Баштанка оживає: як безстрашні люди відновлюють рідне місто
Цими днями виповнюється два роки, як жителі міста Баштанки на Миколаївщині, озброєні стрілецькою зброєю, мисливськими рушницями і «коктейлями Молотова», зупинили колону російської бронетехніки і не дали окупувати своє місто та просунутися вглиб України. Відтоді вислів «Пофіг танки – ми з Баштанки» розлетівся країною і став крилатим.
Згодом розлючені росіяни, щоб помститися за свою поразку, намагалися зрівняти місто з землею, оскаженіло обстрілюючи з різних видів зброї. Сьогодні воно активно відбудовується, відновлює підприємництво, допомагає Силам оборони і планує розвиватися далі.
Про те, які виклики доводиться долати баштанцям на цьому шляху – у розповіді кореспондентки Укрінформу.
ВІД КОЗАЦЬКОГО ЗИМІВНИКА – ДО ГРОМАДИ
Баштанка відома ще з часів Війська Запорозького, яке колись панувало на цих землях. Свою волелюбність місцеві мешканці підтвердили під час громадянської війни – у 1919 році тут утворилася Баштанська республіка. Тоді повстанці билися з білогвардійцями генерала Слащова – прихильниками ідеології «єдіной і нєдєлімой росії», яка згодом переросла в «руський мір».
Щоправда, ті події деякі науковці трактують неоднозначно. Тому, достеменно не розібравшись, запропонували перейменувати Баштанку в рамках процесу деколонізації. Мовляв, ця назва пішла від створеної більшовиками Баштанської республіки, а до 1926 року вона мала назву Полтавка. Мешканці міста з цим не погодилися. А місцеві краєзнавці й історики підготували обґрунтовану довідку, яка переконала у помилковості цієї ідеї. Головними аргументами стало те, що, по-перше, більшість у штабі цієї республіки були есери та анархісти, а не більшовики, а головною рушійною силою стали саме безпартійні селяни, які боролися не за радянську владу, а за свою свободу. А, по-друге, перша згадка про цей топонім, а саме про «баштанську балку», датована ще 1747 роком. Тоді це був козацький зимівник. Фахівці Інституту Національної пам'яті погодилися з цими доводами і буквально днями місто Баштанка виключили з переліку населених пунктів, що підлягають перейменуванню.
…Цього лютневого дня Баштанка зустріла дрібним дощем і малолюдними вулицями. Наслідки війни тут видно на кожному кроці. Колись ошатний центр міста – досі у руїнах. З 2020 року Баштанську громаду очолює енергійний, цілеспрямований мер – Олександр Береговий. Зараз вона об’єднує 26 населених пунктів, де мешкає понад 22 тисячі людей, з них 13 тисяч – у самому місті.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, я зібрав керівників усіх підрозділів нашої громади і ми прийняли однозначне рішення: будемо оборонятися. На той час у нас уже був організований підрозділ тероборони. Ми налагодили зв’язки з ОК «Південь» та іншими частинами ЗСУ. Передавали їм інформацію про пересування ворога. Паралельно сформували добровольчий підрозділ «Баштанка», куди увійшли працівники міської ради та усі бажаючі. Його очолив депутат обласної ради Віталій Гомерський.
1 березня 2022 року ми отримали інформацію, що через село Явкине у наш бік рухається колона російських військ. Тамтешні мешканці на чолі зі старостою Олександром Ковригою намагалися перекрити їй дорогу. Зрозуміло, що зупинити надовго ворога вони не могли. Але та затримка дала нам можливість зайняти позиції, щоб організувати оборону Баштанки», – пригадує ті події Олександр Береговий.
Він каже, що першими росіян зустріли хлопці з тероборони на блокпосту перед містом. Сам він з частиною добровольців зайняв позиції на в’їзді, ще одна група – трохи ближче до центру міста. Загалом оборонців міста налічувалося чоловік 100, озброєних рушницями, автоматами, запальними сумішами, а під час бою з’явилася трофейна зброя. Хтось здобув гранатомет, хтось поцупив БТР. Постійно тримали зв’язок з військовими. Ворог не очікував такого опору. Через деякий час на допомогу місцевим прилетів літак, який добив ворожу колону. У тому бою загинуло шестеро цивільних, ще 12 було поранено.
«Бій тривав майже чотири години, хоча тоді здавалось, що пройшло всього декілька хвилин. Ворог почав відходити, залишивши в місті десятки одиниць техніки: гаубиці, установку «Град», бронемашину, вантажівки і навіть справний танк. Вдалося захопити карту, де було позначено переміщення, базування, укріпрайони росіян по Миколаївській та Херсонській областях, яку ми передали ЗСУ. Тоді ми всі були «на адреналіні» і робили навіть якісь нерозумні вчинки. Наприклад, уже через день, не діждавшись саперів, самі збирали по місту нерозірвані снаряди і вантажили їх на тракторний причіп», – продовжує розповідь міський голова.
Ще один активний захисник міста, 62-річний водій міськради Сергій Басистий розповідає, що вже 24 лютого вони прийшли на роботу і по команді мера почали готуватися до оборони. «В нашому загоні було 16 чоловік. 1 березня староста села Явкине попередив, що йде колона москалів. Ми зайняли оборону, частина людей – на в'їзді до Баштанки, а моя група біля ринку. Бій вели парами. Я заліз на дах магазину «Декор» і стріляв з автомата та кидав пляшки із запальною сумішшю. Їхній БТР відкрив по мені вогонь з крупнокаліберного кулемета, тож довелося міняти позицію. Нам вдалося зупинити їхній “Урал”. Я розвернув його боком, щоб перегородити дорогу наступній колоні”, – згадує Сергій Васильович.
Згодом підійшла 80 бригада ЗСУ і повністю вибила росіян з-під міста, але кілька сіл залишалися під окупацією ще до 18 березня. Тому цю дату тут відзначають як день звільнення громади.
ПІД ОБСТРІЛАМИ І БЕЗ КОМУНІКАЦІЙ
Відступивши, російські загарбники зробили Баштанку об’єктом для обстрілів. Сюди прилітало все: ракети, авіабомби, касетні боєприпаси. «Пошкоджено близько тисячі будинків, близько 100 – дуже суттєво, 21 домівку знищено вщент. Прильоти були скрізь: в лікарню, спорткомплекс, будівлю РДА, міської ради, Будинок культури, постраждали приміщення ліцеїв, садочку. Скажімо, з семи аптек залишилася працювати лише одна, всі інші або згоріли, або були розбиті. Не було зв’язку, води, газу, електрики, всього й не перелічити. У якийсь момент склалося враження, що ми перекинулися назад на кількасот років», – розповідає Олександр Береговий.
Один з найпотужніших ворожих ударів по Баштанці стався 13 березня 2022 року, коли ворожий літак скинув шість 250-кілограмових фугасних бомб в район житлової забудови. Десятки приватних будинків та багатоповерхівок на чотирьох вулицях залишилися без дахів, вікон, дверей, стін. Частину з них було зруйновано повністю.
Серед зруйнованих опинилася і хата голови районної ветеранської організації Лідії Андреєвої. Вона повністю розбита і не підлягає відновленню. Жінка стала однією з перших, хто вже отримав сертифікат за програмою “єВідновлення” на придбання нового житла. «О 7 годині ранку я почула гул літака. Зі мною була моя 24-річна онука. Я відчула щось недобре і попросила, щоб вона зі своєї спальні перейшла до мене. Тільки вимовила «дідько його несе», як на нас звідусіль полетіло скло, рами, каміння. Мене вдарило по голові, по ногах. Онуку поранило у живіт. Ми дивом залишились живими», – згадує Лідія Василівна.
Вибравшись з-під завалів за допомогою хлопців з комунальної організації охорони правопорядку, вони кілька днів пожили в сусідському підвалі, а тоді пані Лідія виїхала у Кривий Ріг, а онука вимушена була податися за кордон. Та невдовзі жінка повернулася і нині живе в орендованій квартирі.
«Мені допомогли сформувати заявку в «Дії» і вже виділили сертифікат на придбання житла на близько 1,9 млн грн. Тепер треба знайти житло», – розповідає пані Лідія. Ситуація ускладнюється тим, що державна програма «єВідновлення» дає кошти виключно на придбання житла. Звідти не можна витратити жодної копійки ні на оформлення, ні навіть на найнеобхідніші меблі чи побутову техніку. Тому люди намагаються знайти будинок чи квартиру, обладнані хоча б елементарними речами для проживання. Але таких варіантів обмаль.
ЛЮДИ ПОВЕРТАЮТЬСЯ, МІСТО ОЖИВАЄ
Наразі місто відновлюється. Чимало вже зроблено, але роботи ще багато. Приватне житло люди ремонтують переважно за рахунок державної програми “єВідновлення”, або власним коштом. Допомагає міська влада, благодійні організації та волонтери, серед яких «Depaul», «Червоний хрест», «Карітас». Також була залучена і низка волонтерських організацій, які безпосередньо брали участь у ремонтних роботах.
Крім того, відбудували інженерні комунікації: електро, газопостачання, води. «Чимало клопоту мали з водогоном. Більшість з субмагістралей системи водопостачання зроблені з асбоцементних труб. Від вибухів сталися зміщення ґрунтів, які порушили цілісність конструкції, що спричиняє пориви. Допомогти вирішити цю проблему на одній з ключових вулиць міста взявся один з благодійних фондів, який надав сучасні пластикові труби, муфти, лічильники, ущільнювачі тощо. Монтажні роботи виконує КП «Міськводоканал». Вода до житлових будинків вже подається, але роботи тривають. Треба ще підключити цілу низку об'єктів соціальної інфраструктури», – розповідає керуючий справами виконкому міськради Олександр Зюзько.
На початку війни 70% мешканців Баштанки евакуювалося. Місто було напівпорожнє. Але медперсонал лікарні та працівники міськради залишилися на своїх робочих місцях майже повністю. Згодом люди почали повертатися. За наполяганням громади у місті відкрився супермаркет «АТБ», аптеки. Пожвавилося і культурне життя. Скажімо, міський Будинок культури посідає перше місце серед громад області по кількості культурно-просвітницьких заходів. Під час війни росіяни кілька разів руйнували будівлю.
Перші пошкодження заклад отримав ще під час бою 1 березня. А потім ще двічі зазнавав значних руйнувань. Спочатку розбило дах, пошкодило фасад, внутрішні приміщення. Тільки відремонтували перекриття і переклали шифер – новий «прильот» і знову повністю розбитий дах. Але місцеві не опустили руки і знову взялися до роботи. Волонтери з програми «Добре» допомогли матеріалами, міськрада – грішми.
«Багато часу і сил пішло на ремонт глядацької зали, адже були вибиті всі вікна та двері, впала стеля, скрізь купи скла, каміння і штукатурки. Сила удару була такою великою, що в одну з кам’яних стін врізався шматок товстого скла і стирчав, як ніж. Спочатку ми винесли сміття, потім відновили стелю, стіни, двері, глядацькі місця. От тільки вікна заклали цеглою, про всяк випадок», – розповідає директорка Будинку культури Ольга Крамаренко.
За словами начальниці відділу розвитку культури і туризму виконкому міської ради Ірини Ботезат, приміщення Будинку культури намагаються облаштувати під потреби молоді, адже їй сьогодні просто нікуди подітися, не вистачає спілкування. Зараз тривають ремонтні роботи у підвалі. Це буде не просто укриття, а ще й додатковий простір для різних заходів, а ще планують обладнати там фітнес-центр. Крім того, сьогодні тут працюють ігрові кімнати для дітей та кафе.
Ще один об’єкт, на який нині спрямовані зусилля міської влади – місцева лікарня. «Дуже важливо її відбудувати, бо вона забезпечує медичними послугами не лише нашу, а й сусідні громади. Ми її тільки оновили перед початком повномасштабного вторгнення, завезли обладнання. Але ворожі ракети зруйнували вщент два корпуси. Зараз почалося відновлення за рахунок державної субвенції, але роботи ще багато», – каже очільник громади.
АВТОБУСИ ВЖЕ Є, ЧЕРГА ЗА ДОРОГАМИ
Ще однією болючою проблемою для мешканців Баштанської громади є дороги і транспортне сполучення. Через місто проходить траса «Дніпро-Миколаїв». Її встигли відремонтувати перед повномасштабною війною. Тому зараз цією дорогою їде велика кількість вантажних фур. Але що стосується місцевих доріг, які з’єднують центр громади з селами, то їх тут практично немає. А відтак, відсутній і громадський транспорт. Щоб добратися до міста, селяни змушені наймати приватні авто, бо перевізники відмовляються їхати. «Якщо раніше хоч якось можна було проїхати, то сьогодні це просто неможливо. Планували, що після траси будемо відновлювати вже й місцеві дороги, але війна завадила…», – стверджує мер.
За його словами, ці дороги мають статус обласного значення, тому громада не може їх ремонтувати сама: «Ми постійно порушуємо це питання, але в країні війна, є інші пріоритети».
Але транспортна проблема станом доріг не обмежується. Перед самою великою війною встигли придбати два автобуси для комунального підприємства. Та в результаті бойових дій вони зазнали значних пошкоджень. Зараз їх ремонтують і будуть використовувати на приміських маршрутах. «А ось у самій Баштанці працюватимуть автобуси, які щойно надійшли від партнерів з Німеччини та Швейцарії. Зараз для них розробляються маршрути з таким розрахунком, щоб охопити якомога більшу частину міста. Адже, скажімо від лікарні до двох густонаселених мікрорайонів міста – понад сім кілометрів. Пішки не находишся», – ділиться планами Олександр Зюзько.
МАЛИЙ БІЗНЕС ПІДСТАВЛЯЄ ПЛЕЧЕ
Те, що життя у місті налагоджується і люди повертаються, свідчить і той факт, що майже увесь малий бізнес вже відновив роботу, а дехто не зупинявся навіть під час активних бойових дій.
Серед таких – СТО “Автопілот”. З перших днів великої війни підприємство долучилося до допомоги українським захисникам. Понад вісім місяців, аж до звільнення Снігурівки та Херсона, СТО працювало в режимі 24/7. «Ми ремонтували все: вантажівки, джипи, бронемашини і навіть катер. Крутилися, як могли, щоб допомогти нашим військовим», – пригадує менеджер підприємства Денис Лобачов. Хлопці активно працюють і зараз, допомагаючи наповнювати бюджет громади. І сьогодні, коли фронт відійшов далі й там лагодять уже цивільні автівки, «Автопілот» продовжує бути постійним учасником усіх зборів для потреб військових. Вони підтримують і коштами, й запчастинами, і завжди підставляють плече, якщо потрібна їхня кваліфікована допомога.
28-річний Юрій Калашник займається підприємництвом уже четвертий рік. Родом з Баштанки, тут пройшло його дитинство. Згодом переїхав до Молдови, на батьківщину мами. Після закінчення Кишиневської академії економічних наук повернувся у Баштанку і відкрив пекарню, де виготовляли хлібобулочні та кондитерські вироби. Продукція користувалася великим попитом у місцевих. Адже тут завжди був свіжий, ще гарячий, хліб за відносно невисоку ціну. Хотіли розширятися, але почалася велика війна. Під час боїв у Баштанці приміщення пекарні й частина обладнання згоріли.
«1 березня снаряд влучив у нашу будівлю саме у той час, коли ми пекли хліб. Скрізь було чути звуки пострілів та вибухів. Почалася пожежа на другому поверсі. Ми ще з двома працівниками покинули пекарню в останній момент і нічого не змогли врятувати», – розповідає Юрій.
Але хлопець рук не опустив. Оговтавшись, орендував нове приміщення і знову налагодив випічку хлібобулочних виробів. А згодом, разом зі своїм напарником Максимом Бунчуком, відкрили ще й затишну піцерію. Було дуже непросто, грошей не вистачало, але потроху робили ремонт і власними силами приводили орендовану будівлю в порядок. І хоч їхня «StarPizza» поки що працює практично без прибутку, зате вона вже стала одним з найулюбленіших місць відпочинку баштанців, зокрема, молоді, і це вселяє надію на успішний розвиток цього бізнесу.
Це важливо ще й тому, що наразі одне з бюджетоутворюючих підприємств міста – Баштанський сирзавод, де працювало понад 400 людей, релокувався і коли відновить роботу – невідомо. Головна проблема – брак сировини. «Основними її постачальниками були два великі господарства з Херсонщини, яких зараз нема. У домогосподарствах теж скорочується поголів’я. Щоправда, вони і до війни не задовольняли потреби такого великого підприємства, у тому числі, й через скорочення дотацій на виробництво молока», – каже Олександр Береговий.
Він також не приховує, що великий бізнес поки що не виявляє особливого інтересу до їхнього міста, бо ж воно досі знаходиться у зоні можливих бойових дій.
Попри це, тут налаштовані оптимістично, адже вірять, що війна незабаром закінчиться нашою перемогою. Тому продовжують працювати над проєктом індустріального парку з інкубатором для малих підприємств. Його будівництво закладено у Стратегію розвитку громади. Ще до війни визначилися із земельною ділянкою, почали налагоджувати зв’язки з потенційними партнерами, у тому числі, зарубіжними.
А ще баштанці продовжують допомагати ЗСУ. У минулому році громада передала Силам оборони 17 млн грн, 10 одиниць техніки і багато чого іншого. Попри те, що цьогоріч міський бюджет втратив від перерозподілу ПДФО військових майже 40% доходів, припиняти допомогу громада не збирається. Вже запланували найближчим часом передати 5 млн грн та чотири одиниці техніки.
Алла Мірошниченко, Баштанка - Миколаїв
Фото автора
