – музиканти. За молодості тато дуже багато грав на акордеоні. Пам'ятаю, в дитинстві я спокійно могла заснути, поки тато грав десь на весіллі. Це була нормальна для нас зі старшою сестрою Евеліною тема – заснути на святі. І мама теж постійно працювала... Батьки завжди були дуже активними людьми. Зараз, звичайно, здоров'я не дозволяє працювати так багато, як раніше, але тим не менш. От сьогодні вранці ми з татом зідзвонювалися; о третій годині ночі він вже збирав інжир, щоб встигнути о сьомій віддати його реалізаторам у Сімферополі!
- Доньці передав коробочку?
- А як же! Коли у нього закінчиться сезон інжиру, він одразу ж переключиться на пальми. Та я вам зараз в телефоні покажу, які деревця рік тому він нам з Бекіром передав. (Звично шарить в мобільному...) Ось, дивіться, вимахали, як бачите... А були, ось, дрібні саджанці. Коротше, тато знайде собі роботу всюди.
- Батьки – вони такі. До речі, Алім Айярович продовжує вирощувати тюльпани?
- Тюльпани, ні. Зараз він зосередився на інжирі, тому що за величезний сад, який посадив мій дідусь – Айяр Джемалядин оглу, тепер несе відповідальність тато. І він ретельно стежить за ним. Два рази на рік наш сад родить і потребує постійного догляду. Влітку ми ледве вмовили батька у відпустку приїхати: бо постійні відмовки: – "У мене інжир, у мене інжир"... Ви коли-небудь бачили, як збирають інжир?
- Ні.
- Кожен плід треба дбайливо зірвати з дерева, загорнути в папір, покласти в окрему луночку, щоб він доїхав до базару, не пом'явся. А гілки колються! Це дуже важко, – вночі, під лампами, – збирати. А ще доїхати до Сімферополя до відкриття ринку, щоб здати товар на реалізацію. У тата вже спини немає, ніг немає, я з цього приводу з ним лаюся, але вони з мамою мене не слухають.
- Мама теж не слухає?
- Зараз стала м'якше: іноді все-таки прислухається.
- Батьки — це святе... Читав, що ви шануєте давні традиції. При цьому співаєте електросоул і ньюфанк, тобто дуже сучасні. Як це поєднується?
- Справді, в сучасній поп-музиці і мелодії в мажорі, і сценічні наряди можуть бути досить відвертими тощо. За все це я завжди прошу вибачення у Бога. Так, в якихось аспектах я порушую визначене Кораном. Що можу сказати зі стовідсотковою упевненістю: в моїх піснях немає фривольності, немає злоби, немає ненависті. Коли ти розкриваєшся перед слухачем, ти дивишся в очі глядачам, передаєш почуття. Можливо, з точки зору глибоко релігійних людей якусь межу ти переступаєш. Так? Адже ти – заміжня жінка, мати, а тут, скажімо так, залицяєшся з публікою. Під час молитви я за це прошу вибачення у Бога.
- Розумієте, чому я назвав вас азартною?
- Чому?
- Так ви ж самі відповіли. (Джа дзвінко сміється. За сусідній столик "Takava Coffee-Buffet" підсаджується відвідувач, але Джамала не звертає на нього ніякої уваги. І що дивно, так само веде поводиться молодий чоловік, ніби він не впізнав поп-зірку і не чує обривки нашого інтерв'ю. У "Takava" це звичайна річ! Тут по-домашньому відкрито).
- Попереджаю, зараз я поставлю дуже особисте запитання, більш того, по-людськи зрозумію вас, якщо ви не відповісте. Добре?
- (Ні тіні сумніву, та сама фронтальна відкритість.) Гаразд.
- Ви здійснюєте щоденний намаз?
- Ні, щоденний намаз я не здійснюю. Мій чоловік щоп'ятниці відвідує мечеть, а вранці і ввечері ми молимося разом. Вранці і перед сном я читаю Аль-Фатіху, першу суру, що відкриває Коран.
- Просвітіть мене, хіба це не намаз?
- Ні, намаз – це певний ритуал. Якби я здійснювала намаз, я б не змогла, наприклад, ходити з такими нігтями (Джамала чесно показує манікюр, та ще й з чорним лаком!), бо це вже вважається порушенням з точки зору суворого дотримання всіх заповідей.
- Ви здійснювали хадж? Чи збираєтесь?
- Ні, не робила. Але дай Бог... Так, це важливо для мене, але після Хаджу я не зможу жити тим життям, яким живу зараз. Хадж все змінює для віруючого.
- Величезна вдячність за відповіді на такі запитання. Думаю, вам їх ще не ставили.
- Ні, не ставили...
- До речі, як правильно перекладається назва кав'ярні "Takava"?
- Все просто: це – українська назва, написана латиницею. Російською звучить як "именно тот кофе, который тебе нужен!".
- А я думав: "черный". Тakava-tekãva-tekava арабською – похідне від слова "чорний".
- Та ви що?! Ви що?! Зараз скажу хлопцям-баристам. Оце так...
- Неймінг ніколи не буває випадковим: деякі речі ми викликаємо до життя... Подібні жарти у назві виявляються набагато глибше, ніж той зміст, який спочатку у них закладався.
– Розумію, про що ви кажете. Нещодавно один ваш колега-журналіст написав назву мого п'ятого студійного альбому – "КРИЛА", виданого в жовтні минулого року, а потім прибрав одну рисочку, і вийшло... "КРИМ". А він так лукаво запитує нас: "Це спеціально?" А я відповідаю: "Ні-і, випадково".
- Звернімося до вашого коріння – кримськотатарської традиції. Ваш батько – Алім Айярович Джамаладінов, кримський татарин, хоровий диригент. Не перший рік він – голова місцевої мусульманської організації "Кучук-Озень" Духовного управління мусульман Республіки Крим. Чи слухав він ваш альбом "Крила"?
- Звичайно. Він слухає всю мою музику. Тато – музикант. Більш того, дуже хороший музикант: і хоровий диригент, і акордеоніст, і вокаліст. Музиці він навчався в Ташкенті у одного з найбільш шанованих і авторитетних музикантів, знавця циганської музики. Виявляється, кочуючи різними країнами, цигани вбирають в себе і поколіннями зберігають оригінальну музику території проживання. Музиканти в Криму казали: не знаєш, як правильно звучить пісня, – піди до циган. Вони знають. У Ташкенті мій батько навчався у цигана, про якого казали: – "Він знає справжнє", тобто розуміє і зберігає традицію, розбирається в мелізматиці. Відтоді і про тата кажуть: "Хочеш знати, як заспівати цю пісню, запитай у Аліма".
- Це чудовий, але... пієтет доньки на адресу батька. Я запитав інше: що Алім Айярович сказав про ваш альбом "Крила"?
- Це добре, але йому хочеться більше вокалу.
- Більше вокалу?! Підняти рівень запису вокалу у фонограмі?
- Слухайте, татові завжди мене мало! (Я не стримуюся і починаю сміятися, хоча і сам батько.) Йому в сучасній музиці все загаласно... Тато звик слухати музику, де є чистий голос, тоді він насолоджується фразировкою, мелізмами в голосі, вібрацією.
- Він любить слухати вас в мінімалістичній формі?
- Коли щільне аранжування, тато мене не чує. Він дуже любить, коли я співаю у супроводі симфонічного оркестру або акустичної групи. Коли у мене електронний саунд, йому не завжди подобається.
- Зрозуміло... Ваша мама – Галина Михайлівна Тумасова - за професією піаністка і педагог. Який ваш альбом вона вважає найбільш вдалим?
- Нещодавно я так сміялася. Мама каже: "Доню, чому ти ніде не співаєш пісню "Happiness"? Ну, з альбому "Крила". – “Це ж така пісня! Справжній шедевр!" А я їй: "Ну, мамо, ти чуєш, що у нас крутять по радіо?" "Happiness" у цей формат не вписується...".
- Галині Михайлівні подобається американська соул-музика?
- Так! Там завжди багато вокалу, багато живих інструментів, труб і саксофонів. Звучить бендово і голосно. Саме таку музику і любить мама. Тому їй подобається мій перший англомовний альбом "For Every Heart" ("Для кожного серця", 2011), він записаний в традиціях "Motown Records" (культова фірма грамзапису з Детройта. – О. Р.)
- Рухаємося далі. Ви народилися в Оші у 1983-му, але в дев'ять місяців з Киргизії з мамою, татом, сестрою, дідусем і бабусею переїхали до Мелітополя, ближче до Криму. Що вам врізалося в пам'ять: вулиця, сусіди, мова?
- Пам'ятаю, мама пішла працювати в садок вчителем музики. Нас з сестрою також туди взяли. Трошки пам'ятаю садок, школу, куди я пішла в другий, здається, клас. Потім... Біля нашого будинку була величезне звалище, куди ми бігали гратися дітьми. Поруч працював парафіновий завод, і ми набирали віск, топили в котлі, а коли він охолоджувався, вмочали пальці і робили відбитки. Ще у нас була сусідка Ельмаз. Її сім'я переїхала до Мелітополя з Самарканда. Вона була моєю ровесницею, пам'ятаю її бабусю, як вони зустрічалися з моєю прабабусею, закривалися в кімнаті і разом читали Коран.
- Це важливі спогади.
- Врізався в пам'ять і неприємний інцидент. Одного разу зі школи Евеліна повернулася вся в сльозах. У неї навіть температура піднялася, і мама стала допитуватися – що трапилося. Сестра розповіла: розбираючи на уроці якусь тему, вчителька заявила, що кримські татари були зрадниками. Мама пішла в школу – розбиратися. Мені запам'яталося, що після уроків весь клас разом з класним керівником приходив до нас додому вибачатися. Цей момент я пам'ятаю яскраво: весь клас стоїть біля нашої хвіртки і кличе Евеліну, а потім всі дружно вибачаються.
- Вашим батькам довелося розлучитися, щоб на дівоче прізвище Тумасова мама купила будинок у рідному селі батька Малоріченське під Алуштою. З чим це було пов'язано? Знаю, що господиня розлютилася, дізнавшись, що продала будинок кримським татарам. Від батька ви, безперечно, багато історій чули, а якою насправді виявилася земля обітована?
- Мені здалося, що наше село – найкраще у світі. Пам'ятаю парк, через який я ходила в школу, пам'ятаю, як я лікувала дерева.
- Лікувала дерева? Це як?
- Із стовбурів текла смола, а мені здавалося, що вони хворіють. І тоді, як лікар, я змащувала дерева йодом і бинтувала.
- Так. Дивно.
- У Малоріченському є колодязь, який вирив мій прапрадід, а батько ходив його чистити, тому що за радянської влади його перетворили... на туалет. Коли батько повернувся в рідне село у 1989 р., Малоріченське (до 1945 р. – Кучук-Узень), перше, що ми зробили, це пішли до джерела. Батьки довго чекали цієї зустрічі: там навіть малюнок зберігся і арабська в'язь. Правда, все це було замазано бетоном, а поруч було звалище. Папа відновив цей колодязь. Усе село ним користувалося, коли влітку відключали воду. Я дуже любила наше село. Мені подобалося, що до моря йти хвилин п'ять. Десь з дев'яти до 13, напевно, моїм обов'язком після школи було пасти баранів. Це була дуже відповідальна справа.
- Чи з'явилося у вас відчуття, що ви потрапили на землю обітовану?
- Так. Абсолютно. Про це постійно говорили за столом. До нас часто приходив мій дідусь, він багато розповідав про життя в депортації. Зрештою, прийшло усвідомлення того, що я нарешті вдома, усвідомлення того, що моя сім'я щаслива, хоча у Малоріченське довго і важко поверталася.
- Як це – бути наймолодшою дитиною у такій інтернаціональній сім'ї?
- З одного боку, менше строгощів, ніж щодо старшої сестри. Але, з іншого боку, Евеліна періодично користувалася своїм становищем. Наприклад, могла перекласти на мене свої обов'язки. Мити посуд або підмітати двір було її обов'язком, але іноді вона перепоручала це мені... Коротше, траплялися різні історії. Ми навіть билися, коли не могли поділити якийсь одяг, наприклад.
- Так, приходить час – і дівчаткам хочеться красиво одягатися.
- Наша сім'я жила дуже скромно. Тато учесь час казав, що ми не можемо дозволити собі щось, тому що будуємося. Це засіло у мене в голові: ми будуємося, ми будуємося, ми будуємося... А коли ми вже побудуємося?
- Сестра Евеліна з чоловіком і дітьми живе в Туреччині. Ви спілкуєтеся?
- Звичайно. Цей зв'язок для мене дуже важливий. Буквально вчора ми обговорювали те, що Евеліна нарешті відкрила приватну арт-школу – "Art Sun". Вона довго до цього йшла, тепер викладає малюкам фортепіано, акторську майстерність.
- Чи змінилося життя Евеліни після того, як у 2016-му ви перемогли на "Євробаченні 2016" і вас телефоном привітав президент Туреччини Реджеп Ердоган?
- З цього приводу ми інколи з нею сміємося. Евеліна жартує з мене, що, мовляв, я упустила момент і не розповіла Ердогану про її сім'ю.
- Про що ви розмовляли?
- Він поцікавився, чи може він чимось допомогти, може, я чогось потребую. Потім запитав про батьків – чи не потрібна їм якась допомога тощо. Я подякувала і сказала, що нічого не потрібно.
- Розумно.
- Через якийсь час Ердоган зустрічався з Мустафою Джемілєвим і принагідно зауважив, мовляв, Джамала – така скромна у вас. Я запитав, може, щось треба, а вона відповіла, що нічого. Це мені передав Мустафа-ага.
- Ваші старші люди кажуть: – "Айтылгъан сез – атылгъан окъ", тобто: – "Сказане слово, як випущена стріла". У чому полягали строгощі, а в чому – любов ваших батьків?
- Строгощі у тому, що все має бути за встановленими правилами. Нам із сестрою все потрібно було заслужити.
- А любов?
- Любов була постійною, перманентною. В чому вона полягала? В обіймах, в поцілунках... Мама ніколи не була жадібною на слова, тато трохи скромніше проявляв почуття, частіше це була суворість. Сентиментальним він став тоді, коли ми з Евеліною поїхали вчитися. У 14 років, коли я вступила у Сімферопольське музичне училище, – він вже був прям такий таточко-таточко.
* * *
(Зловив себе на думці: навіть в інтерв'ю Джамала, на відміну від більшості своїх колег, не "працює", не грає на публіку, не прагне "справити враження". Вона чесна, як глибина її древнього джерела. Вона любить те, що робить, вона любить тих, для кого це робить, а головне – вона розуміє, що нею рухає. Джамала купається в радощах, це її природа, яку не змінити.)
* * *
- За кілька днів ви вирушите в національне турне "10", приурочене до десятиріччя творчої діяльності. Воно охопить 12 міст України і завершиться 5 грудня концертом в Одесі. Чого ви чекаєте від цієї траси?
- Тур для мене загалом і кожен концерт окремо – це завжди незабутня зустріч зі слухачами. Я їх дуже люблю... Так, вони змінюються від міста до міста, вони змінюються в часі. Хтось з них пам'ятає мене за фестивалем "Новая волна 2009" в Юрмалі, хтось дізнався про мене на "Євробаченні 2016", хтось вже бачив на концерті, хтось - лише по телевізору. Всім заходять різні пісні: комусь патріотичні, на кшталт "Шлях додому", комусь - акустичні балади на кшталт "Любити", комусь - "Заманили" з етно-хаус-гуртом "ДахаБраха", а комусь - "Крок" з електронним проєктом "Cape Cod".
- Так, аудиторія в Україні різна.
- Комусь до смаку електронна музика, когось пре від електросоул, хтось приходить до мене на концерт через любов до вокальної музики, хтось - щоб просто подивитися після "Голосу" – яка насправді Джамала, в чому вийде на сцену, як нафарбована. Усі люди різні, і до кожного із слухачів я ставлюся з розумінням і повагою.
- Так, на концерті люди голосують за зірку своїми кровними.
- Я розумію це і максимально ретельно готуюся, вивіряю трек-лист. Ти постійно мучишся: що співати – те, що хочуть слухачі, що стало популярним, чи те, що найбільше подобається тобі самій. До того ж, у тебе щодня різний настрій: сьогодні хочеться співати лірику, хоча, я вважаю, в концерті артист не може дозволити собі більше трьох балад; іншого дня хочеться запалити і влаштувати танці. Постійно доводиться вибирати. Розумієте, концерт для артиста – завжди челендж. З іншого боку, я – вільна людина, яка в кожному місті може на свій розсуд замінити будь-яку пісню на іншу. Головне – витримати загальний настрій.
- Дякую за інтерв'ю. Було дійсно цікаво.
- Будь ласка. Мені теж.
Олександр Рудяченко
Фото - з особистого архіву співачки