Про Японію Ісус говорив притчами

Одного рядка у Вікіпедії досить, щоб заманити вас у японське село Сінго (新郷), повіт Саннохе, південно-центральна префектура Аоморі. Ось воно, дослівно: “За місцевою легендою, саме в цьому селі знаходиться гробниця Ісуса Христа” (キリストの墓; Кірісуто-но хака). Такий бамбук не тільки тут курять. У сусідньому регіоні – Іваґе (岩手) від місцевих жителів також можна почути цю ж фантастичну легенду.

Озброївшись базовою туристичною картою, вирушимо до містечка Ітінохе (一戸町), аби незабаром звернути на однорядну реверсну дорогу, що петляє сільською ідилією. Погляду відкриваються терасові поля рису і сатоімо (里芋; місцевий батат; широко використовується в японській кухні), персикові дерева, яструби, які мляво ширяють на тлі яскравих білих хмаринок, і непролазні ліси зусюдибіч. Відчуваєте? Ви опинилися в місці, яке живе власним неквапливим життям і не пов'язане зі світом мирської суєти та постіндустріального хаосу.

Злегка звиваючись, дорога приводить у Сінго, – селище, де мешкає близько 2800 людей. Останню земну обитель Христа (キリスト, Кірісуто) знайти тут нескладно, адже вона – найбільша туристична пам’ятка в окрузі. Та ось вона – на лісистому пагорбі з видом на рисові поля, за вивіскою з написом англійською мовою “Могила Христа” (十来塚, Дзюрайдзюка).

*   *   *

Ходімо – роздивимося зблизька. Виявляється, там насправді дві могили. Кожна – у формі охайного земляного насипу, позначеного нефарбованими дерев’яними хрестами. Перед ними – кошики з монетами і вази з букетами завжди свіжозрізаних квітів. З усього видно, шанують японці… У могилі зліва, як можна прочитати на інформаційному стенді, поховано вухо молодшого брата Ісуса Христа – Ісукірі (イスキリス), і пасмо волосся Діви Марії (聖母マリア; Сейбомаріа). У могилі праворуч – спочиває, начебто, сам Спаситель.

Та ж ви читали про це! Ну, пам’ятаєте уривок наприкінці Книги Книг, де син Божий дивним чином уникнув розп’яття, вирушив у Сибір, подорожував Аляскою, а звідки кораблем прибув у порт Хатінохе (八戸市), префектура Аоморі; та це – якісь там 40 км від села Сінго. В Японії син теслі став вправним фермером і до кінця земного життя вирощував рис... Хто ж викине з голови, що замість Господа нашого римляни розіп’яли його молодшого брата Ісукірі?!

Гаразд-гаразд-гаразд... Такого місця немає в Біблії, але воно точно є в документах сім’ї Такенуті (竹内文書; Такенуті мондзьо), апокрифічній збірці давніх релігійних текстів, знайдених групою японських археологів у 1936 р. Кажуть, ці сувої, написані впереміш японською азбукою катакана та китайськими ієрогліфами, в свою чергу, були відредаговані приблизно 1500 років тому на основі старовинних документів Південного двору паном Такеноуті-но Матора (平群真鳥; він же – Хегурімо-но Матора). У своїй праці сановник послугувався ще більш древніми текстами, написаними “письменами часів богів” (神代文字; камійо модзі), й які виявили навіть, так би мовити, “Заповіт Христа” (キリストの遺言書; Кірісуто-но юігонсьо).

Передавалася реліквія з покоління в покоління родини Такенуті, як дорогоцінний скарб, поки наприкінці 1800-х рр. не набула розголосу, або – була сфабрикована, як здається менш легковірним із нас. Не в цьому питання. Виявляється, упродовж кількох поколінь чоловіки з родини Такенуті правили священниками в храмі Косоуотай Дзінгу (皇祖皇太神宮; в Ісохаре, тепер – район міста Кітайбаракі (北茨城), префектура Ібаракі, дбайливо передаючи письмові космогонічні знання нащадкам.

*   *   *

Отже, ставайте ближче… Історія, викладена ​​в “Такеуті мондзьо” (документи родини Такенуті), – розповідає: уперше в Японію Ієшуа Га-Ноцрі (“Ісус-назаритянин”) прийшов у 21-річному віці, щоб вивчати богослов’я. Сталося це в період так званих “втрачених років”, тобто того 12-річного відрізка часу життя Спасителя, що замовчується в Новому Завіті. Разом із тим, на довгі роки майбутній месія потрапив в “учні” великого “майстра з гори Фудзі”, а, завершивши навчання, повернувся в Юдею. Згідно з апокрифічним місцевим ізборником, мав Ісус молодшого брата на ім’я Ісукірі, котрий жертовно помінявся місцями з Христом.

Отож, саме родич помер на хресті, тоді як Ісус на Голгофу не сходив, а дістався країни Ямато, де обзавівся дружиною-японкою Міюкі Ґосара (ну, типу Джона Леннона і Йоко Оно), народив трьох дочок, на невеликому клаптику землі вирощував рис і часник, а помер природною смертю у віці 106 років. І знали селяни того сусіда під ім'ям Дайтенку Таро Дзюрай (大天国太郎十来).

Після того, як Дайтенку покликав Батько, його тіло, згідно з японським звичаєм, залишили на чотири роки на пагорбі, перш ніж чисто білі кістки поховати. Щоправда, тут починається дивна неясність із реліквіями (形見; катамі). Виходить, вухо покійного брата і пасмо волосся Діви Марії Ісус приніс із собою в Японію?

Так селище Сінго перетворилося на прихисток для одного із втрачених колін Ізраїлю, а в Країні тисячі островів з’явилися корінні жителі, які стверджують: вони є прямими нащадками Ісуса, хоча й практикують… буддизм, не святкують Різдво, але завжди відзначають день народження шанованого пращура Дайтенку Таро Дзюрая.

*   *   *

До початку серпня 1935 р. все було тихо, легенда жевріла виключно на провінційному рівні, поки в село Сінго на пошуки могили Спасителя не приїхав засновник однієї з реформаторських шкіл релігії сінто (神道) – Кійомаро Такенуті (竹内巨麿; 1875-1965). Від першого дня новий культ – сінто-кей сін-сюкьо (神道系新) зводився як формат релігійного націоналізму, збудований... на документах сім’ї Такенуті. Ледь-но сільський староста показав гостю два пагорби, потонулі в хащах бамбуку, гість оголосив їх могилами – Христа і його молодшого брата. Приблизно так народилася легенда.

Що цікаво, в більшості своїй мешканці села Сінго – буддисти, тут лише одна жінка сповідує християнство. Хоча всі віруючі наполягають: є незаперечні факти того, що тут жив саме Христос. Наприклад, місцевим жителям притаманні риси європеоїдної раси, а блакитноокі дітлахи люблять малювати одне одному вугіллям хрести на лобі.

Чимало тутешніх мешканців вистилають дно плетеного кошика цупкою рядниною, дуже схожою на ту, яка свого часу побутувала на Святій Землі. Окрім іншого, селяни використовують окремі іноземні слова, не поширені у префектурі Аоморі.

*   *   *

Єдина християнка села, 86-річна Тосіко Сато переконана: вся ця історія – не що інше, як міф. Саме за цієї причини віддана послідовниця Ісуса відмовляється відвідувати фестиваль Христа (キリスト祭り; Кірісуто мацурі), який від 1963 р. на початку червня щорічно влаштовується в селі. Тоді місцеві жінки в кімоно водять танок-хоровод (盆踊り; бон-одорі) під фонову ритуальну музику (囃子歌; хаясіута), а ще – до місця іта ні виспівують примовку “нанядояра”, значення якої ніхто не розуміє.

Народилася пані Сато в Кобе, але буквально закохалась у бідне віддалене село, коли вона, 23-річна студентка Японського місіонерського коледжу (三育学院大学; Сан’їку ґакуін дайгаку), приїхала сюди на кілька місяців. Спливли роки, але не забувалася мальовнича місцина та милі селянські дітлахи, яких Тосіко Сато зустріла в Сінго. І місіонерка повернулася. Одружившись, разом із чоловіком вони побудували тут будиночок із рожевим ґанком, навіть уяви не маючи про дві зарослі бамбуком могили, які ще не встигли перетворитися на знакову туристичну пам’ятку.

І досі мила бабуся Тосіко Сато залишається єдиною християнкою в селі Христа. Її будиночок стоїть на схилі пагорба. Поспішати їй нікуди: вона доглядає за садком, в ідеальному стані підтримує барвисті квітники, а щонеділі в бігудях і домашньому халаті слухає християнські пастирські проповіді. На жаль, лише через Інтернет.

*   *   *

І – на сьогодні – останнім. Є безліч суперечливих древніх сувоїв, документів, манускриптів і книг, які занадто несподівано розкривають завжди захопливу, дивовижну історію людської цивілізації. То наше право, самовпевнених матеріалістів, войовничих інтелігентів, – ігнорувати подібні факти, що переінакшують загальновідомі історичні події. Або – засвоювати уроки з нехай навіть і неймовірних гіпотез, аби продовжувати власні студії, сподіваючись: одного разу ми точно зрозуміємо, що насправді відбувалося на нашій планеті в не такому вже й далекому минулому.

Чи повинні ми ігнорувати апокрифічну інформацію, тому що вона кардинальним чином відрізняється від Канону, від того, що пропонує велика Традиція? Стародавні документи родини Такенуті оповідають про неймовірні події, що за сивої давнини сталися на планеті. І могила Христа тут лише один із сюжетів.

Для прикладу, в ізбірнику “Такенуті мондзьо” йдеться про те, що з давніх-давен на Землі у мирі та злагоді жили іцуїро хіто (いついろひと; п’ятикольорові люди), а саме: кі біто (黄人; жовті люди, азіати, рахуючи японців), ака біто (赤人; червоні люди, корінні американці та юдеї) ; ат біто (青人; сині люди з блідою шкірою, чистокровних із них донині залишилося вкрай мало), коро біто (黒人; темношкірі, уродженці Індії, африканці й т.д.) та сіро біто (白人; білі люди, європейці з білою шкірою та світлим волоссям). І центром світу тоді, природно, вважався храм Косоуотай Дзінгу в Ісохарі, префектура Ібаракі.

*   *   *

Тут, начебто, все зрозуміло... Десять заповідей Старого Завіту (Омоте дзіккай), як і подальші Десять заповідей Нового Завіту (Ура дзіккай), вважалися священними скарбами найдавнішого мегаполісу Амацукьо (天津教). Свого часу імператор Миру передав їх пророку Мойсею та месії Ісусу, коли відвідували Японію; до речі, могила Мойсея знаходиться у... селищі Ходацу-Сімідзу (宝達志水), префектура Ісікава.

Тому – принаймні: це логічно – у мегаполіс Амацукьо свого часу прибували за духовними настановами в новій релігії, релігії Неба – сін-сьокьо (新 宗教), засновники буквально всіх світових релігій, рахуючи Авраама, Крішну, Заратуштру, Будду Шак’ямуні, Лао-цзи, Конфуція, Мухаммеда, Баба. Месії діставалися Японії, щоб отримати Закон, вірою і правдою служити імператору Миру і високо нести смолоскип духовного Знання.

Ці захопливі старовинні сувої сім’ї Такенуті не тільки оповідають про стародавні контакти третього ступеня (Сумера-Мікото), знайомство із позаземною цивілізацією, про перший світовий уряд. Вони містять відомості (і це у Давній Японії!) про зниклі континенти Му та Атлантиду, а місцезнаходження гробниці Ісуса навіть якось мимохідь розкривають. Так, казка – брехня, але в ній натяк. Часом не тому сам апостол Матвій додає, оповідаючи про вдачу самого Ісуса:

- Усе це говорив Ісус людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм, щоб збулося сказане через пророка, який говорить: відкрию в притчах уста Мої, сповіщу сокровенне від створення світу… (Матфея, 13:34-36).

Олександр Рудяченко
Використані джерела: 1,  2,  3,  4,  5,  6,  7,  8,  9,  10,  11,  12,  13,  14