Кам’яниця Корнякта — королівський спадок
Один із найвідоміших будинків Львова — кам`яниця грецького купця Корнякта на площі Ринок приховує за своїм ренесансним фасадом сюрприз для тих, хто переступає через поріг будинку: лише кілька метрів кам`яними плитами коридору - і ти опиняєшся... чи то у Флоренції, чи у Венеції, а саме - на Італійському подвір`ї, характерному для архітектури Середземномор`я.
Той, хто походив його відкритими галереями, обов`язково знову повертається сюди: чи оглянути виставки, які тут регулярно розміщує Львівський історичний музей (саме у його будівлі є Італійське подвір`я), чи випити кави у затишній кав`ярні, що розташувалась внизу, чи просто подихати повітрям давнини і помилуватись витонченими формами зодчества.
Саме цю перлину древнього Львова Укрінформ обрав для нашої “Точки на карті”, а провідником по Італійському подвір`ю став для нас завідувач відділу ”Кам’яниця Корнякта” Львівського історичного музею Мирослав Побережний.
КАМ’ЯНИЦЯ НА ШІСТЬ ВІКОН
- Італійське подвір`я є одним із найбільш популярних туристичних об`єктів у Львові, про нього всі знають, усі чули. Це є частина кам`яниці Корнякта, тому варто розповісти і про сам будинок, - починає Побережний.
Костянтин Корнякт - перший господар кам’яниці - був одним із найбагатших людей тогочасного Львова. Він збудував собі справжній палац – будинок на ширину 6 вікон — удвічі більше від тогочасної норми для площі Ринок — на основі двох старих міщанських кам`яниць з XV століття. Споруда й сьогодні вражає. Архітектор-італієць Петро Барбон спроектував будинок у панівному тоді у Львові стилі італійського ренесансу. З ним варто було б пов`язати Італійське подвір`я, але...
За словами Мирослава Побережного, насправді не відомо, як виглядав будинок і його інтер’єр у ХVII-XVIII століттях, про це рідко говорять, але Італійське подвір`я у такому вигляді, як тепер, з`явилося лише у двадцятому столітті. Будинок зазнавав багатьох перебудов та реставрацій, ще навіть за часів його власників. У XVII столітті це була королівська родина Собєських, у XVIII — магнати Жевуські, у XIX - князі Понінські... Адже нащадки Корнякта продали будинок монахам кармелітам, а вже в кармелітів у 1640 році кам’яницю купує белзький воєвода і краківський каштелян Якуб Собєський, молодший син якого став вибраним королем Польщі Яном ІІІ Собєським.
КОРОЛІВСЬКА РЕЗИДЕНЦІЯ
Ян ІІІ Собєський пристосував власну кам’яницю у Львові до своїх королівських потреб у 1678 році, а до того він, як і його попередники — королі Польщі, використовував як резиденцію палац Латинських архиєпископів, що сьогодні № 9 на площі Ринок.
Проте найбільш масштабні та помітні сьогодні перебудови тут сталися вже в XIX столітті, коли будинком володіли князі Понінські. Власниця будинку княгиня Гелена Понінська у 1817 році розпочала перебудову інтер`єрів, і саме тоді тут з’явилося прекрасне оздоблення кімнат на другому поверсі, які зараз називають Королівськими залами. У них зримо присутній король Ян ІІІ Собєський. Одна з кімнат за часів Понінських називалася кімнатою Собєського, там у круглій ніші є овальний портрет короля, замовлений княгинею Геленою у відомого львівського художника Карла Швайкарта. Найдавніші чіткі фотографічні свідчення того, як виглядав будинок, походять із кінця XIX століття.
Як розповів науковець, на архівних фотографіях те, що ми називаємо Італійським подвір`ям, важко впізнати. На місці теперішніх відкритих галерей вже із 20-х рр. XIX ст. стояла триповерхова будівля із господарськими приміщеннями на першому поверсі та з житловими кімнатами на другому і третьому. Зокрема, на другому поверсі була їдальня князів Понінських, тут стояв розкішний величезний стіл, за яким могло розміститися щонайменше 30 осіб. Він був заставлений сріблом, порцеляною. Ці архівні фотографії зберігаються У фотоколекції музею, а віднедавна вони доступні також в Інтернеті.
ТІЛЬКИ ДЛЯ МУЗЕЙНИХ ПОТРЕБ
За словами дослідника, Італійське подвір`я — це витвір ХХ століття, коли будинок уже став музейною будівлею: у 1908 році останні власники — князі Любомирські продають кам`яницю Корнякта гміні міста Львова з метою збереження цієї архітектурної пам`ятки для майбутніх поколінь. Вони були свідомі історичного значення будівлі і навіть у контракті купівлі-продажу застерегли, що вона ніколи не повинна використовуватись як житло. Крім перетворення нашої пам’ятки на музей, розглядалась також можливість використання її як резиденції президента міста Львова. Але в 1908 році влада міста відкриває тут музей, який отримав назву Національний музей імені короля Яна ІІІ. Він став предтечею сучасного історичного музею Львова.
До того історичні пам`ятки зберігались у муніципалітеті. Ініціатором заснування музею став відомий львівських історик і директор архіву Олександр Чоловський. Він же й очолив новостворену інституцію і керував нею до виходу на пенсію - до 30-х років XIX століття.
“Коли місто отримало будинок, він був не в дуже хорошому стані, - розповів Побережний. - До того ж Любомирські застерегли за собою право на нерухоме майно, що було в кам’яниці. Відповідно, будинок був фактично порожнім і поступово наповнювався музейними пам’ятками за рахунок численних депозитів костелів та монастирів, масштабних дарів відомих меценатів, закупівель. Тоді ж з’явилася ідея, що внутрішнє подвір`я мало би бути у стилі ренесансу із відкритими галереями. На той час воно мало лише декілька аркад, що, як можна припустити, походили ще з XVI століття.
ІТАЛІЙСЬКЕ ПОДВІР’Я ТА КОРОЛІВСЬКІ ЗАЛИ
- Тобто, все-таки подвір`я первинно мало відкриті ренесансні галереї?
- Принаймні у цьому були переконані засновники музею. У першому тимчасовому музейному путівнику, виданому у 1909 році, стверджувалось, що спочатку подвір`я не мало всередині жодних будівель, а по периметру його оточували триповерхові відкриті галереї.
Це було дуже міцне переконання, і тому згодом було прийнято відповідне рішення і в міжвоєнний період — з 1926 року, розпочались роботи з реконструкції галерей за проектом Вавжинця Дайчака і Людомила Ґюрковича Вони здійснювались в декілька етапів і завершились в 1931 році.
Але були тоді й противники такої перебудови. До них належав, зокрема, львівський історик мистецтва та пам’яткоохоронець Юзеф Пйотровський, який вказував, що немає ні документальних ні археологічних підтверджень існування в минулому галерей відкритого типу в подвір’ї кам’яниці, до того ж вони, з точки зору тодішніх власників, були б непрактичними для наших широт і кліматичних умов. Але до думки Пйотровського не дослухалися. У подвір’ї було розібрано вже згадану будівлю початку XIX ст. і усунуто декілька старих колон, що походили, можливо, ще з часів Корнякта. Будівництво нових галерей здійснювалася з використанням тогочасних технологій. Усі перекриття — залізобетонні, склепіння — це імітація, а колони створені із штучного каменю.
- Про це якось не прийнято прямо говорити, щоб не зменшити інтересу до Італійського подвір`я. Тому багато людей свято переконані, що такий вигляд воно мало відпочатку, - каже Побережний.
З Італійського подвір`я легко можна потрапити до Королівських зал. Мирослав Побережний провів тут для нас невелику екскурсію, розповідаючи про унікальні експонати, які складають їх інтер`єр. Зокрема, про стародавнє піанофорте — попередника сучасного фортепіано, що зовні нагадує клавесин, старший клавішний інструмент, але молоточкова механіка дозволяє грати на ньому і тихо, і голосно, тоді як клавесин видає звуки однакової гучності. Вражає й оздоблення інструмента, його компактність.
Серед артефактів — медальйон із пасмом волосся Наполеона-Бонапарта, крісло-дракон, масонський столик, інкрустований символікою цього товариства, галерея живописних портретів, - деякі з них сьогодні висять на тих самих місцях що й у “домузейну” епоху. У залах панує тиша, яку час від часу переривають розповіді екскурсоводів.
А Італійське подвір`я живе своїм життям: то наповнюється щебетом дітей, які приїхали на екскурсію до Львова і з притаманною їм жвавістю спішать оббігти галереї зверху донизу, то задумливо затихає в очікуванні нових гостей...
До речі, як зазначив Мирослав Побережний, час підтвердив правоту Юзефа Пйотровського: вітри та вологість, притаманні Львову, справляють нищівний вплив на галереї.
Є задум спорудити над подвір’ям прозоре перекриття, котре б запобігло руйнуванням і забезпечило комфортне перебування в подвір’ї у будь-яку пору року та за будь-якої погоди. Може видаватися, що це надто помітне втручання в пам’ятку. Але ця ідея вже точно менш радикальна за ту, яку зреалізували справжні творці Італійського подвір’я менш як 90 років тому…
Нінель Кисілевська, Львів
Фото: facebook.com/myroslav.poberezhny
