Переламний Мюнхен, буденний «Рамштайн» та майстер-клас з радгоспної геополітики
Лукашенко продовжує шукати можливості для продовження власного політичного життя. У Молдові прийшов до влади новий уряд.
Протягом десятиліть після Другої світової війни у Мюнхені наприкінці збираються світові лідери, щоб обговорити напрямки розвитку світу. Тут не ухвалюють обов’язкових для загального виконання рішень, проте часто задають загальний напрям сприйняття ситуації. Цього разу у столиці федеральної землі Баварія не було офіційних представників Росії, а виступ опального олігарха Міхаїла Ходорковського міг потішити хіба що фанатів діалогу з РФ за будь-яку ціну. Не менш показовим був і виступ керівника дипломатії КНР Ван І, який називає російсько-українську війну «українською кризою» та обіцяє оприлюднити китайський план її врегулювання.
Виступ Володимира Зеленського у відео-форматі цього року відкривав Мюнхенську безпекову конференцію, яка пройшла під знаком обговорення подій останнього року. Порівняння ситуації з битвою Давида та Голіафа стало влучним та зрозумілим для представників західного істеблішменту. У їх наступних виступах прозвучала готовність і надалі підтримувати Україну у війні з Росією, проте без надмірної конкретики. Натомість виглядає показовим, що у Мюнхені звучала тема майбутнього трибуналу над Путіним та російськими воєнними злочинцями, а позиція різних VIP-представників Старого Світу відрізняється ступенем несприйняття дій Кремля, а не виключно deep concern (глибокою занепокоєністю).
Чергове засідання формату «Рамштайн», яке пройшло у Брюсселі, може залишити відчуття певного розчарування, адже рішення про передачу Україні винищувачів F-16 поки не обговорюється. На жаль, у цьому немає нічого дивного, оскільки передача бойових літаків для низки партнерів України – це очевидна «червона лінія», яку вони намагатимуться не перетинати у відносинах з Кремлем. Тому формування завищених очікувань навіть у переддень річниці повномасштабного вторгнення Росії – хибна практика. До того ж не менш важливими за літаки є рішення про надання нашій країні боєприпасів, адже на російсько-українському фронті триває потужне артилерійське протистояння, безпрецедентне для новітнього часу. Тому західна допомога Україні у військово-технічній сфері є критично важливою.
Алєксандр Лукашенко продовжує пошуки власного політичного майбутнього, намагаючись видати свої геополітичні фантазії за реальність. Під час останньої зустрічі з представниками медіа білоруський диктатор не лише озвучив весь масив російської пропаганди про Зеленського та Україну за останній рік, але і намагався запросити Джозефа Байдена прилетіти до Мінська під час перебування президента США у Варшаві. От тільки Лукашенко «забув», що результати президентських виборів 2020 року не визнані більшістю цивілізованих країн, тому говорити про подібні візити не випадає. Проте вояжі до Путіна за черговою порцією «благословення» для Лукашенка залишилися регулярними, щоправда, вони залишають післясмак приниження, але чого не зробиш заради багаторічної ілюзії створення Союзної держави.
У Молдові уряд очолив Дорін Речан, який до останнього був секретарем Ради безпеки країни. Якби це кадрове рішення виявилося не до снаги парламентській більшості, яка орієнтується на Маю Санду, останній було б не варто і мріяти про наступну президентську каденцію. Непростий для Молдови опалювальний сезон добігає кінця, проте на державу очікують нові виклики – вибори башкана Гагаузької автономії та місцеві вибори восени. Противники європейської інтеграції Молдови навряд чи мають наміри капітулювати, їх надихатиме визнання Маї Санду, що говорити про євроатлантичну інтеграцію Молдови зараз не випадає.
Євген МАГДА, Інститут світової політики
