Великий Син Славетного Батька

Цей спомин про непересічну, загальновідому постать пишу не для того, щоби переповісти біографію, а радше щоби віддати честь та висловити особисті почування про цю особу не тільки з власного спілкування, але свою оцінку, ким була ця людина  для суспільства, свого народу та його історії. Біографія Юрія Шухевича записана і відома всім українським патріотам. Його значення для нашої історії не можна переоцінити. Юрій Шухевич, як його батько, були справжніми героями нашого народу. 

Батько Юрія, Роман Шухевич, – це взірець для своїх сучасників та герой для майбутніх поколінь. Він навіки записаний в українську історію. Героїчна боротьба нашого народу сьогодні має також і печать його духа. Юрій був підлітком, коли його забрали від матері. Він ще у дитячому будинку, а опісля за нескореність у тюрмах, таборах і на засланні став символом не тільки як син свого батька, а й сам як героїчна нескорена індивідуальність. Все його життя було боротьбою. Він життя завершив кілька днів тому, але боротьба під його та батьковим ім'ям продовжується. 

Виростаючи у бандерівській родині та організаціях, для мене, п’ятнадцятилітнього підлітка, напевне, найбільш вагомою подією була антирадянська демонстрація у програмі Першого Світового Конгресу Вільних Українців у Нью Йорку в 1967 році.  Демонстрація відбувалася також як протест проти захоплення ворогом від матері підлітка, тринадцятилітнього Юрка Шухевича і запроторення його до дитбудинку “ворогів народу” на Донбасі. 

Його обличчя було на наших транспарантах, а його непохитність була у наших серцях і думках. Підліток Юрко був  заарештованим на п'ятнадцятому році життя і засудженим на п'ять років, коли йому було тільки шістнадцять. Відвернення від матері, запроторення, арешт і ув'язнення було вершком злочинності радянської влади для цілого Західного світу. Його знімки появлялись по цілому світу з написами, що карають дитину за “гріхи” її батька.    Мої студентські антирадянські акції були завжди наснажені його постаттю. Він був передовим політичним в'язнем, зокрема, для студентської молоді. Юрій Шухевич відбув разом майже тридцять років тюрем, таборів та заслання.

З проголошенням незалежности України та частішими поїздками в Україну для мене і моєї родини завжди одним з найважніших пунктів був Львів, де можна було зустрінути пана Юрія. Він вже був фізичним інвалідом і жив як опікун з двома бідними жінками-інвалідами, про яких Юрій при свої зоровій немічності все ж таки турбувався. Зразу можна було пізнати, що, хоча він очима не бачить, його відчуття більш далекоглядне, ніж багатьох з повним зором. 

Політична діяльність Юрія вже після проголошення незалежності  заслуговує на окреме відзначення. Він був свідомий своєї долі та важливості особи як символа, а також як сина свого легендарного батька. Одначе він був дуже скромним, вислуховував всіх, навіть тих, які до нього далеко не доросли. Я мав нагоду і велику честь з ним часто зустрічатися. І не тільки зустрічатися, але й суттєво розмовляти на різні теми, про все, що було пов'язано з актуальними справами на користь України та нашого народу.

Пан Юрій працював майже до останнього свого віддиху. Тільки кілька місяців тому він ховав останню зв'язкову свого батька, Дарію Гусак. Він постійно був зайнятий своєю працею, яка завжди мала національний характер. Вважав це своїм обов'язком перед своїм батьком та своїм народом.  

При цьому спомині треба згадати і родину Шухевичів – одну з найшляхетніших родин не тільки міста Льва, але цілої Україні. Очевидно батька, Головного командира Романа і матір, пані Наталію, теж в'язня радянських таборів, вуйка Юрія Мирослава Березинського, вбитого поляками,  стрийка Юрія, вбитого більшовиками ще 1941 року, тету Наталю, в'язня радянських таборів. Такі були люди ті Шухевичі і Березинські. Про кожного можна багато доброго сказати. 

У глибокому смутку дружині Олександрі, друзям і подругам по ділах висловлюю глибоке співчуття. Такі люди родяться раз на кілька поколінь, але Шухевичі, здається, цей закон природи трохи надужили.

Слава Україні! Героям Слава! Вічна пам'ять Юрію Шухевичу! Україна Вас пам'ятатиме! На Вашому гробі посадимо Калину, щоби Ви у сні могли приймати запах її квіту та смак її ягід. Ви не раз її підіймали. Підійматимуть і ті, які підуть Вашими слідами за Вашим прикладом та вказівками.  

 Аскольд Лозинський

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства