Пам’яті бійця ССО «Азов» Андрія Грушецького

Хвилина мовчання

04.11.2023 09:00

Укрінформ

Він був першим номером штурмової групи і вважав це за честь

Андрій Грушецький (позивний «Груня») народився в Одесі 6 грудня – в День Збройних сил України. Він з дитинства захоплювався історією України та був патріотом рідної держави.

Андрій був учасником одеського майдану та подій 2 травня.

«2-го травня 2014 року я підійшов до нього на Дерибасівській та сказав, що в нього кров на нозі. А він з посмішкою сказав, що то не його. Виявилось, що трохи все ж його, бо в нозі застрягла гайка», - згадує ті події друг Андрія Влад.

Після закінчення Одеського університету інтелектуальних технологій і зв’язку у 2014 році хлопець одразу вступив в батальйон “Азов” і разом із побратимами виконував бойові завдання на Сході України. Після того, як війна стала позиційною, Андрій повернувся до Одеси, де займався громадською діяльністю та очолив ГО «Національний спротив».

З початком повномасштабного вторгнення хлопець одразу вступив до ТрО. За словами побратимів «Груні», він передчував наближення війни та дуже засмутився, коли «проспав» її початок та прокинувся не від перших вибухів. За три тижні, коли Андрій зрозумів, що в Одесу росіяни не зайдуть, він разом із бойовими товаришами вирушив до столиці, навколо якої тоді точилися важкі бої. Там хлопці вступили до лав ССО «Азов».

Близька подруга загиблого Юлія Хімерик згадує останні слова хлопця перед від’їздом: «Мені совість не дозволяє сидіти в тиловій Одесі, поки гинуть люди. Я буду там, де потрібен».

У Києві Андрій пройшов навчання на сапера, згодом визволяв Київщину, Донеччину, а потім - Запорізьку область.

«Груня пройшов навчання та став першим номером своєї групи. Він казав, що бути першим - це честь, бо якщо він загине, то прикриє собою людей. Так воно і сталося», - розповідає дівчина.

Юлія згадує загиблого друга як життєрадісну, позитивну, чесну та дуже відкриту людину.

«В мене є злий собака, який взагалі не сприймає людей. А ось Груню він полюбив з першого погляду. Тварини ніколи не підпустять до себе погану людину, це як лакмусовий папірець», - згадує дівчина.

На питання, яким запам’ятався Андрій за життя, побратими Героя відповідають: «Другом. Людиною, яка завжди підставить плече в скрутній ситуації».

«2 травня 14 року мені трошки прилетіло. Він підбіг до мене і хотів відволікти від болю. Все казав, що підемо на рибалку. Яскраво описував, як саме будемо рибалити та який вилов у нас буде. Так ми і не сходили порибалити, хоч щороку й збиралися», - згадує Андрія бойовий побратим «Фермер».

До речі, цей позивний воїн отримав від «Груні», коли вони разом прямували до Києва у березні 2022 року.

«Ми товаришували з 2013 року. Наш останній бойовий вихід назавжди закарбувався у моїй пам’яті. Мій друг на моїх очах пішов з цього світу. Тоді ми натрапили на укріплену позицію противника. Пам’ятаю як зараз ті кулеметні черги… І все. Груня загинув, а ми – вижили завдяки йому», - розповідає військовий.

За словами матері загиблого Олени Грушецької, 18 червня минулого року підрозділ Андрія йшов на штурм на Запорізькому напрямку і бійці натрапили на ворожу засідку. Андрій йшов у групі першим, тож коли хлопець потрапив під ворожий обстріл, його побратими встигли врятуватися. Тіло Андрія не могли забрати з поля бою понад рік.

«Ми не вірили, що він загинув. Надія була. Ми з мамою Андрія довго шукали його спочатку серед живих, потім вже повірили, що він загинув. Ми почали шукати на Запорізькому напрямку військових, які можуть допомогти з пошуками тіла. Коли почався контрнаступ, його тіло знайшли, це сталося через рік після його смерті», - згадує Юлія.

«Він завжди усміхався та казав, що із ним усе добре – беріг мене, - розповідає мати Андрія. – Телефонував, коли вже повертався з виходу. Таким він був: завжди у русі та поспішав жити. Так він життя і прожив. Мій син був сапером, тому завжди був у перших рядах при штурмах. Так відбувалось і того разу. Рік намагались повернути його тіло. І символічно – рівно через рік нам це вдалось. 18 червня він загинув, тіло його знайшли теж 18 червня. Довго чекали процедуру ДНК, і ось нарешті з’явилась можливість спокійно його поховати», – розповідає Олена.

За словами жінки, найзаповітнішою мрією сина було побачити вільну Україну, звільнену від російського гніту.

Побратим героя Владислав “BBC” Скоробогач розповідає, що Андрій був надзвичайно хороброю та трохи авантюрною людиною:

«В нього було дуже багато хоробрості. Його життєвий шлях був дуже цікавим, натхненним та бентежним. 14-й та 15-й роки він провів на сході України у складі батальйону «Азов». Там брав участь у Широкинській операції. Коли лінія зіткнення стала більш-менш стабільною та почалася позиційна війна, він повернувся до Одеси та займався тут громадською діяльністю. Він бився за те, щоб Одеса була українським містом. Трохи встигли разом з ним повоювати. Перший бойовий виїзд – це Велика Новосілка. Потім у Груні був вдалий нічний штурм за спиною. Це Новосілка, теж Запорізький напрямок. Доволі така авантюрна операція була, але вона вдалася, наш підрозділ вийшов без жодних втрат. Він тільки приїхав з навчання на сапера і казав, що піде у бій першим номером. Він чудово розумів, що таке перший номер у складі штурмової групи. І пішов. Я тоді був у складі так званої "хвильової підтримки" та працював по окупантах з більш тяжкої зброї з посадки. Але, але, але… Операція далася нам дуже високою ціною».

В останню путь «Груню» провели 2 листопада 2023 року в одеському Будинку офіцерів.

«Груня був дуже відповідальним, але завжди жартував. Я впевнений, що там, де він зараз, він не шкодує про свій героїчний вчинок. Навпаки, він задоволений, що врятував життя іншим», - згадав загиблого його бойовий побратим Ярослав.

Коли труну Воїна обгорнули державним прапором, присутні на церемонії зачитали молитву українського націоналіста. Саме її читав в строю свого підрозділу загиблий Герой.

Разом із усіма присутніми слова молитви зачитує й мати Андрія.

«…Гуком гармат революції, радісним гомоном Софійських дзвонів. Нехай душа моя в Тобі відродиться, славою Твоєю опроміниться, Бо Ти, пресвята, все життя моє, бо Ти моє все щастя…»

Жінка мовчки підіймає очі до неба, ніби прощається з сином.