"Захочуть померти - полізуть": репортаж з військових навчань на північному кордоні
Місце під грифом "секретно". Нас, журналістів, разом з деякими військовими висадили метрів за 800 від полігону і кілометрів за 10 - від білоруського кордону. «Далі - пішки, панове», - сказав один з військових і покрокував стежкою вглиб лісового масиву.
Дорога доволі слизька. Багатостраждальна українська зима досі не відпускає нас зі своїх кліщів. На це зважають і наші оборонці. Всі, як один, мінімум - герої саги про космічні війни: в бушлатах, обвішані ріжками, аптечкою, бронею, ясна річ. Водночас, своєю доброзичливою посмішкою здивував чоловік, який координував подальші дії делегації медіа. Посмішка - у блакитних очах бійця. Все інше - під маскою. Мимоволі ловиш себе на думці, що легка усмішка - це характерна ознака українського військового.
Чим ближче до полігону, тим більше техніки з’являється в полі зору. Танки, БТР, БМП, САУ стоять, немов на виставці, немов в музеї: рівненько один біля одного. Поряд з броневиками розвісили картки з характеристиками машин. Кому цікаво, підходять, розпитують військових про технічні особливості техніки.
«Це (вказує на новенький БМП ), наприклад, подарунок від наших канадських друзів. Машина серйозна, але бойового хрещення ще не проходила», - пояснює охочим боєць із позивним «Вай-Фай».
Після короткої екскурсії ми йдемо до своєї точки спостереження - невеликого насипу, огородженого червоно-білою стрічкою. «Звідси - ні кроку», - попередили військові. За деревом видніється наш танк, який «сховався» між дерев відповідно до легенди бойових навчань. Не встигла інформація про «танчик» поширитися юрбою журналістів, як слово взяв сержант «Комиш».
«Підриви, штурм, робота артилерії, гранатомети, ручні гранати - це те, що ви сьогодні побачите на навчаннях. З нашого боку це зветься відточенням дій з нейтралізації ворога», - зазначив «Комиш», як виявилося - оборонець Донецького аеропорту. Він, говорить мало і лише по справі.
Ажіотаж викликала поява серед чистого поля генерала-лейтенанта, командувача Об’єднаних сил ЗСУ Сергія Наєва. Офіцер зазначив, що навчання українських військових з протидії ворогу на північному напрямку відбуваються регулярно. На цю мить ворог не збільшив свій контингент на кордоні з Україною, за інформацією розвідки, але ми повинні готуватися до будь-яких сценаріїв. Наостанок генерал-лейтенант зауважив, що за рік повномасштабного вторгнення багато що змінилося і, так би мовити, двічі в одну річку не зайдеш.
Наєв подякував журналістам і пішов у справах. А українські військові в цей момент починають відпрацьовувати свої дії відповідно до плану. Свист, «вихід» - чути роботу «арти». «Прихід» відчуваєш підошвами: земля під ногами страшенно гудить, а в повітрі з’являється зарево димки. За 20 секунд у повітрі відчувається запах пороху. Бійці - немов запрограмовані: кожен біжить на свою позицію, артилерія і міномети працюють, як годинник. В цьому контрольованому хаосі чітко розрізняєш знайомий голос - «Комиш» керує одним з підрозділів.
Поки військові тренувалися в умовах, наближених до бойових, у медійників з’явилася можливість випити чаю. В наметі неподалік полігону зібралася також група військових. «Гром» і «Штірліц», сміючись, обговорювали переваги американських бронемашин «Бредлі» порівняно з радянськими зразками техніки. «Нам би цього добра одразу й багато, ми б їх всюди під кордон підперли», - дещо мрійливо мовив «Гром».
Після офіційної частини з’явилася можливість поговорити про зброю. Номенклатура озброєння була більш ніж різноманітною: і легендарний «Джавелін», і «Нлав», автомати й кулемети різних моделей, ПЗРК, навіть «Стінгеру» знайшлося місце на стелажах.
Найголовніше, що всі ці розмови велися в атмосфері спокою, місцями - їдкого військового гумору і готовності до будь-яких сценаріїв. Поки пара снайперів розповідали про специфіку своїх гвинтівок, десантники пояснювали, як краще використовувати помпову зброю.
Паралельно з цим, усіх по-справжньому турбувало лише одне питання: чи перетнуть білоруси український кордон? У військових, на відміну від цивільних, ставлення до цієї теми більш ніж категоричне. Якщо захочуть померти - полізуть. «Ми ж не просто так відточуємо свою майстерність тут, ми пропрацьовуємо всі варіанти розвитку подій», - зазначив один з інструкторів.
«Вай-Фай» підсумував ці розмови влучною фразою: «Чим більше ми тренуємося, тим більше вони зважують свої дії. Думаю, дивлячись на нашу підготовку, перетинати наш кордон бажання немає». Дійсно, спостерігаючи за нашими бійцями, провівши з ними від сили пів дня, розумієш, що на варті нашого спокою стоять найкращі у цьому світі.
«А кращим за українського військового є тільки український народ», - крикнув хтось із натовпу солдатів після моїх думок вголос. Військові і цивільні - це один організм. І він готовий зустріти ворога і взимку, й влітку, й восени - як виявилося після року повномасштабної кривавої російсько-української війни.
Віталій Ткачук
Фото: Руслан Канюка
