Пам’яті пластуна, вчителя, журналіста Тараса Давидюка (позивний «Старий»)

37-річний Тарас Давидюк загинув 3 листопада 2023 року поблизу Роботиного на Запоріжжі.

«Наші серця розбиті – на війні з російськими окупантами загинув наш головний редактор та засновник Тарас Давидюк. Тарас був надзвичайним правдолюбом. Чесний, впертий та вірний своїм словам і Батьківщині, яку захищав. Ми не хочемо писати, що Тарас був… він є і буде з нами», – повідомили про загибель воїна його колеги із сайту «Горинь.інфо». 

Тарас закінчив Національний університет «Острозька академія» за спеціальністю «Політологія». Працював учителем історії та журналістом. Як кажуть колеги, ці дві сфери були його справжнім покликанням.

Він відомий участю в численних патріотичних організаціях. Зокрема, був членом Пласту, де став упорядником гуртка «Чорні ступні», а згодом – зв’язковим 33-го юнацького пластового куреня імені Уласа Самчука. Тараса знали як виховника та інструктора на багатьох пластових таборах.

Ідея вільної і незалежної України була для нього сенсом життя. Тарас брав участь у Революції Гідності, а коли Росія розпочала війну на сході нашої держави, став на її захист у складі добровольчого батальйону «Гарпун».

«Для таких людей, як я, які розумілися на патріотичному русі і знали, що війна буде, це був типовий шлях. Ми не знали, коли саме буде, в якому році, в якому місяці, але розуміли, що ця війна – неминуча. Відповідно, табори, які ми проводили, ґрунтувалися на тому, що ми мали вишколювати молодь, готувати її для боротьби за Україну. Для мене не було питанням, йти чи не йти, для мене єдиним питанням було – куди йти? Я вибрав батальйон «Гарпун», тому що там були патріотичні хлопці, яких я знав. Там дуже багато пластунів, для яких слова “любов до України” є не порожнім звуком, а тим, чим вони жили. Маючи надійних побратимів, можна робити серйозні речі», – розповідав у одному зі своїх інтерв’ю «Старий». 

Побратими з батальйону згадують про Тараса як про освіченого, начитаного, розумного, дуже відповідального, ідейного воїна зі своєрідним почуттям гумору, називаючи його «яскравим інтелігентом у загальному військовому середовищі».

Після «Гарпуна» Тарас служив у полку «Миротворець», у 130-му розвідувальному батальйоні та 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. У 2019 році чоловік повернувся додому та заснував сайт «Горинь.інфо», де працював головним редактором.

У перший день повномасштабної війни він дістав баул з усім необхідним для війни та пішов у військкомат. В останні місяці свого життя Тарас воював у лавах 14-го окремого полку разом із побратимами з добробату «Гарпун».

«За що воюю. За самостійну соборну Українську Державу. За свободу української нації. За добро і щастя наших дітей, внуків, правнуків. За нашу мову, культуру та віру. За нашу цивілізацію. Щоб слово «Україна», «українець», «українка», «українське» говорили з гордістю та повагою. Помститись за загиблих Героїв. Щоб наші рідні та близькі могли жити спокійно і розбудовувати Українську Державу», – так Тарас написав про свою місію на війні. 

За місяць до смерті чоловік заручився. Він мріяв мандрувати горами, побачити замки Шотландії та гейзери Ісландії, дивитись на схід сонця, плаваючи в морі, обіймати близьких, пити каву з друзями, грати у волейбол, ходити на концерти, читати книги...

«Є інші речі, які я маю робити зараз. Я там, де потрібно. І роблю те, що маю. І знаєте, мені це подобається. Переможемо», – зауважував боєць.  

Своє життя Тарас віддав служінню людям та Україні.

«У бою загинув Тарас Давидюк. Без перебільшень – мужній воїн і патріот України. Мені здається, що Тарас свого часу був у всіх конструктивних патріотичних рухах. І зараз не був осторонь. Він усе мені говорив, що ЗСУ є найбільшим патріотичним рухом. Ми постійно перетиналися, спілкувались про те, про се і про ніщо. Добрий був хлопака. Мені неймовірно шкода від цієї втрати. Пишаюсь знайомством, друже», – написав про загибель воїна музикант, волонтер, військовослужбовець Святослав Бойко. 

Знайомі пригадують, що Тарас любив дітей, яких навчав, а вони – його. Він був для них наставником і водночас другом.

«Дякую Богові за Тараса Давидюка. Щирий і небайдужий, завжди відгукувався на кожне прохання, – поділився спогадами про Героя його друг Віталій Поровчук. – Переповнений гарними почуттями до людей, любов’ю до них і любов’ю до України. Всі наші втрати – важкі, але для мене це –  перша втрата близького друга... Треба було бачити, як до нього линули діти. Особливо молодші юнаки – у лісі на таборі, у місті чи в мандрівці. Де Тарас – там і ватага хлопців. Хороший історик і журналіст. Пам'ятаю, як гуляв із ним Любліном, коли пластуни вшановували воїнів УНР, полеглих за Україну на теренах Польщі. Спілкувалися про минуле та майбутнє України, світу. Я був вражений його прекрасним знанням світової історії, зворушений його тривогою за майбутнє країни». 

У пам’ять про Тараса художник Юрій Журавель намалював його портрет. На ньому зафіксовані слова воїна, які він залишив на своїй сторінці у Фейсбуці за тиждень до загибелі: «На сьогодні немає і не може бути важливіших справ, ніж війна. І це мають зрозуміти всі. І не лише зрозуміти, але й діяти відповідно». Тепер його портрет буде на одній зі сторінок календаря «Знай наших».

Тарас завжди об’єднував довкола себе людей, які підтримували і поділяли його цінності. Він творив історію, його ім’я закарбоване на її сторінках.

«Велика і непоправна втрата для України, Рівненщини, Острозької академії, нашої спільноти випускників політології, – згадує про Тараса його університетський знайомий Павло Булгак. – Я пам'ятаю Тараса Давидюка ще як студента першого курсу. Вже тоді він був патріотом України до мозку кісток, зарядженим на активізм, тверде відстоювання своїх переконань, боротьбу з несправедливістю… Тарасові пости з війни і про війну, здавалося, збирали і об'єднували навколо себе усю спільноту Острозької академії різних поколінь. Ми завжди йому дякували за захист, а він до кінця залишався оптимістом, вірив у перемогу України і писав, як виявилося, пророчі пости. Це про таких Воїнів за духом, внутрішньою силою та відданістю чину співав Тартак: "Він загинув у битві, пішов незборимим, грюкнув дверима і за собою не лишив боргів. Життя прожив гідно, хоч, може, й не видно, та не боявся, не нив, не просив…"».

Тараса Давидюка посмертно нагородили “Залізним пластовим хрестом”, який надають за хоробрість у боротьбі за Батьківщину.

7 листопада 2023 року з Героєм попрощалися на Майдані Незалежності в Києві. Поховали воїна у рідному Рівному.

Вічна пам'ять і слава Герою!

Фото: Фейсбук-сторінка Тарас Давидюк, Фейсбук-сторінка Юрій Журавель, Горинь.інфо