Путін, Кремль, Росія між Парадом перемоги та переможним обнуленням
Цей тиждень став важливим коронавірусно-політичним вододілом у поточному російському житті. По-перше, Путін нарешті, як модно зараз казати в Ерефії, «закрыл гештальт» з багатостраждальним Парадом перемоги, який таки відбувся у середу, 24 червня. До того ж це той випадок, коли очікування є важливішим за подію, оскільки інформаційні залпи історичної війни, які були дані напередодні вимученого параду, виявилися куди більш сутнісними, ніж сам парад.
По-друге, з 25 червня розпочалося голосування за обнулення президентських термінів Путіна. Так-так, саме 25 червня, а не 1 липня, як йдеться у повідомленнях про цю подію. Взагалі, варто окремо зазначити, що загальноприйнята назва цього дійства є брехливою мало не у кожному слові, словосполученні – «Общероссийское голосование по поправкам к Конституции России». У чому і як – також розглянемо.
ДО ІСТОРИЧНОГО ПАРАДУ – ІСТОРИЧНА ВІЙНА
Досить давно, ще з минулого року, президент Росії пообіцяв представити історичну статтю власного авторства про історію Другої світової війни і про те, хто винен у її початку. І от обіцяне сталося – 18 червня. Показовим є місце публікації - англійською мовою в журналі The National Interest, яким керує проросійський політолог Дмитро Саймс. Той з 2018 року разом із В'ячеславом Ніконовим веде пропагандистське ток-шоу «Большая игра» на російському «Первом канале». Але якщо Ніконов, онук Молотова, традиційно продовжує лінію дідуся, то Саймс перекреслив усе, чим займалися його батьки. Люди старшого покоління мають пам'ятати програму «Закон и общество», яку багато років вели на Радіо Свобода правознавці, правозахисники Діна Камінська (народилася у 1919 році в Дніпрі) та Костянтин Сіміс (народився того самого року в Одесі). Їхній прийомний син Дмитро Саймс/Сіміс емігрував до США у 1973 році. Встиг попрацювати у багатьох пристойних місцях і у пристойних людей, але останніми роками неприкрито служить інтересам путінського Кремля. Те, що іншого, більш солідного місця для публікації не знайшлося – гарний показник якості статті.
Докладно розбирати це фолк-хісторі не варто, достатньо сказати, що процес окупації Радянським Союзом Литви, Латвії та Естонії Путін назвав «инкорпорацией» і сказав, що «это соответствовало нормам международного и государственного права того времени». (Природно, що в Балтії таку заяву сприйняли з тривогою і обуренням). А у фіналі статті Путін нагадав, що до ювілею створення ООН «при первой возможности» за російською ініціативою буде проведена зустріч «лидеров пяти ядерных государств – постоянных членов Совета Безопасности» ООН. Придворні аналітики охрестили цю подію зустріччю «большой пятерки» (з натяком, що цей путінський числівник крутіше за сталінську «большую тройку», хоча б тому, що кількісно більше). G5 нібито повинна привести до «Ялти 2.0», тобто до переділу сфер впливу у світі. Чи треба казати окремо, якими наївними є такі очікування, оскільки у Росії, на відміну від СРСР, немає важелів впливу на переговірників, щоб вимагати і закріпити такий переділ.
У неділю – нова подія, точніше «документальный фильм-событие», як було зазначено у титрах програми «Россия. Кремль. Путин», яка вийшла на «России-1» у вечірній прайм-тайм 21 червня. Тут було відразу кілька реваншистських заяв. По-перше, локальна, але образлива для України: «Крым всегда был нашим с юридической точки зрения». Друга заява президента РФ було більш об'ємною: «Если та или иная республика вошла в состав Советского Союза, но получила в свой багаж огромное количество российских земель, традиционные российские территории, а потом вдруг решила выйти из Советского Союза, но тогда хотя бы выходила с чем пришла и не тащила бы за собой подарки от русского народа» (за таймінгом програми – 49:30).
І це вже заявка на подальший масовий переділ кордонів по периметру РФ, звернена насамперед до України, а також Казахстану (в якому, нагадаю, політичний важковаговик, 80-річний Назарбаєв, поступово відходить від справ, а новий президент, 67-річний Касим-Жомарт Токаєв, поки тільки нарощує політичні м'язи). Непогане доповнення до «законной инкорпорации» країн Балтії.
ПУТІН З ДОДОНОМ І ЛУКАШЕНКО З «ПРИНЦОМ»
Що стосується Параду перемоги, то напередодні нього було дві найпомітніші довготривалі події. По-перше, новина про те, що в рамках заходів щодо захисту президента РФ від коронавірусу російських ветеранів, запрошених на парад, помістили на карантин. По-друге, заочний конкурс світових лідерів – хто більш оригінально і дотепно відмовиться від путінського запрошення. Тут з явною перевагою переміг президент Хорватії Зоран Мілановіч. Згідно з поясненнями хорватського посольства у Москві, він не зможе прибути, тому що у нього «зламався літак».
У промовах на різних заходах до, під час та після параду Путін був досить акуратним (власне, усе необхідне і скандальне він сказав раніше). Тому, за старою методою совєтологів і кремленологів, більш важливим було – хто стоїть, сидить, ходить поруч із Путіним, хто з ним спілкується. Тут найближчим виявився президент Молдови Ігор Додон. Що зрозуміло – в очікуванні президентських виборів (1 листопада) політична боротьба в країні загострюється, і ситуація для чинного президента Молдови є зовсім не безхмарною (особливо після рішення Конституційного суду про неприйнятність російського кредиту).
З іншого боку, подібне ослаблення позиції Лукашенка робить його подальші переговори з Путіним ще більш складними, оскільки незрозуміло, наскільки надійно контрольованою є ситуація у нього на батьківщині. А у разі різкого загострення, хаотизації, Кремль має достатньо можливостей і заздалегідь відпрацьованих планів (що ми добре знаємо на нашому прикладі) для того, щоб спробувати змінити ситуацію на свою користь...
БелТА повідомила, що Лукашенко був присутній на військовому параді «вместе с сыновьями». При цьому у головній ложі для гостей з них був лише один син – «наследный принц» Ніколай Лукашенко, який закінчив 9-й клас. Надалі, коли Олександр Григорович ходив без дітей, у компанії дорослих царів-президентів, багато хто звернув увагу, що Лукашенко-старший тримався дещо відособлено і поруч з Путіним не опинявся. Найактивніше він спілкувався з гостьовою трибуною, яка дякувала президентам за приїзд. І тут він сказав - на камеру! – дивну фразу, яку Kremlinpool поспішив поширити у Мережі: «В столицу родины приехали! Победим, выстоим… Не болейте!» Чи означає це, що президент Білорусі готовий змиритися з тим, що «столицей родины» у найближчому майбутньому буде не Мінськ, а Москва, чи є лише традиційним забігом «між краплинками», – ніхто точно сказати не зможе.
Однак багато хто вважає, що в Білорусі у Кремля наразі ситуація win-win. Лукашенку, який втрачає силу, все складніше опиратися інкорпорації, а найрейтинговіші з опозиційних кандидатів мають досить помітні російські контакти. При цьому національно орієнтована білоруська опозиція не видається достатньо сильною, щоб запропонувати свою альтернативу. Тому на білоруському напрямку Москва поки особливо не проявляє активність, стежить за розвитком подій, вичікуючи найкращого моменту для дій.
НЕКОНСТИТУЦІЙНЕ ГОЛОСУВАННЯ ЗА КОНСТИТУЦІЮ
Отже, 24 червня закрився гештальт (психологічний термін, який означає завершення ситуації, що створює напругу) «Парад победы» (спочатку планувався на 9 травня). А наступного дня, 25 червня, відкрився гештальт «Голосование» (спочатку планувалося на 12 квітня – День космонавтики; потім на 22 квітня – 150-річчя В. І. Леніна).
Так в чому ж брехливість визначення «Общероссийское голосование по поправкам к Конституции РФ». Насамперед у тому, що в російських законах норма якогось «общероссийского голосования» не прописана. Тобто, це не референдум, не вибори, а незрозуміло що, оголошене президентом Путіним. А значить, зміни до Конституції ухвалюватимуться у неконституційний спосіб. Тепер про поправки – їх 206! Запитання «голосования» сформульоване так: «Вы одобряете изменения в Конституцию Российской Федерации?». Тобто усі 206 поправок (і серед них одна – головна! – про обнулення президентських термінів Путіна) голосуються одним пакетом, що є, щонайменше, дивним. І така велика кількість змін, по суті, означає ухвалення іншої Конституції, яке, згідно із законом, повинно відбуватися за абсолютно іншою процедурою. Однак, щоб зробити «быстренько», усі поправки/зміни зібрали в один пакет, який софістично визнається як би однією, разовою, «незначительной» правкою Конституції.
Далі - говориться, що президент Путін призначив голосування на 1 липня, середу. І цей день, для підвищення явки, зробили вихідним. Але мотивуючи тим, що в умовах коронавірусної пандемії треба уникнути тисняви, голосування розтягнули на тиждень – 7 днів! З 25 червня по 1 липня. У чому тут лукавість. Робота спостерігача на голосуванні – дуже складне і психологічно затратне заняття. В умовах авторитарної країни його і на один день-ніч важко організувати. А що вже казати про сім днів і ночей. При цьому ресурси (фінансові, кадрові) опозиції, громадськості обмежені, тоді як ресурси влади фактично безмежні. Втім, Кремль і тут підстрахувався, максимально звузивши коло можливих спостерігачів: їх за заздалегідь поданими заявками можуть направляти лише регіональні громадські палати (знаходяться під контролем влади). А представники ЗМІ, які висвітлюють голосування, повинні мати договір з редакцією, укладений не пізніше, ніж за два місяці до призначення голосування (так відсікли нових, під голосування, позаштатників, які бували на минулих виборах).
Але і це не все! Дозволено «голосование на дому», що не потребує жодних пояснень, об'єктивних причин. Теж простір для вкидань. Крім того, у Москві та Нижегородській області в якості експерименту дозволено «дистанционное электронное голосование» (в умовах авторитаризму – також вкрай сумнівне). Ці два регіони у сумі становлять понад 10% жителів (і виборців) РФ. При цьому Кремлю важливо мати гарний показник у столиці. Тому вирішили перестрахуватися, підключивши «электронку».
За такого рівня юридичного свавілля (вкидання, каруселі тощо) спостереження за голосуванням втрачає будь-який сенс. Але російська опозиція, як завжди, і тут розколота приблизно навпіл – на тих, хто вважає, що треба йти на дільниці і голосувати проти, і тих, хто каже, що треба сидіти вдома. Деякі, правда, пропонують ще йти до дільниць і проводити щось на зразок екзит-полів. Однак російськими силовиками це буде трактуватися як незаконна акція і через відсутність масовості призведе лише до чергових затримань, провокацій, побиттів.
А ще – що не день, приходять новини, як у тому чи іншому російському регіоні налагоджується адміністративна система стеження за виборами, контролю за його результатами. Плюс для підвищення явки – традиційні закликання на дільниці за допомогою подарунків, лотерей, цінних призів тощо.
Тож чим закінчиться цей фарс – передбачити неважко. Втім, що робити – почекаємо – «закрытия гештальта».
Олег Кудрін, Рига
Карикатура / Сергій Йолкін
