Сімдесятиріччя путіна – між патріархом і генерал-полковником

Сімдесятиріччя путіна – між патріархом і генерал-полковником

Укрінформ
Ювілей вождя відзначають у росії вибірково та невесело

Сьогодні день народження однієї із найзневаженіших і найненависніших у багатьох країнах світу людини – владіміра путіна. Більше того – у нього ювілей, 70 років. У державах з диктаторською владою це за визначенням видатне свято, важливе для наближених і показове для світу. Вдивімося й ми.

БРЕЖНЄВ – ЯК ІСТИННИЙ ДЕМОКРАТ… НА ТЛІ путіна

Рік тому, у неювілейний путінський вік, ми також порушували цю тему – у матеріалі «69-річчя путіна та 69-річчя Брежнєва – зв'язок часів та застоїв. Історичні паралелі допомагають краще зрозуміти сучасність».

Тоді саме такий кут зору видавався правильним та логічним. Після зворотного рокірування з мєдвєдєвим, оформлення третього президентського терміну та придушення масових протестів у 2012 році порівняння путіна з Брежнєвим стало популярним. І до 2021 року воно не застаріло, а навпаки, посилилося: фотожаби, карикатури та картини на кшталт соц-арту, полум'яна публіцистика та порівняльні аналітичні огляди…

Але зараз, до 70-річчя, можна стверджувати – таке порівняння перестало бути актуальним. І заголовок до 69-річчя наразі категорично не підходить. Немає більше колишнього «зв'язку часів та застоїв». Так, беззубий у результаті роботи радянської стоматології Брежнєв у зовнішній політиці теж був зубастим. Але упокорення Чехословаччини у 1968 році; Афганська війна, розпочата 1979-го; незліченні конфлікти в Латинській Америці, Африці та Азії, що підтримувалися грішми, інструкторами та навченими кадрами, – все це було лише на рівні таких путінських «подвигів», як грузинська Війна-08.08.08 або вторгнення в Україну 2014-го.

А от своїм непродуманим, навіженим вторгненням 24 лютого та подальшою ескалацією, постійним підвищенням ставок кремлівський диктатор змазав колишню картину, зробив неактуальними колишні порівняння. Він виявив докорінну відмінність його режиму від брежнєвського. За всієї нелюбові до радянської влади, зокрема пізньої, треба визнати: той кремль був притомнішим і відповідальнішим, ніж нинішній. Тоді у генсека Брежнєва не було такої одноосібної і нічим, крім законів природи, необмежуваної влади, як зараз у путіна. У тому кремлі, 70-х, було реальне колективне управління. Так, останнє слово залишалося за «улюбленим Леонідом Іллічем», але йому передувало серйозне обговорення, під час якого генсека часто-густо вдавалося переконати.

Звісно, ті «кремлівські старці» теж могли – колективно – ухвалювати вкрай хибні рішення на кшталт вторгнення до Афганістану. Але ті таємні обговорення нічим не нагадували знаменитий ганебний радбез росії 21 лютого, на якому лише закріплювалося рішення про вторгнення в Україну, закодоване евфемізмом «визнання незалежності ЛНР і ДНР». Уся росія, весь світ бачили по ТБ, як досвідчені, літні, полисілі люди тремтіли, як осикове листя під прискіпливим поглядом диктатора, боячись сказати не те й не так.

Крім того, Брежнєв, керована ним країна багато зробили, щоб підсадити Європу на голку дешевих енергоресурсів із Сибіру. путін, що пішов урознос і ва-банк, робить нині все, щоб зняти «західних партнерів» із неї. Брежнєв як офіцер, який реально воював, всерйоз боявся глобальної війни і не дозволяв собі гратися з «ядерною тріадою». Спецслужбист путін, з його професійними навичками (шантаж, вербування, блеф), перенесеними у світову політику, підвів планету до ризику світової катастрофи.

НУ Й ПАРОЧКА. ПАТРІАРХ РОС-ПЦ І ГЕНЕРАЛ-ПОЛКОВНИК росгвардії

Тому, за накопиченою сумою, карикатури та фотожаби з путіним-Брежнєвим більше не потрібні. І навіть путінський культ особистості, у його 70-річний ювілей «бункерного діда», обрамлений поразками на українських фронтах, має вигляд жалюгідної пародії на оспівування незламного дідуся, що шамкає, «улюбленого Леоніда Ілліча». Тоді як брежнєвський культ, у свою чергу, був блідою пародією на справді тотальний культ особистості людожера Сталіна.

Показово, що напередодні 7 жовтня лише двоє політичних діячів у росії оголосили про гучне, урочисте святкування ювілею вождя. І саме ця «солодка парочка» якнайкраще ілюструє нинішній стан путінського режиму.

По-перше, це патріарх кирило. Напередодні він благословив своїх підлеглих – архієреїв, духовенство та паству піднести молитви за здоров'я путіна – причому протягом двох днів. 7 жовтня, що в день 70-річчя, Кирило закликає «вознести усердную домашнюю молитву о здравии главы государства российского». (ГеГееР - непогана абревіатура, багато що в ній відлунюється - і "Гаага", і "ГРУ", і просто "ге", тож, мабуть, варто використовувати й надалі). А ось на 8 жовтня, у день свята преподобного Сергія Радонезького, патріарх благословляє всі підвідомчі храми на «особое прошение о здравии президента россии» і «возглашение многолетия» владіміру путіну.

Але хто ж другий, такий само яскравий, привітальник? Для рівноваги у багатоконфесійній росії – це рамзан кадиров. Ось програма святкувань, оголошена у Чечні. По-перше, відкриття Центру олімпійської підготовки з дзюдо імені ГГР, тобто – в.в. путіна, в якому одразу відбудеться «клубний чемпіонат росії з дзюдо на приз президента» (як колишній спортивний журналіст не зовсім розумію формулювання, але то таке…). По-друге, стрибки (це за участю військовозобов'язаних чи як?), вело- і мотопробіг, чемпіонат росії, кубок росії, першість росії (зізнаюся, думав, що «чемпіонат» та «першість» – це одне й те саме, ну, ОК, і тут не доскіпуватимемося) по кільцевих гонках. По-третє, «святковий концерт за участю провідних зірок російської естради, а також мегашоу з 2300 дронами» (а ось це підтримую – правильне використання дронів, подалі від фронту).

Тут ще якийсь кумедний збіг з патріархом РПЦ і правителем Чечні. День святкування Сергія Радонезького, як ми пам'ятаємо, – 8 жовтня, а ось день народження значно менш святого рамзана кадирова – 5 жовтня. Знову ж таки – на диво символічне обрамлення путінської «днюхи» від двох його головних «святкувальників».

Не зайве, до речі, згадати, який подарунок отримав кадиров 5 жовтня. Згідно з секретним, неопублікованим указом путіна, що одразу ж був розголошений рамзаном (аж до номера – «709»), він отримав звання генерал-полковника. При тому, що попереднє звання, генерал-лейтенанта, путін подарував кадирову зовсім недавно, 28 березня, мабуть, на знак «жесту доброї волі» під час відступу з Київської, Чернігівської та Сумської областей.

Так через пів року може під гарний настрій і генерал-фельдмаршала дати улюбленому пасинку. А там і до генералісимуса недалеко. Суворов і Кадиров – співзвучно виходить.

росія ДО 70-РІЧЧЯ ПУ – КРАЇНА ВРОЗНОС І ОТАРИ НА ЗАБІЙ

Але сам путін, як і годиться пристойному диктаторові, зовні підкреслено скромний. Як сказав його прессекретар на прізвисько Вуса пєскова, «Владімір Владіміровіч не любить бучно відзначати свої дні народження, він працює».

А й справді, - ну яка бучність? Лишень збере 7 жовтня в розкішному петербурзькому Костянтинівському палаці, по-багатому відреставрованому для нього, глав країн СНД. На "неформальну зустріч" збере. Причому пєсков не в курсі, «чи лідери країн вітатимуть путіна, але припустив таку можливість».

Треба ж, яка секретність і загадковість… Цікаво, а для чого президент країни може зібрати своїх колег у свій день народження без інших очевидних приводів («неформальна зустріч»). У зв'язку з цим пропоную новий формат запрошення: «Дорогий друже, запрошую тебе на неформальну зустріч! Припускаю можливість того, що на ній ти вітатимеш мене з днем народження».

Та якщо відкинути жарти, скидається на те, що ця зустріч матиме терапевтично-політичний характер. Адже три тижні тому відбувся ганебний для путіна Самаркандський саміт ШОС, на якому він мав вигляд, на відміну від Сі Цзіньпіна та Ердогана, не переможний, але жалюгідний. Друзі президенти, з якими путін зустрічався, дружно запізнювалися на зустріч із ним (пу – це вам не Сі!), підвищуючи свою самооцінку, така собі помста за попередні приниження. Але 7 жовтня на свій день народження на своїй території, у своєму палаці свого Петербурга путін спробує взяти реванш, щонайменше психологічний. До деякої міри, можливо, й політичний.

Але все це не може приховати того факту, що ситуація в керованій ним країні патова. Держава росія, як то кажуть, пішла врознос. Розпочалася руйнація «монополії на насильство», що так дбайливо охоронялася раніше. Тепер уже не тільки кадиров, а й «кухар Пригожин» відкрито створює свою особливу армію. Окремі регіони (знов-таки починаючи з кавказьких) роблять свої окремі заяви, як проводитимуть у себе мобілізацію і чи будуть. Газовий шантаж Європи та ядерний шантаж світу, судячи з усього, призводять до результату, зворотного очікуваному. Громадський контракт з населенням, путінським електоратом, «ви не лізете в мою політику, я не лізу у ваш дім» після оголошення мобілізації розірвано, і глухе ремствування вже почалося.

Тож ювілей у ГГР вийшов невеселий.

Але насміхаючись над ним, слід розуміти, що він і країна, яка перебуває під його началом і із запрограмованим ним фіналом, ще достатньо сильні. Зокрема і для того, щоб продовжувати криваву війну та гнати на українські фронти отари мобілізованих росіян, озброєних старим, іржавим, але численним залізом.

Правління нинішнього ювіляра може несподівано, будь-якої миті, перерватися. Але може, на жаль, тривати невизначено довго. І саме з цього, найгіршого варіанту, нам, Україні, і треба виходити, вибудовуючи своє життя, свою економіку. І зрештою – свою війну.

Олег Кудрін, Рига

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-